Постанова 4824 № 759/12741/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи №759/12741/19 номер апеляційного провадження: 22-ц/824/7286/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Білич І.М. суддів Музичко С.Г., Коцюрби О.П. при секретарі Кемському В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Святошинського районного суду м. Києва Марко Я.Р., у цивільній справі № 759/12741/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. в с т а н о в и л а: У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 25.06.2010 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» підписала заяву №б/н, згідно якого отримала кредит у розмірі 15 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана нею анкета-заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг у «Приватбанку», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.prіvatbank.ua, складає між сторонами договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві про видачу карткового кредиту. У порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконала, внаслідок чого станом на 20.05.2019 року має заборгованість в загальному розмірі 415 851,47 грн., що складається із заборгованості: за тілом кредиту - 220 302,28 грн.; за простроченим тілом кредиту - 79 996,86 грн.; за пенею - 115 552,33 грн. Однак, враховуючи, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості. А кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, то звертаючись до суду позивач ставив питання щодо стягнення заборгованості в розмірі 220302, 28 гривень, що складається із заборгованості за тілом кредиту. Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просила скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове про задоволення позовних вимог. Вказуючи при цьому на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначаючи, що банком надано належні і допустимі докази по справі, які відповідачем не оспорювалися. При збільшенні розміру кредитного ліміту та проведення розрахунку заборгованості банк керувався діючими умовами та правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, з якими ознайомилася та погодилася відповідач. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Сторони про день і час розгляду справи повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку, в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність сторін в силу вимог ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як слідує з матеріалів справи, звертаючись до суду з цим позовом, АТ «КБ «Приватбанк» надав суду копію анкети-заяви від 25.06.2010 року про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», підписану сторонами, відповідно до змісту якої слідує, що між АТ «КБ «ПриватБанк» та заявником ОСОБА_1 укладено кредитний картковий договір, за яким позичальник виявила бажання отримати платіжну картку кредитка «Універсальна» зі встановленням кредитного ліміту 5000 грн. Судом першої інстанції об`єктивно встановлено, що в документах, які зазначені в анкеті-заяві, тобто, в «Умовах та Правилах надання банківських послуг у «Приватбанку», «Тарифах банку», «Пам`ятці клієнта банку», які визначають такі істотні умови договору, як розмір відсотків, штрафи, пеню, комісійні платежі, термін дії договору, а також строки платежів по кредиту (тіла кредиту та відсотків) - підпис позичальника відсутній. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив, що банком не надано належних доказів відкриття кредитного рахунку ОСОБА_1 , видачі їй платіжної картки та збільшення кредитного ліміту. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 ст. 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав суду копію анкети-заяви, підписану відповідачем, про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» від 25 червня 2010 року, витяг з умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанк», витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також розрахунок заборгованості. Відповідно до п. 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид зазначений у пам`ятці клієнта/ довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві. Позивачем суду першої інстанції не була надана ні пам`ятка клієнта, ні довідка про умови кредитування, ні виписка по рахунку ОСОБА_1 , ні інші докази, з яких можна встановити, чи було взагаліотримано відповідачем платіжну картку, її вид та строк дії. При цьому, в анкеті-заяві ОСОБА_1 зазначений бажаний кредитний ліміт - 5000 грн., АТ КБ «Приватбанк» в позовній заяві посилався на розмір кредитного ліміту - 15 000 грн., в той час як ставить питання про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі - 220 302, 28 грн, не зазначаючи підстави такого значного збільшення кредитного ліміту, а також доказів щодо його отримання відповідачем. При цьому АТ КБ «ПриватБанк» посилається на положення Умов та правил надання банківських послуг. Однак, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме той витяг з Умов та правил, який доданий до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанку», а також того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо збільшення кредитного ліміту, надання клієнту овердрафта тощо. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Надані до апеляційної скарги виписка з рахунку, довідка про видачу карток та умови кредитування не приймається колегією суддів як новий доказ у підтвердження позовних вимог, виходячи з наступного. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Звертаючись до суду з позовом, позивач був обізнаний, що зобов`язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою. За правилами ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Позивачем у апеляційній скарзі не зазначено, з яких підстав ним не було надано суду першої інстанції відповідних документів. Не можуть бути підставою для скасування судового рішення і доводи апеляційної скарги в частині того, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було взято до уваги практику Верховного Суду по справі № 755/7704/15ц, за якою суд був зобов`язаний належним чином дослідити поданий сторонами доказ ( в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором) перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю або частково - зазначити правові аргументи на його спростування і привести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду. Оскільки це судом першої інстанції зроблено не було, скаржник вважав, що суд ухилився від виконання своїх прямих обов`язків щодо здійснення правосуддя. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо ненадання судом належної правої оцінки розрахунку заборгованості долученого банком до позовної заяви, та обов`язку суду у випадку незгоди з наданими документами навести власний розрахунок, не можуть бути підставою для скасування судового рішення з огляду на наступне. Так, зі змісту судового рішення вбачається, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності доведеного факту надання відповідачу за укладеним кредитним договором коштів у розмірі визначеного позовом. При цьому роздруківка розрахунку заборгованості відповідача, не може вважатися належним доказом, оскільки не встановлює та не змінює будь-які права та обов`язки сторін, що свідчить про відсутність підстав для надання судом власного розрахунку. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема. Керуючись ст.ст. 368, 372, 374, 375, 381 -384, 387 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошенню, може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 08 жовтня 2020 року. Суддя - доповідач: Судді: