Постанова 4854 № 420/36532/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/36532/25 перша інстанція: суддя Андрухів В.В., повний текст судового рішення складено 06.05.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючої-судді Казанчук Г.П. суддів Градовського Ю.М., Єщенка О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційні скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Центрального міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом Громадянки В`єтнаму Ле ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,- ВИКЛАД ОБСТАВИН : Громадянка В`єтнаму Ле ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просила суд: - визнати протиправним і скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну № 225 від 27.08.2025 року громадянки В`єтнаму Ле ОСОБА_1 ; - визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання недійсною посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 14 жовтня 2025 року громадянки В`єтнаму Ле ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити дію посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 громадянки В`єтнаму Ле ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що дозвіл на імміграцію в Україну вона отримала ще 06.07.2005 року, отже, до моменту визнання недійсним даного дозволу минуло вже більше 20 (двадцяти) років, а за цей час позивачка збудувала дуже міцний соціальний зв`язок з Україною, і все її життя наразі пов`язано тільки з Україною. Визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання руйнує не тільки життя позивачки, а і її дітей, які є громадянами України, та одна з яких є неповнолітньою дитиною. Позивачка вказує, що відповідач не надав жодних доказів про існування підстав для визнання недійсним наданого дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12-1 Закону України "Про імміграцію". З боку позивачки не було допущено порушень при подачі документів для отримання дозволу на імміграцію в Україну, а саме: не було надано свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності. Факт надання позивачці дозволу на імміграцію в Україну у 2005 році свідчить про те, що суб`єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивачки та, керуючись Законом України "Про імміграцію" та Законом України "Про правовий статус іноземців", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачці не було виявлено, у зв`язку з чим надано дозвіл на імміграцію в Україну і посвідку на постійне проживання в Україні. Жодного пояснення, які саме випадки та які саме обставини передбачають таке визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну відповідачем не зазначено. Службове недбальство особи, яка документувала позивачку посвідкою на постійне проживання та, нібито, необґрунтовано прийняла рішення про надання їй дозволу на імміграцію, наразі руйнує особисте та сімейне життя позивачки. Отже, позивачка вважає, що рішення відповідачем прийнято суто з формальних підстав, без урахування того, що таке рішення порушує не тільки права та інтереси позивачки, але і її дітей. За таких обставин, прийняте відповідачем рішення підлягає скасуванню, а вимоги позивачки задоволенню в повному обсязі. Крім того, посвідка на постійне проживання в Україні видана позивачці без обмеження терміну ії дії, що додатково підтверджує протиправність дій відповідачів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року позовну заяву громадянки В`єтнаму Ле ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну № 225 від 27.08.2025 року громадянки В`єтнаму ОСОБА_2 . Скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання недійсною посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 14 жовтня 2025 року громадянки В`єтнаму ОСОБА_2 . Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати громадянці В`єтнаму ОСОБА_2 нову посвідку на постійне проживання в Україні. У решті позову відмовлено. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прийняв оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцію протиправно, формально і без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивачки і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення, тобто не пропорційно. Суд першої інстанції зазначив одо неможливості поновити дію посвідки на постійне проживання в Україні за № НОМЕР_2 від 31.07.2025, яка вже за даними ЄІАС УМП є скасованою та дана інформація не може бути змінена, і бланк посвідки є бланком сурового обліку та не може мати копій з тими же даними щодо видачі та тим же номером, а тому належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати громадянці В`єтнаму ОСОБА_2 нову посвідку на постійне проживання в Україні (замість визнаної недійсною). Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення№ 510322100000039 про визнання недійсною посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.п. 1 п. 64-1 Порядку № 321 у зв`язку з тим, що встановлено факт визнання недійсним наданого позивачу дозволу на імміграцію в Україну. Тпеож, апелянт стверджує про те, що повноваження щодо здійснення оформлення та видачі посвідки на постійне проживання в Україні є дискреційними повноваженнями органу міграційної служби. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що якщо судом першої інстанції не враховано, що за змістом п.1 ч.1 ст.12-1 Закону №2491-III в редакції від 24.11.2024р. дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності.. Рух справи в апеляційній інстанції: Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 та 11.06.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, - УСТАНОВИВ: Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_2 є громадянкою Соціалістичної Республіки В`єтнам. Рішенням ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 06.07.2005 № 17/-2007 надано дозвіл на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на підставі прийнятого рішення документовано позивачку посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 . У подальшому, в порядку обміну, ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області документовано позивачку посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 25.12.2008 (№ 314887 від 25.12.2008), терміном дії безстроково. 