Постанова 4851 № 520/946/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 р.Справа № 520/946/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Біленський О.О.) від 25.06.2020 року (повний текст рішення складено 02.06.20 року) по справі №520/946/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення від 18.03.2019 року №370286 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м.Ванадзор, Вірменія. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є громадянином Вірменії, прибув в Україну у встановленому законом порядку та в подальшому легалізував своє місце перебування. На підставі висновку від 14.09.2009 року УГІРФО ГУМВС України в Харківській області видно посвідку НОМЕР_1 на постійне проживання безстроково. При зверненні позивача до підрозділів міграційної служби з метою оформлення громадянства України (на підставі безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років), позивачу усно повідомлено про наявність обставин, які унеможливлять прийняття його до громадянства, оскільки рішенням першого заступника начальника ГУ ДМС України в Харківській області від 18.03.2019 року №370286 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну. Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що правовою підставою для скасування дозволу на імміграцію слугувало положення п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» - дозвіл було надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. На думку позивача, оскаржуване рішення є протиправним, незаконним та таким, що порушує його права. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача, яким позивачу скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, без урахування всіх обставин, зокрема, наявності сталих родинних відносин, постійного місця проживання та участі у вихованні дітей. Вважає, що оскаржуване рішення відповідача прийнято без урахування принципу пропорційності, тобто, за відсутності досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, та інтересами позивача. Відповідач надав письмовий відзив на апеляційна скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Сторони по справі в розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) повідомлені про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги. Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ванадзор, Вірменія, прибув в Україну на постійне проживання в 2009 році до дружини - громадянки Республіки Вірменія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 07.12.2007), якій згідно з рішенням ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області від 28.09.2001 року надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 28.09.2001 року, терміном дії безстроково. 01.06.2009 року позивач звернувся з заявою про надання йому дозволу на імміграцію відповідно до пункту 6 статті 4 Закону України «Про імміграцію» як чоловік іммігрантки. 14.09.2009 року УГІРФО ГУМВС України в Харківській області громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 було надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 15.09.2009 року, терміном дії - безстроково. У зв`язку із розглядом клопотання громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 про прийняття до громадянства України на підставі статті 9 Закону України «Про громадянство України», відповідно до листів Комісії при Президентові України з питань громадянства від 04.07.2012 № 20-143/102, яка згідно з Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (пункт 111), перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України, та Адміністрації Президента України від 30.10.2014 №03-01/927, з метою недопущення порушень вимог міграційного законодавства особами, які безперервно проживають на території України останніх три або п`ять років і мають підстави для прийняття до громадянства України, при оформленні справи про прийняття до громадянства України додається також висновок профільного структурного підрозділу центрального апарату ДМС або територіального органу ДМС щодо законності надання дозволу на імміграцію, здійснено додаткову перевірку матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію, в результаті якого встановлено, що 25.01.2012, керуючись п.6 ст.10 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року, рішенням УГІРФО ГУМВС України в Харківській області скасовано рішення ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області від 28.09.2001 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 25.01.2012 щодо скасування рішення ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області від 28.09.2001 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мотивовано тим, що в ході перевірки матеріалів особистої справи №151458 було з`ясовано, що рішення по цій справі було прийняте згідно Закону України «Про правовий статус іноземців» від 04.02.1994 року, але 07.08.2001 вже набрав чинності Закон України "Про імміграцію» від 07.06.2001 року згідно якого мало прийматися рішення. На той час громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_4 не мала підстав для отримання дозволу на імміграцію в Україну згідно статті 4 Закону України "Про імміграцію» від 07.06.2001 року, тобто дозвіл на імміграцію в Україну наданий неправомірно. 18.03.2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області складений висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 , яким, скасовано рішення ГУ ДМС України в Харківській області від 14.09.2009 року про надання дозволу на імміграцію, скасовано, визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання. Також, 18.03.2019 року відповідачем прийнято рішення №370286 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», про що на адресу позивача направлений лист від 22.03.2019 року № 6301.8.1-6454/63.2-19. Не погоджуючись із правомірністю вказаного рішення, позивач звернувся до суду із даним позовом. Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, слугували висновки відповідача про те, що дозвіл на імміграцію в Україну отримано позивачем на підставі документів, які втратили чинність. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 18.03.2019 року №370286 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Ванадзор, Вірменія. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного. Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України. Згідно ст.1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземець це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Приписами частини 15 статті 4 Закону встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - тринадцятій цієї статті. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію". Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції особи, яка є батьком, чоловіком (дружиною) іммігранта та його неповнолітні діти (п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію"). Згідно ст. 6 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що обов`язковою передумовою прийняття компетентним органом відповідного рішення про надання особі дозволу на імміграцію є перевірка правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні. Судом встановлено, що рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну прийнято суб`єктом владних повноважень 14.09.2009 року. Станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, уповноважений державний орган перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у тому числі, не було встановлено і подання свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України "Про імміграцію". Так, відповідно до вищенаведеної статті Закону, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Згідно пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983 (далі Порядок №1983), питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Пунктами 22-23 Порядку №1983 встановлено, що для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Згідно з пунктом 24 Порядку №1983, рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі. Положенням пункту 2.12 розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681 (чинного на час спірних правовідносин), раніше видана посвідка на постійне проживання скасовується та вилучається територіальним органом або підрозділом ДМС в разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію". Отже, підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є вмотивоване рішення компетентного органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію. Як було встановлено під час розгляду справи, єдиною та фактично підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію відповідачем визначено п.1 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію", а саме дозвіл на імміграцію в Україну отримано позивачем на підставі документів, які втратили чинність. Натомість, колегія судів зазначає, що при наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну у 2009 році, уповноважений державний орган перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у тому числі, не було встановлено і подання недостовірних даних. Відповідачем не надано доказів, що станом на час звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, подані документи були недостовірними, підробленими та нечинними. При цьому, рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було скасовано на підставі УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 25.01.2012, тобто вже після надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну. Отже, станом на дату видачі дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне проживання позивач перебував у шлюбі із громадянкою Республіки Вірменія ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мала чинний дозвіл на імміграцію в Україну та документована посвідкою. Тобто, позивачем при зверненні до уповноваженого державного органу із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну не було допущено порушення вимог законодавства про імміграцію. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.09.2019 року по справі №815/3420/17. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про скасування позивачу дозволу на імміграцію, відповідач не перевірив факт наявності сталих родинних відносин позивача, кровного споріднення, сімейних відносин та постійного місця проживання останнього, зокрема, сімейний стан, перебування на утриманні двох неповнолітніх дітей, які народилися на території України та є громадянами України, реєстрацію як фізичної особи-підприємця та наявності на праві приватної власності відповідного житла. Тобто, у спірних правовідносинах відповідачем не було дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача. Скасування цього дозволу, а не його зміна або скасування з прийняттям нового рішення, без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію. Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію» є обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідно ст. 14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію. Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики ЄСПЛ: для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання (постанова по справі МакМайкл проти Сполученого Королевства (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, №307, р. 55, § 86). Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, під час прийняття рішення не враховувалась наявність двох малолітніх дітей та їх законне право на проживання разом з батьками. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 18.11.2019 року по справі №820/5953/16, від 17.03.2020 року по справі №821/505/16, від 26.05.2020 року по справі №815/6555/16. Крім того, згідно положень статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що відповідач під час прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття та без урахування принципу пропорційності. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власного рішення, яке є предметом оскарження позивачем. Виходячи з визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення заявленого позову. У відповідності до ст. 139 КАС України, судові витрати позивача зі сплати судового збору а подання адміністративного позову у розмірі 840 грн. 80 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1261 грн. 20 коп. підлягають розподілу, шляхом стягнення вказаних сум за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 року по справі №520/946/2020 скасувати. Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 18.03.2019 року №370286 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Ванадзор, Вірменія. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) грн. 20 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло І.С. Чалий Повний текст постанови складено 17.12.2020 року