Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/9845/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 р. м. ХарківСправа № 520/9845/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Гуцала М.І., Суддів: Бенедик А.П. , Донець Л.О. , за участю секретаря судового засідання Соколової О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2019, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О. (повний текст складено 19.12.19) по справі № 520/9845/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної міграційної служби України , третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у продовженні строку перебування на території України на підставі підпункту 6 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України за заявою ОСОБА_1 від 03 вересня 2019 року; - зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про продовження строку перебування на території України за заявою ОСОБА_1 . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 залишено без задоволення позов. Не погодившись з таким рішенням, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасували рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 та прийняти но судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішенням Державної міграційної служби України від 03.09.2019 ОСОБА_1 відмовлено в продовженні строку перебування на території України, на підставі підпункту 6 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Позивач вважає рішення відповідача незаконним, необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню оскільки спірним рішенням не обґрунтовано наявність інших підстав чи мети для перебування позивача на території України, крім тих, які були вказані ОСОБА_1 у заяві - зокрема не враховано необхідність тривалого лікування на території України. Таким чином позивач вважає обґрунтованим продовження терміну перебування на території України. Відповідачем до суду надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підтвердження законності прийнятого судом першої інстанції рішення наводить норми ст. 17 Закону України " Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", вказуючи про неможливість задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на відсутність у позивача законних підстав перебування на території України. Представником позивача надано до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд апеляційної скарги відповідача без його участі та за відсутності позивача. У своїх письмових поясненнях, направлених до суду апеляційної інстанції, представник позивача вказує на те, що суд першої інстанції не достатньо вивчив докази по справі. Зокрема, звертає увагу на наявність у позивача дитини, яка є громадянином України, що свідчить про наявність підстав для продовження строку перебування на території України. Крім того, просить врахувати інші об`єктивні причини, які зумовлюють існування підстав для перебування позивача на території України: необхідність догляду за хворим членом сім`ї, зумовлене станом здоров`я тривале лікування, якому протипоказане тривалі переїзди, перелети. Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги, виходячи з наступного. В ході апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою республіки Вірменія, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 (а.с. 84-86). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 уклали шлюб, що підтверджується перекладом свідоцтва про шлюб, про що в книзі реєстрації актів цивільного стану зроблено запис № 32 від 05.03.1991 (а.с. 21-22). 19.04.1991 в книзі реєстрації актів громадянського стану про народження (за місцем реєстрації - РАГС м. Горіс, Вірменія) зроблено запис про народження сина - ОСОБА_3 , в графі батьки зазначено: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 (а.с. 27). В подальшому, ОСОБА_4 (чоловік позивача) документований паспортом громадянина України 07.07.2009 (а.с. 18). ОСОБА_3 01.09.2016 року документований паспортом громадянина України (а.с.19). 17.03.2017 ОСОБА_3 підписав та нотаріально завірив заяву про запрошення на тимчасове проживання в Україні - своєї матері - ОСОБА_1 , в період з 17.03.2017 по 17.09.2017 (а.юс. 53). ОСОБА_5 15.03.2019 року підписав та нотаріально завірив заяву на згоду поставити на реєстраційний облік громадянку Вірменії - ОСОБА_1 (а.с. 54). 21.03.2017 громадянка Вірменії - ОСОБА_1 перетнула кордон України. Після спливу 90 денного строку перебування на території України, громадянка Вірменії - ОСОБА_1 повинна була залишити територію України (до 20 червня 2017 року). Позивач стверджує, що не змогла покинути територію України в черні 2017 року, оскільки змушена звернутись до ДУ Інституту медичної радіології ім. С.П. Григорєва Національної академії медичних наук України та лікарні "Перша Маммологія". Обставини перебування ОСОБА_1 під наглядом ДУ Інституту медичної радіології ім. С.П. Григорєва Національної академії медичних наук України з червня 2017 року підтверджується листом головного лікаря від 02.04.2019 (а.с. 112). Поряд з цим, ДМС України притягнуто громадянка Вірменії - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за незаконне перебування на території України, оскільки вона своєчасно не звернулась до уповноваженого органу за продовженням терміну перебування на території України та не покинула територію України з 20.06.2019, що зафіксовано в протоколі про адміністративне правопорушення ПР МХК № 123649 від 06.03.2019 (а.с. 29). Постановою про накладення адміністративного стягнення НП МХК № 123649 від 06.03.2019 до громадянки Вірменії - ОСОБА_1 за порушення ст. 17, 34 Закону України " Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" застосовано штрафні санкції у розмірі 1700,00 грн. (а.с. 31). Також, сина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності, з огляду на те, що він допустив проживання своєї матері на території України з 20.06.2017 без продовження терміну дії реєстрації, про що складено протокол № ПР МХК № 123650 від 06.03.2019 року (а.с. 30), та в подальшому накладено штрафні санкції за порушення ст. 17, 34 Закону України " Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" у розмірі 340,00 грн. (а.с. 32). ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сплачено вказані штрафи, що підтверджується квитанціями (а.с. 33-34). В подальшому, громадянки Вірменії - ОСОБА_1 27.08.2019 звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про продовження термінів перебування на території України, у зв`язку з лікуванням (а.с. 106-107). Разом із вказаною заявою заявником було надано консультативний висновок Клініки "Перша Маммологія" від 20.05.2019, консультативний висновок Клініки "Перша Маммологія" та копію листа ДУ Інституту медичної радіології ім. С.П. Григорєва Національної академії медичних наук України від 05.04.2019 № 12-к/09-13, адресованого адвокату ОСОБА_8 про те, що пацієнтка ОСОБА_1 перебуває під наглядом цієї установи з червня 2017 року та їй рекомендовано динамічне спостереження в амбулаторному режимі з частотою обстеження 1 раз на півроку. З метою перевірки достовірності обставин та документів, на підставі яких ОСОБА_1 бажає продовжити строк перебування на території України за з огляду на необхідність уникнення прийняття рішення про продовження строку перебування на території України на підставі недостовірних доказів такого перебування (зокрема, щодо обставин лікування ОСОБА_1 з червня 2017 року), ГУ ДМС України на адресу головного лікаря Клініки "Перша Маммологія" направлено лист від 28.08.2019 з проханням підтвердити чи спростувати факт видачі довідки на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 113). Доказів надання відповіді на вказане звернення ГУ ДМС України від головного лікаря Клініки "Перша Маммологія" як станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у продовження строків перебування на території України, так і на момент розгляду справи, матеріали справи не містять. Враховуючи те, що заява про продовження строку перебування на території України ОСОБА_1 подана нею 27.08.2019, а консультативний висновок головного лікаря ТОВ "Перша мамологія" ОСОБА_9 видане 20.05.2019 (майже за три місяці до звернення із заявою про продовження строку перебування на території України) є застарілим, при цьому консультативне заключення лікаря ТОВ "Перша мамологія" від 25.08.2019 не містить печатки цієї установи, прізвища та ініціалів лікаря, який видав цей висновок, а також, враховуючи факт ненадходження відповіді від ТОВ "Перша мамологія" про підтвердження видачі ОСОБА_1 медичної довідки, ДМС України прийнято рішення від 03.09.2019, яким відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про продовження строку перебування на території України, з огляду на те, що заявником не було надано документів, які підтверджують обґрунтовані підстави для подальшого перебування в Україні, які передбачені підпунктом 6 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету України від 15.02.2015 року №

150. ОСОБА_1 11.09.2019 ознайомлено з повідомленням ГУ ДМС України в Харківській області про відмову в продовженні строку перебування на території України та повідомлено про необхідність виїхати з України до 21 вересня 2019 року (а.с. 149). Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулась до суду з позовом. Залишаючи без задоволення позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження підстав продовження строків перебування на території України, зокрема, як доказів перебування на безперервному (стаціонарному) лікуванні з 20.06.2017 року по 27.08.2019, що унеможливило звернення до територіального органу ДМС із відповідною заявою про продовження строків перебування на території України протягом законодавчо встановленого строку, а надані позивачем виписки з медичних установ не підтверджують факт проходження позивачем безперервного лікування більше, ніж 2 роки, а лише фіксують результати обстеження, що, однак, не перешкоджало позивачу реалізувати своє право на легальне перебування на території України, як іноземця. Суд дійшов висновку, що рішення ДМС України від 03.09.2019 про відмову ОСОБА_1 у продовженні строку перебування на території України прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, у відповідності, та у спосіб, визначений діючим законодавством, передбачений Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахування принципу пропорційності, а при прийнятті рішення мало місце досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, що вказує на дотримання відповідачем вимог чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з Положенням про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 №360, ДМС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Одним з основних завдань ДМС є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Згідно з п.4 Положення ДМС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: - здійснює оформлення і видачу документів для тимчасового або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, вилучає такі документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в`їзду в Україну в передбачених законодавством випадках (пп.8); - приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України (пп.9); - здійснює оформлення і видачу громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, тимчасово затримує та вилучає такі документи у передбачених законодавством випадках (пп.10); - здійснює інші повноваження, визначені законом (пп.39). Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" відповідно до його преамбули визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України. Статтею 1 Закону визначені терміни, які вживаються в цьому Законі, зокрема: іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; віза - дозвіл, наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі, необхідний для в`їзду або для транзитного проїзду через територію України протягом відповідного строку; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Статтею 3 Закону встановлені засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства, а саме іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Спірні правовідносини у сфері продовження строку перебування на території України регулюються Конституцією України, Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабміну від 15.02.2012 №150 (далі Порядок №150) та Порядком розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затверджений Наказом МВС України №363 від 25.04.2012. Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку. Згідно з п.1 Порядку №150 цей Порядок визначає процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11.09.2011 (пункт 2 Порядку продовження строку перебування). Згідно п. 6 Порядку №150 обґрунтованими підставами для продовження строку перебування на території України є лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов`язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо. У відповідності до п.п. 6 п. 10 Порядку №150 рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі, коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження. Згідно п. 8 Порядку, заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. При цьому, у продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони. Відтак, основною умовою для подання іноземцем заяви про продовження строку перебування (за наявності законних підстав) є його перебування на території України на законних підставах. Процедуру розгляду заяв про продовження строку перебування на території України іноземців та осіб без громадянства, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, та приймаючої їх сторони, а також прийняття за результатами їх розгляду рішень визначає наказ Міністерства Внутрішніх Справ України від 25.04.2012 № 363 «Про затвердження Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України», де п.3 передбачено, що заява про продовження строку перебування на території України подається іноземцем та особою без громадянства і приймаючою їх стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення строку перебування, визначеного пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №

150. Відповідно до п. 8 Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого Наказом МВС України №363 від 25.04.2012 працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про продовження строку перебування на території України вивчає обґрунтованість наведених підстав стосовно необхідності продовження строку перебування, перевіряє дійсність поданих документів, своєчасність їх подання, наявність відміток про реєстрацію (відмітки органів охорони державного кордону В`їзд (Виїзд) або документа, що підтверджує законність перебування іноземця, особи без громадянства в Україні) чи продовження строку перебування, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їх паспортних документах, з даними, що містяться в цих зверненнях, з`ясовує законність перебування іноземців та осіб без громадянства в державі та відсутність відомостей, що перешкоджають подальшому перебуванню цих осіб в Україні та завіряє копії прийнятих документів своїм підписом. В ході судового розгляду встановлено, що у наданій позивачем заяві від 27.08.2019 підставою продовження строку перебування на території України визначено лікування. Позивачем на підтвердження лікування в Україні з червня 2017 року, тобто з моменту, коли сплинув 90-денний строк легального перебування на території України за запрошенням приймаючої сторони, надано, зокрема, копію листа ДУ Інституту медичної радіології ім. С.П. Григорєва Національної академії медичних наук України від 05.04.2019 № 12-к/09-13, адресованого адвокату ОСОБА_8 про те, що пацієнтка ОСОБА_1 перебуває під наглядом цієї установи з червня 2017 року та їй рекомендовано динамічне спостереження в амбулаторному режимі з частотою обстеження 1 раз на півроку (а.с. 112). Проте, з вищевказаного листа встановлено, що ОСОБА_1 з червня 2017 року на стаціонарному лікуванні не перебувала, а лише проходила обстеження в ДУ Інституту медичної радіології ім. С.П. Григорєва Національної академії медичних наук України. Тобто, позивач фактично не була обмежена у зверненні до відповідного територіального органу ДМС України із заявою про продовження строку перебування на території України у законодавчо встановлені строки, враховуючи те, що вказане звернення має обмеження в часі, зокрема - не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку. Натомість, ОСОБА_1 звернулась до територіального органу ДМС України із заявою про продовження строку перебування на території України лише в серпні 2019 року, тобто більше, ніж через два роки після закінчення строку легального перебування на території України. Разом з тим, наданий позивачем до суду консультативний висновок головного лікаря ТОВ "Перша мамологія" Щербини О.І. від 20.05.2019, як підставу продовження строку перебування на території України, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, вказаний висновок датований 20.05.2019, тобто майже за три місяці до звернення із заявою про продовження строку перебування на території України, а також вказаний висновок не містить точної дати звернення позивача до лікарні - лише зазначено XI.2017 року, у той час як легальний строк перебування позивача на території України спливав 20.06.2017. Досліджуючи надані позивачем докази, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що консультативний висновок лікаря ТОВ "Перша мамологія" від 25.08.2019 містить лише висновки щодо стану здоров`я позивача та, водночас, не містить доказів перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні з 20.06.2017 по 27.08.2019, що могло б перешкодити позивачу у зверненні до територіального органу ДМС із заявою про продовження строків перебування на території України у законодавчо встановлений термін. Також, вказаний висновок не містить відтиску печатки установи, прізвища та ініціалів лікаря, який видав вищезазначений висновок, що викликає обгрунтовані сумніви у дійсності зазначених у такому документі обставин. Інших належних доказів перебування ОСОБА_1 саме на лікуванні (а не лише на обстеженні) з 20.06.2017 (терміну закінчення легального перебування на території України) до 27.08.2019 (моменту звернення позивача із заявою про продовження строку перебування на території України), позивачем до суду не надано ( як то, виписок із закладів охорони здоров`я за відповідний період, історії хвороби, тощо), а залучені позивачем довідки не містять прямого посилання на необхідність лікування та продовження лікування саме в Україні. В ході судового розгляду встановлено, що ГУ ДМС України на адресу головного лікаря Клініки "Перша Маммологія" скеровано лист від 28.08.2019 з проханням підтвердити чи спростувати факт видачі довідки на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 113). Доказів надання відповіді на вказане звернення ГУ ДМС України від головного лікаря Клініки "Перша Маммологія" як станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у продовження строків перебування на території України, так і на момент розгляду справи в суді першої інстанції та в судів апеляційної інстанції, матеріали справи не містять. Водночас, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на те, що вона неодноразово зверталась до ГУ ДМС у Харківській області із заявою про продовження строку перебування на території України та приходила на прийом до керівництва ГУ ДМС у Харківській області, оскільки до суду не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин. Доводи апеляційної скарги про наявність у позивача дитини, яка є громадянином України (що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_2 від 01.09.2016, а.с. 19), не свідчать про наявність безумовних підстав для продовження строку перебування на території України, а лише давали їй підстави залишитись на території України шляхом отримання посвідки на постійне проживання у порядку, визначеному Законом України "Про імміграцію". Однак, таке право не було реалізовано позивачем протягом більш ніж 2 років нелегального перебування на території України. Такі висновки колегія суддів формує на підставі аналізу положень п.1 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію" , згідно яких дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України "Про імміграцію" особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви. Отже, пасивна поведінка позивача щодо своєчасності реалізації своїх законних прав за наявності належних на те підстав та обставин не може ставитись у провину органу державної влади. Вказані висновки суду першої інстанції аргументами позивача, які наведені в апеляційній скарзі, не спростовуються. Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що вона проходила тривалий та тяжкий курс лікування, що підтверджується наданими виписками. В той же час, такі аргументи позивача не свідчать про те, що вона перебувала на стаціонарному чи іншому виді лікуванні, яке унеможливлювало звернення із заявою про продовження терміну перебування на території України. Суд першої інстанції правильно зазначив, що сам факт проходження обстежень, тобто лікування яке не пов`язане з постійним перебуванням у медичному закладі, не позбавляло позивача об`єктивної можливості звернутися із такою заявою до відповідача, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову. Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову. Також, відхиляючи доводи апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив додаткове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що зумовлює, згідно приписів ст.316 КАС України, залишення вимог апеляційної скарги без задоволення, а додаткового рішення без змін. Зважаючи на результати розгляду апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та вимоги ст. 139 КАС України, у справі відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат. Керуючись ст.242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 по справі № 520/9845/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)М.І. Гуцал Судді(підпис) (підпис) А.П. Бенедик Л.О. Донець Повний текст постанови складено 01.06.2020.