16.10.2024 року ОСОБА_2 звернулась до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання № НОМЕР_5 , виданої ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області 25.12.2008 року ГУ ДМС України в Одеській області надіслано запит щодо перевірки матеріалів справи щодо оформлення дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання громадянки СРВ Ле ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за територіальністю, а саме: до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області. Листом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 23.10.2024 за вих. №8010.6.1/91627-24 повідомлено, що громадянка Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 отримала дозвіл на імміграцію 06.07.2005 на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України Про імміграцію, як дружина іммігранта - громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В ході перевірки встановлено, що громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_3 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_6 , яка видана 26.06.2003 ВГІРФО ГУМВС України в Київській області з порушенням вимог Закону України Про імміграцію, у зв`язку з чим дана посвідка 19.11.2020 до наказу ДМС України № 193 Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання - скасована. Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області №51032300023593 від 24.10.2024 року ОСОБА_2 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 у зв`язку з тим, що дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем інформацію, а в подальшому встановлено факт скасування наданого йому дозволу на імміграцію. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 року по справі № 420/33369/24, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51032300023593 від 24 жовтня 2024 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці В`єтнаму ОСОБА_2 . Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання № НОМЕР_5 , виданої ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області 25.12.2008 року громадянки В`єтнаму ОСОБА_2 . Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області здійснено обмін посвідки на постійне проживання № НОМЕР_5 , виданої ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області 25.12.2008 року та видано громадянці ОСОБА_4 посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 від 31.07.2025. 27.08.2025 року заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області затверджено висновок, яким визначено за доцільне визнати недійсним рішення ВГТРФО ГУМВС України в Київській області № 17/-2007 від 06.07.2005 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`етнам ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсною та такою, що підлягає знищенню, оформлену на підставі цього дозволу у порядку обміну посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 від 31.07.2025. 27.08.2025 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області прийнято рішення № 225, яким визнано недійсним дозвіл на імміграцію в Україну № 17/2007 від 06.07.2005 року,на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12-1 ЗУ «Про імміграцію». 14.10.2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення № 510322100000039, яким на підставі пп. 1 п. 64-1 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 321, визнано недійсною посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 . Не погодившись з вказаними рішеннями відповідачів, позивач звернулася до суду з даним позовом. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів вказує, що ця конституційна норма втілює засадничу складову принципу законності, відповідно до якої суб`єктам владних повноважень дозволено робити тільки те, на що їх прямо уповноважує закон. Ця конституційна норма вимагає дотримуватися приписів Закону як підстави для вчинення суб`єктом владних повноважень активних дій. Закон, своєю чергою, визначає, описує, який юридичних факт чи їх сукупність повинні бути наявними для того, щоб у владного суб`єкта виникли повноваження діяти тим чи іншим чином. Будь-яка діяльність та будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності таких юридичних фактів, визначених законом, буде проявом свавільності. Конструкція "в межах повноважень" у розумінні ст. 19 Конституції України стосується обсягу повноважень і вказує на необхідність суб`єкту владних повноважень діяти виключно в тих межах, на які їх уповноважили Конституція та закони України. Це означає, що суб`єктам владних повноважень заборонено вчиняти будь-які дії або приймати будь-які рішення, можливість вчинення чи прийняття яких прямо не передбачена в тексті закону для певного випадку. Будь-які такі рішення або дії будуть проявом свавільності. "У спосіб" у тексті ч. 2 ст. 19 Конституції України вказує на те, що, по-перше, спосіб вчинення дій і прийняття рішень обов`язково має бути встановлений законом. Положення ч. 2 ст. 19 Конституції вимагає того, щоб і підстави вчинення дій та прийняття рішень суб`єктами владних повноважень, і межі їхніх повноважень, і спосіб вчинення дій та прийняття рішень були або встановлені на конституційному рівні, або закріплені на рівні закону. По-друге, суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти й приймати рішення саме в такий спосіб, який передбачений законом, тобто неухильно дотримуватися визначеної на рівні закону процедури вчинення юридично значущих дій та прийняття обов`язкових для інших суб`єктів рішень. По-третє, суб`єкти владних повноважень не мають права вчиняти дії чи приймати рішення свавільно, тобто у спосіб, відмінний від того, який визначений законом. Колегія суддів також звертає увагу на відсутність ієрархічного підпорядкування вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України. Жодна з них не є важливішою за іншу. Суб`єкти владних повноважень можуть діяти та приймати рішення виключно з дотримання усіх трьох із них одночасно. Таким чином, порушення владним суб`єктом визначеної законом процедури вчинення дій або прийняття рішень є настільки ж неприпустимим, як і вчинення ним дій (прийняття рішень) без уповноваження законом. Також заслуговує й акцент положень Конституції України на необхідності визначення способу вчинення дій або прийняття рішень для суб`єкта владних повноважень (процедури їх вчинення) саме на рівні закону. Оскільки рішення або дії суб`єктів владних повноважень як органів публічної адміністрації прямо впливають на права та інтереси інших осіб, вимоги до процедури їх вчинення, які запобігають порушенням прав осіб та свавільності повинні бути встановлені саме законодавчим органом як органом представницької демократії як одна із передумов дотримання принципу верховенства права. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон №3773-VI). Згідно з частиною третьою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Відповідно до частини першої та частини другої статті 5 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині сімнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Положенням частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Згідно з статті 11 Закону України «Про імміграцію», особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу. Зазначена особа в`їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України. Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п`яти робочих днів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання. Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви. Відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Також, як передбачено ст.12-1 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності; 2) з`ясується, що його надано на підставі документів, що не підтверджують законність перебування/тимчасового проживання на території України на дату подання документів на отримання дозволу на імміграцію або наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або документів, що підтверджують підстави, які припинилися. У разі визнання недійсним дозволу на імміграцію визнається недійсною посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну. Відповідно до ст.13, 14 Закону України "Про імміграцію" особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (надалі - Порядок № 1983). Так, пунктом 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Згідно пункт 23 Положення № 1983 про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Отже, з системного аналізу вище окреслених законодавчих приписів, зокрема, Закону України «Про імміграцію», та положень Порядку № 1983, вбачається, що, дозвіл на імміграцію іноземця може бути скасований за наявності однієї з підстав, окреслених у статті 12 Закону України «Про імміграцію». Згідно з пунктом 1 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Пунктом 64 Порядку № 321 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: 1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію»; 2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом. Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 65 Порядку № 321). Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття (пункт 66 Порядку № 321). Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, відповідач послався на п.1 ч.1 ст.12-1 Закону України "Про імміграцію", тобто за наявності підстав, що дозвіл надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності. Разом з цим, жодної норми іншого закону України, якою б конкретизувалася причину скасування дозволу на імміграцію відповідачем не зазначено та не вказав, які саме причини стали підставою для скасування дозволу. Відтак, рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених пп.1 ч.1 ст.12-1 Закону № 2491-III, без наведення прямої норми іншого закону або обґрунтованої та доведеної підстави, яка чітко регламентує причини щодо скасування даного рішення, що надає право іноземцю та особі без громадянства на імміграцію, не може вважатися правомірним. Подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №813/119/16, від 26.05.2020 у справі № 815/6555/16, від 16.01.2019 у справі №808/9121/15, від 07.05.2020 у справі № 420/6652/18, від 25.11.2020 у справі №810/916/16. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено та до матеріалів справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з`явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені ст.12-1 Закону України "Про імміграцію". Колегія суддів зазначає, що порушене право позивача на законне проживання в Україні охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У той же час, зі змісту спірного рішення не вбачаються будь - які мотиви, пов`язані з необхідністю його прийняття в інтересах національної та громадської безпеки, економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Європейський суд з прав людини в пункті 43 рішення у справі "Курочкін проти України" (Kurochkin v. Ukraine) від 20 травня 2010 року (заява № 42276/08) зазначив, що втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення статті 8, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8, а також не є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення такої цілі чи цілей (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі "Йогансен проти Норвегії" (Johansen v. Norway), Reports 1996-III, с. 1001- 1002, п. 52). Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (див., наприклад, згадане вище рішення у справі "Кутцнер проти Німеччини", п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47). Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом. Також, колегія суддів зауважує, що доводи апелянта в межах ЗУ "Про громадянство України" №2553-ІІІ були зазначені відповідачем лише в межах апеляційної скарги. Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності підстав, передбачених статтею 12-1 Закону України "Про імміграцію" для прийняття уповноваженим органом рішення, суд вважає, що спірне рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну прийняте відповідачем необґрунтовано, непослідовно, без врахування всіх обставин справи. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Центрального міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року по справі №420/36532/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуюча суддя Г.П. Казанчук Суддя Ю.М. Градовський Суддя О.В. Єщенко