Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/15727/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2022 р.Справа № 520/15727/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Рєзнікової С.С. , Курило Л.В. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2021, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.10.21 року по справі № 520/15727/21 за позовом Громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України , Головного управління ДМС України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати висновок про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_3 від 12.04.2021, складений ГУ ДМС України в Харківській області. - визнати протиправним та скасувати п.15 наказу Державної міграційної служби України №93 від 04.06.2021 "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання" в частині, що стосується громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 908 грн. В обґрунтування позову зазначено, що висновок про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_3 від 12.04.2021, складений ГУ ДМС України в Харківській області та п.15 наказу Державної міграційної служби України № 93 від 04.06.2021 "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання" в частині, що стосується громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2021 позовні вимоги задоволено. Скасовано висновок про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_3 від 12.04.2021, складений Головний управлінням ДМС України в Харківській області. Скасовано п.15 наказу Державної міграційної служби України № 93 від 04.06.2021 "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання" в частині, що стосується громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДМС України в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 908 грн. 00 коп. Не погодившись з вказаним рішенням, Державною міграційною службою України подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуваний позивачем висновок про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_3 від 12.04.2021, складений ГУ ДМС України в Харківській області та п.15 наказу Державної міграційної служби України № 93 від 04.06.2021 "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання" в частині, що стосується громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є законними та такими, що винесені в межах чинного законодавства України, а тому не підлягають скасуванню. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу позивач зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим просив рішення суду першої інстанції залишити без змін та у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити. Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Матеріалами справи встановлено, що 2001 році громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_4 прибула до м. Харкова до свого брата - гр. України ОСОБА_5 , який документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 08.10.1998 МВМ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області. 28.08.2001 ОСОБА_4 звернулась до ВГП та ІС УМВС України в Харківській області з клопотанням щодо оформлення посвідки на постійне проживання разом з чоловіком - гр. Республіки Вірменя ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 28.09.2001 рішенням ВГП та ІС УМВС України в Харківській області на підставі п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців" громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 дозволено постійне проживання на території України та документовано тимчасовими посвідками. 28.01.2010 УГІРФО ГУМВС України в Харківській області документовано гр. Республіки Вірменія ОСОБА_1 посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , терміном дії безстроково, у зв`язку із втратою попередньої посвідки. В ході перевірки відповідачем встановлено, що на момент подачі вищевказаними іноземцями заяви про отримання посвідки на постійне проживання 28.02.2001 набув чинності Закону України "Про імміграцію" (з 07.08.2001), яким регулювались питання імміграції. 12.04.2021 за результатами перевірки складено висновок про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_2 від 12.04.2021, складений ГУ ДМС України в Харківській області, в якому зазначено про наявність порушень процедури видачі посвідки на постійне проживання та запропоновано прийняти рішення про визнання її недійсною. 04.06.2021 наказом Державної міграційної служби України № 93 визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 28.01.2020, видану УГІРФО ГУМВС України в Харківській області. Не погоджуючись з зазначеним висновком та наказом, позивач звернувся до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права. При цьому, у ч. 1 ст. 68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом. Колегія суддів зазначає, що суспільні відносини з приводу набуття іноземцем права постійного проживання в Україні регламентовані, зокрема, приписами Закону України від 07.06.2001р. №2491-III "Про імміграцію" та деталізовані нормами Порядку №321. Відповідно до ст.1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. У розумінні ст.1 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Згідно п.1 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію поза квотою на імміграцію надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України. Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Згідно з ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Вказана норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при скасуванні дозволу на імміграцію та не передбачає випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні. Так, при наданні позивачу посвідки на постійне проживання в Україні уповноваженим органом здійснено перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив, у зв`язку з чим 28.09.2001 рішенням ВГП та ІС УМВС України в Харківській області на підставі п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців" громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 дозволено постійне проживання на території України та документовано тимчасовими посвідками та 28.01.2010 УГІРФО ГУМВС України в Харківській області документовано позивача - гр. Республіки Вірменія ОСОБА_1 посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , терміном дії безстроково, у зв`язку із втратою попередньої посвідки. Тобто, посилання відповідачів на те, що позивач документований посвідкою на постійне проживання з порушенням чинного законодавства України є необґрунтованими. В наказі Державної міграційної служби України № 93 від 04.06.2021 "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання" в частині, що стосується громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не наведено жодних посилань на обставини, які б підтверджували обґрунтованість скасування посвідки на постійне проживання відповідно до вимог діючого законодавства. Колегія суддів враховує, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України. Так, при розгляді питання щодо підстав прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для встановлення його правового статусу. Відповідно статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що п.15 наказу Державної міграційної служби України № 93 від 04.06.2021 "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання" в частині, що стосується громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято всупереч приписів чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню. Вирішуючи спірні правовідносини, слід застосувати положення ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні Кlаss та інші проти Німеччини від 06 вересня 1978 року (п. 67), ефективність засобу юридичного захисту у значенні статті 13 ЄКПЛ не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Крім того, орган, що згадується в цій статті, не обов`язково має бути судовим. Однак, при визначенні того, чи є звернення до нього ефективним засобом юридичного захисту мають враховуватися його повноваження і процесуальні гарантії, які він забезпечує. Під визначенням терміну процесуальні гарантії вважається, зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню. Право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме: п.23 Порядку №1983. Громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному орані, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано доказів того, що за весь час проживання в Україні позивачем порушено чинне законодавство України, в тому числі Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", або вчинено злочин. Таким чином, оскаржувані висновок про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_3 від 12.04.2021, складений ГУ ДМС України в Харківській області та п.15 наказу Державної міграційної служби України № 93 від 04.06.2021 "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання" в частині, що стосується громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 порушують права позивача на постійне проживання в Україні та його права і законні інтереси як іноземця та породжують негативні наслідки для нього. Такими наслідками відповідно до ст.13 Закону України "Про імміграцію" є обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідно зі ст. 14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію. Отже, відповідачами не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли. Скасування посвідки на постійне проживання в Україні без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання такої посвідки. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задовоелння позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процессуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2021 по справі № 520/15727/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді С.С. Рєзнікова Л.В. Курило Повний текст постанови складено 24.01.2022 року