Ухвала КЦС ВС № 2-296/11

Ухвала 18 травня 2020 року м. Київ справа № 2-296/11 провадження № 61-7481ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 березня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Оріхівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про скасування постанов державного виконавця, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Оріхівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Оріхівський районний ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області), заінтересована особа - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк»). Свою скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2011 року позов відкритого акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк») задоволено. Стягнуто на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «КМК ОЙЛ ПЛЮС» (далі - ТОВ «КМК ОЙЛ ПЛЮС») та товариства з обмеженою відповідальністю «КМК ОЙЛ» (далі - ТОВ «КМК ОЙЛ») з кожного заборгованість у розмірі 1 295 008 грн 87 коп. за договором про овердрафтне обслуговування від 25 липня 2008 року. На виконання вказаного заочного рішення Дзержинським районним судом м. Харкова від 25 жовтня 2011 року видано два виконавчих листа, які були пред`явлені для примусового виконання. Зазначав, що постановою державного виконавця Оріхівського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Калюжною Н. І. від 04 жовтня 2018 року накладено арешт на квартиру, що за адресою: АДРЕСА_1 , в якій він не проживає та не є власником. У жовтні 2018 року він звернувся до Оріхівського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області зі скаргою, в якій просив скасувати арешт на вказане житло. На його скаргу листом від 24 жовтня 2018 року № 9995 йому було повідомлено, що підстави для скасування арешту відсутні. Посилаючись на вищевикладене, також те, що державний виконавець Оріхівського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Калюжна Н. І. ввела його в оману щодо суттєвих обставин, ОСОБА_1 просив суд поновити строк на звернення до суду та скасувати постанову про накладення арешту на вказане вище житло. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 23 березня 2020 року, поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця Оріхівського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області. У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився й суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що докази накладення арешту на вказану квартиру в рамках зведеного виконавчого провадження відсутні. 22 квітня 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 березня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий судовий розгляд. Згідно частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів. Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Відповідно до вимог частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою та наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та ефективний захист прав сторони у справі, що передбачені статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу порушено їх права чи свободи. Положеннями частини другої, третьої статті 451 ЦПК України визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, у межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Судами попередніх інстанцій встановлено, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2011 року позов відкритого акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк») задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «КМК ОЙЛ ПЛЮС» та ТОВ «КМК ОЙЛ» на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість у розмірі 1 295 008 грн 87 коп. за договором про овердрафтне обслуговування від 25 липня 2008 року. Вирішено питання розподілу судових витрат. На виконання вказаного заочного рішення Дзержинським районним судом м. Харкова від 25 жовтня 2011 року видано два виконавчих листа, які були пред`явлені для примусового виконання до Оріхівського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області. 04 жовтня 2018 року державним виконавцем Оріхівського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) ОСОБА_1 , а саме житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що на праві власності належить ОСОБА_1 . Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом Закону України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ним спільно з іншими особами (пункт 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження»). За правилами частини 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Положення наведених норм свідчать про те, що державному виконавцю надані повноваження щодо виконання судових рішень про стягнення коштів, у тому числі й за рахунок звернення стягнення на житловий будинок чи квартиру. Під час примусового виконання виконавчого провадження державним виконавцем здійснені заходи щодо розшуку майна боржника шляхом направлення запитів до установ та організацій, уповноважених здійснювати реєстрацію права власності на окремі види майна. Згідно з листом Управління державної виконавчої служби у Запорізькій області Головного територіального управління юстиції за боржником зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 . Доказів того, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру, що за адресою: АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять. У зв`язку з цим опис та арешт даного майна державним виконавцем не проводився. Отже, з урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що правові підстави для скасування постанови державного виконавця державної виконавчої служби Оріхівського управління юстиції у Запорізькій області Калюжною Н. І. від 04 жовтня 2018 року про накладення арешту на квартиру, що за адресою: АДРЕСА_1 відсутні. Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень не виявлено порушення судами першої та апеляційної інстанції норм Закону України «Про виконавче провадження» й норм ЦПК України. Правильність застосування судами норм права не викликає розумних сумнівів. Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 березня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Оріхівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про скасування постанов державного виконавця, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара