Постанова 4824 № 759/18541/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи 759/18541/18 номер апеляційного провадження: 22-ц/824/5143/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Білич І.М. суддів Іванченка М.М., Коцюрби О.П. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Святошинського районного суду м. Києва Коваль О.А., по цивільній справі № 759/18541/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. в с т а н о в и л а: У листопаді 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 26.01.2013 року між сторонами укладено кредитний картковий договір б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку на суму 3 000 грн. Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг у «Приватбанку», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.prіvatbank.ua, складає між сторонами договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві про видачу карткового кредиту. У порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконав, внаслідок чого станом на 25 жовтня 2018 року мав заборгованість перед банком в загальному розмірі 40 929,83 грн., що складається із заборгованості: за тілом кредиту - 23 620,64 грн.; за відсотками - 4 989,36 грн.; за пенею - 9 894,60 грн.; штраф: 500 грн.(фіксована частина) та 1 925,23 грн. (процентна складова). Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 23 620,64 грн. та судові витрати в розмірі 1762 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просила скасувати заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам, постановивши в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін. Вказуючи при цьому на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників процесу про розгляд справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як слідує з матеріалів справи, звертаючись до суду з цим позовом, АТ «КБ «Приватбанк» надав суду копію Анкети-заяви від 26.01.2013року про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг у « Приват Б анку», підписану сторонами, відповідно до змісту якої слідує, що між АТ «КБ «ПриватБанк» та заявником ОСОБА_1 укладено кредитний картковий договір, за яким позичальник отримав у банку платіжну картку із встановленням кредитного ліміту у розмірі 3 000 грн. Судом першої інстанції об`єктивно встановлено, що в документах, які зазначені в анкеті-заяві, тобто, в «Умовах та Правилах надання банківських послуг у «Приватбанку», «Тарифах банку», «Пам`ятці клієнта банку», які визначають такі істотні умови договору, як розмір відсотків, штрафи, пеню, комісійні платежі, термін дії договору, а також строки платежів по кредиту (тіла кредиту та відсотків) - підпис позичальника відсутній. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на станом на 25 жовтня 2018 року відповідач мав заборгованість перед банком в загальному розмірі 40 929,83 грн., що складається із заборгованості: за тілом кредиту - 23 620,64 грн.; за відсотками - 4 989,36 грн.; за пенею- 9 894,60 грн.; штраф: 500 грн.(фіксована частина) та 1 925,23 грн. (процентна складова). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що сторонами погоджені істотні умови кредитного договору, однак поверненню банку підлягає сума, яка фактично була отримана відповідачем та не повернута. Враховуючи, що подана апеляційна скарга не містить у собі заперечень щодо рішення суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, відмови в стягненні пені та штрафів, судом апеляційної інстанції рішення суду в цій частині не переглядається виходячи з положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не були узгоджені істотні умови кредитного договору, а саме сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. Вказуючи при цьому, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору - виходячи з правової позиції сформульованої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року ( справа № 342/180/17). Зазначаючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, з урахуванням практики Великої Палати Верховного Суду. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 ст. 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав суду копію анкети-заяви, підписану відповідачем, про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» від 26 січня 2013 року, витяг з умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанк», витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також розрахунок заборгованості. У анкеті-заяві, яка підписана ОСОБА_1 , не зазначена процентна ставка за користування кредитом, яку погодили сторони кредитного договору, а також не зазначений вид платіжної картки, яку видано відповідачу та строк її дії. Відповідно до п. 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид зазначений у пам`ятці клієнта/ довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві. Позивачем суду першої інстанції не була надана ні пам`ятка клієнта, ні довідка про умови кредитування, ні інші докази, з яких можна встановити, яку саме картку було отримано відповідачем. У наданому позивачем витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» зазначені декілька видів тарифів, які містять різні умови та відсоткові ставки за користування кредитним коштами. Колегія суддів вважає, що сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які умови кредитування, зокрема розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, досягнуто між сторонами на час укладення договору, не дозволяють перевірити правильність такого розрахунку та визначити розмір заборгованості. Крім того, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме той витяг з Умов та правил, який доданий до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанку», а також того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків та неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції безпідставно застосував судову практику Великої Палати Верховного Суду ( справа № 342/180/17), оскільки в даній справі відповідач заперечень проти позову банку не подавав, розмір обчисленої позивачем заборгованості, в тому числі відсотків, не оспорював, факт укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами не заперечував, на думку колегії суддів, не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи. Такяк ні позовна заява, ні додатки до неї не містять ( містили) даних про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов кредитного договору, зокрема в частині розміру процентної ставки за користування кредитними коштами. Що в свою чергу, при отриманні відповідачем зазначених документів не створювало для останнього ( відповідача) обов`язку в установленому законом порядку оспорювати розміри та розрахунки наведені банком. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Звертаючись до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, позивач був обізнаний, що зобов`язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою, однак належних доказів на підтвердження розміру заборгованих по відсотків за користування кредитом не надав. Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом основоположних норм банківського кредитування (приписи ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 1048 ЦК України) а відтак, загрозу фінансовій стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, на думку колегії суддів, не стосуються предмету доказування в даній справі та не впливають на правильність і законність висновків суду першої інстанції. Не грунтуються на нормах діючого законодавства і доводи апеляційної скарги в частині того, що рішення ухвалено з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованим, безпідставним, незаконним, а допущені суддею суду першої інстанції істотні порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідно до ч. 1 ( пп..а п1) ст. 106 Закону України" Про судоустрій і статус суддів ". Так як, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги не наділений повноваженнями щодо вирішення питання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності - ст. 374 ЦПК України. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема. Керуючись ст.ст. 7, 368, 374, 375, 381 -384, 387 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів. Суддя - доповідач: Судді: