Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/12952/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2020 року справа №200/12952/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Сіваченка І.В., Ястребової Л.В., при секретарі судового засідання Сухові М.Є., за участю позивача - ОСОБА_1 , представника позивача Лугового В.В., представника відповідача Астахова Р.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Лугового Владислава В`ячеславовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 14 квітня 2020 року у справі №200/12952/19-а (головуючий І інстанції Наумик О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Костянтинівського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області №7 від 22.10.2019 про примусове повернення з України іноземця - громадянина Вірменії ОСОБА_1 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обгрунтування позову зазначив, що 22.10.2019 року відносно позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.203 КУпАП, на підставі якого прийнято постанову про накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн іноземцю - громадянину Вірменії ОСОБА_1 . 22.10.2019 року щодо позивача прийнято рішення про примусове повернення з України, яким визначено: 1)примусово повернути з України громадянина Вірменії ОСОБА_2 та зобов`язати його самостійно покинути територію України в термін до 20.11.2019; 2)заборонити громадянину Вірменії ОСОБА_2 подальший в`їзд в Україну строком на 3 (три) роки. Позивач вважає рішення протиправним, оскільки відповідач повинен був зазначити одну з підстав для заборони в`їзду в Україну, визначених ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Згідно з Порядком №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в`їзду з держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули з держав з безвізовим порядком в`їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в`їзду в Україну. При цьому уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов`язані одночасно приймати рішення і про заборону в`їзду цієї особи на територію України. А рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну є не обов`язковою, а факультативною санкцією, яка може застосовуватися під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав. При цьому статтею 26 Закону №3773 не визначено підстави для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки у випадку прийняття рішення про примусове повернення. Відповідач, як орган державної міграційної служби, помилково ототожнив підстави для примусового повернення позивача в країну походження, визначені у частині 1 статті 26 Закону №3773, з підставами для заборони його в`їзду в Україну. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду від 14 квітня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Суд першої інстанції порушив норми процесуального права - не зупинив провадження по справі до прийняття рішення у справі №233/7538/19 за позовом ОСОБА_2 про скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Тобто, мала місце об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №233/7538/19. При складанні протоколу позивач неодноразово зазначав відповідачу, що йому потрібен перекладач, однак відповідач не забезпечив позивачу перекладача при розгляді справи. Також при розгляді відповідачем адміністративної справи не залучено захисника, чим порушено право позивача на захист при розгляді справи 22.10.2019 року. Суд першої інстанції не звернув уваги, що перелік підстав для заборони в`їзду в України іноземцю є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Тобто відповідач помилково ототожнив підстави для примусового повернення позивача в країну походження, визначені у частині 1 статті 26 Закону №3773, з підставами для заборони його в`їзду в Україну. В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_3 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець республіки Вірменія, є громадянином Вірменії, що підтверджено копією паспорту (а.с.8-12), копією Довідки про особу (а.с.65). 22 жовтня 2019 року о 13-49 за адресою: АДРЕСА_1 працівниками Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області під час проведення заходів «Мігрант» було встановлено громадянина Вірменії ОСОБА_3 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , який прибув в Україну у жовтні 2018 року. Після закінчення строку перебування в Україні до уповноважених органів ДМС з питань продовження строку перебування не звертався та з січня 2019 року мешкає без документів на право проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що є порушенням ч.ч.1,3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Зазначені обставини підтверджуються поданням про вжиття до іноземця або особи без громадянства та підстави вжиття заходів впливу, складеним о/у УКР ГУНП в Донецькій області Козирєвим В.Р. (а.с.67), власноручними письмовими поясненнями ОСОБА_3 від 22.10.2019 (а.с.71-72). Костянтинівським МВ ГУ ДМС України в Донецькій області 22 жовтня 2019 року ухвалене Рішення № 7 «Про примусове повернення з України іноземця - громадянина Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » (а.с.15-16,75-77), яким визначено: 1) примусово повернути з України громадянина Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов`язати його самостійно покинути територію України в термін до 20.11.2019; 2)заборонити громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подальший в`їзд в Україну строком на 3 (три) роки; 3)зобов`язати громадянина Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 звернутися до посольства або консульської установи Вірменії щодо отримання паспорта громадянина Вірменії для повернення на батьківщину. Рішення обґрунтоване тим, що 22.10.2019 до Костянтинівського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області від Управління карного розшуку ГУ НП в Донецької області надійшло подання про вжиття заходів до громадянина Вірменії ОСОБА_1 , передбачених ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Проведеними заходами та згідно з наданими громадянином Вірменії ОСОБА_3 документами та поясненнями встановлено, що він законно прибув в Україну у жовтні 2018 року, державний кордон перетинав за паспортом гр. Вірменії, який втрачено у травні 2019 року за невідомих обставин. Як пояснив громадянин ОСОБА_1 , у травні 2019 року він виявив відсутність паспорту на своє ім`я. До України ОСОБА_2 прибув у приватних справах за запрошенням своєї цивільної дружини гр. України ОСОБА_4 , яка мешкає в АДРЕСА_1 . По теперішній час ОСОБА_2 також у своєї цивільної дружини за вищезазначеною адресою. Разом з цим, строк тимчасового перебування ОСОБА_2 закінчився у січні 2019, з того часу він перебуває на території України без реєстрації і документів, що дають право на перебування або проживання на її території, від виїзду з України ухиляється. Підстави для подальшого законного перебування на території України відсутні. У діях ОСОБА_2 встановлено ознаки адміністративного правопорушення, що передбачені ч.1 ст.203 КУпАП. 22.10.2019 у відношенні громадянина Вірменії ОСОБА_2 Костянтинівським МВ ГУ ДМС України в Донецькій області складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МДО № 000102 за ч.1 ст.203 КУпАП, винесено постанову ПН МДО № 000102 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. Штраф несплачений. Таким чином, громадянин Вірменії ОСОБА_2 прибув в Україну у приватних справах та тимчасово перебував на території України, під час законного перебування в Україні із заявою про продовження терміну перебування до органу (підрозділів) ДМС не звертався. Законні засоби існування в Україні у нього відсутні. За цих умов ОСОБА_2 , під час закінчення реєстрації ухилився від виїзду з України і з січня 2019 перебуває на її території незаконно тривалий час, тим самим грубо, протягом тривалого часу порушує законодавство України про правовий статус іноземців України та осіб без громадянства, чим посягає на встановлений порядок державного управління та систему суспільних відносин, що забезпечують нормальну діяльність державних інституцій в сфері управління, а також на встановлені норми та правила поведінки у цій сфері. Підстави для подальшого знаходження в Україні, у нього відсутні. Крім того, у зв`язку з втратою паспортного документу виникає необхідність звернення останнього до посольства або консульської установи Вірменії щодо отримання паспорта громадянина Вірменії для виїзду за кордон або посвідчення громадянина Вірменії для повернення на батьківщину. Зазначені вище факти свідчать про системність порушень міграційного законодавства України з боку громадянина ОСОБА_2 , тому існують підстави вважати, що у разі його прибуття в Україну у подальшому, ним будуть допускатися аналогічні порушення законодавства та посягання на порядок державного управління та систему суспільних відносин». Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що відповідач, приймаючи рішення про примусове повернення позивача, діяв у межах своїх повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені діючим законодавством. Оцінка суду. Відповідно до частини сьомої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) іноземці та особи без громадянства користуються в Україні таким самим правом на судовий захист в адміністративних справах, що і громадяни України. Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон №3773) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України. На підставі частини першої статті 26 Закону №3773 іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що однією з підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну є порушення ними законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Такий факт може бути встановлено зокрема у справі про адміністративне правопорушення. Стаття 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За положенням статті 222-2 зазначеного Кодексу, Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням законодавства про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, законодавства про перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, про транзитний проїзд через територію України, невиконанням рішення про заборону в`їзду в Україну, а також питання щодо реєстрації місця проживання (статті 200,201,частина перша статті 203,стаття 203-1(крім порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в`їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі),статті 204,205,206). Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник, заступники керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, інші уповноважені керівником посадові особи цього органу. За положенням ст. 291 зазначеного Кодексу, постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Отже, за порушення правил перебування в Україні іноземці або особи без громадянства, згідно із законодавством України несуть адміністративну відповідальність. За змістом статті 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності особи за вчинене нею адміністративне правопорушення. Таким чином, притягнення іноземця або особи без громадянства до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування в Україні може тягнути за собою прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове повернення в країну походження. Підставою для прийняття рішення №7 від 22 жовтня 2019 року про примусове повернення позивача з України визначено, зокрема, вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.203 КУпАП. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ГУ ДМС України у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн. на громадянина Вірменії ОСОБА_3 від 22.10.2019 р., складеної Костянтинівським МВ ГУ ДМС України в Донецькій області за ч.1 ст.203 КУпАП. Зазначеним рішенням встановлено, що громадянин Вірменії ОСОБА_3 прибув в Україну у жовтні 2018 року. Після закінчення строку перебування в Україні до уповноважених органів ДМС з питань продовження строку перебування не звертався, та з січня 2019 року мешкає без документів на право проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за що передбачена відповідальність за ч. 1ст. 203 КУпАП. Крім цього і інші матеріали справи свідчать про порушення позивачем ОСОБА_3 правил перебування в Україні іноземців, визначених Законом №3773. Позивачем не надано жодного доказу в підтвердження того, що він проживав у районі військового конфлікту Вірменії з Азербайджаном. Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку про наявність підстав для примусового повернення з України громадянина Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов`язання його самостійно покинути територію України. Стосовно заборони позивачу подальшого в`їзду в України строком на 3 роки суд зазначає наступне. Частиною другою статті 26 Закону №3773 встановлено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Правовий аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що уповноважені органи державної влади, приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни походження, не зобов`язані одночасно приймати рішення й про заборону в`їзду цієї особи на територію України. Встановлена частиною другою статті 26 Закону №2773 можливість прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб`єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень. При цьому, статтею 26 Закону № 3773 не визначено підстави для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки у випадку прийняття рішення про примусове повернення. Отже, при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені статтею 13 Закону №3773. Відповідно до частини першої статті 13 Закону №3773 в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: -в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; -якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; -якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; -якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; - якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; -якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; -якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду. Отже, при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені у ст.13 Закону. Суд вважає, що в рішенні №7 від 22.10.2019 року відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування щодо позивача заборони подальшого в`їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в`їзду в Україну позивачу строком на 3 роки. В свою чергу з рішення про примусове повернення в країну походження не вбачається, що позивач притягався до кримінальної відповідальності, під слідством та судом в Україні не перебуває, відсутні інші підстави стосовно обмеження його виїзду за межі України. За вищевикладених обставин, суд не приймає посилання відповідача, що необхідність встановлення позивачу заборони в`їзду на територію України пов`язувалася з порушення позивачем вимог щодо перебування іноземців на території України, що він тривалий час перебував на території України без документів, не звертався до компетентних органів для отримання паспорта громадянина Вірменії тощо, а зазначене свідчить про системність порушень міграційного законодавства з боку позивача та наявність підстав вважати, що у подальшому позивач у разі прибуття в Україну може допускати аналогічні порушення та посягання на порядок державного управління та систему суспільних відносин. Все вищезазначене відповідачем є припущенням, яке не підтверджено жодним належним доказом, та не є передбаченою Законом підставою для заборони в`їзду іноземцю в Україну, визначеною ст.13 Закону №3773. Отже, відповідачем, з урахуванням приписів статей 13,26 Закону №3773 в оскаржуваному рішенні не обґрунтовано необхідність застосування до позивача заборони подальшого в`їзду в Україну та встановлення заборони такого в`їзду терміном на 3 роки. На підставі викладеного рішення №7 від 22.10.2019 року підлягає скасуванню в частині заборони позивачу подальшого в`їзду в Україну строком на 3 роки. Суд не приймає посилання представника позивача щодо порушення прав позивача при розгляді адміністративної справи щодо нього за ч.1 ст.203 КУпАП не забезпечення послугами перекладача та не надання захисника, оскільки в межах цієї справи не є спірною та не оскаржується постанова про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП від 22.10.2019 року. Предметом оцінки в справі, що розглядається є рішення №7 від 22.10.2019 року про примусове повернення з України. Відповідно до пунктів 1,4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Суд вважає, що суд першої інстанції, підтверджуючи правомірність рішення відповідача щодо заборони позивачу в`їзду в Україну строком на три роки, неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про часткове задоволення позову. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивачем при поданні позову до суду судовий збір не сплачувався. Керуючись статтями 23, 33, 139, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Лугового Владислава В`ячеславовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 14 квітня 2020 року у справі №200/12952/19-а задовольнити частково. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 14 квітня 2020 року у справі №200/12952/19-а скасувати. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Костянтинівського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області від 22 жовтня 2019 року №7 «Про примусове повернення з України іноземця - громадянина Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » в частині заборони громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подальшого в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 19 жовтня 2020 року. Касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст.328 КАС України. Повне судове рішення складено та проголошено 19 жовтня 2020 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді І.В. Сіваченко Л.В. Ястребова