Постанова 4824 № 759/1183/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 травня 2020 року м. Київ Єдиний унікальний номер справи № 759/1183/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/4177/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Іванченко М.М. суддів: Білич І.М., Болотова Є.В. розглянув у в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва ухваленого 18 листопада 2019 року в приміщенні суду в складі судді Коваль О.А.,- В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором у сумі 50917 грн 44 к., з яких: 465 грн 31 к. - заборгованості за кредитом, 42751 грн 30 к. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 4800 грн - заборгованості за пенею та комісією, а також штрафи: 500 грн - штраф (фіксована частина), 2400 грн 83 к. - штраф (процентна складова) та судові витрати. Посилається на те, що відповідно до умов кредитного договору № б/н, укладеного 15 жовтня 2013 року між сторонами укладено кредитний договір. Банком надано ОСОБА_1 кредит на суму 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 умови зазначеного кредитного договору належним чином не виконувала внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом № б/н від 15 жовтня 2013 року в розмірі 465 грн 31 к. та судовий збір у розмірі 1921 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду, Крилова О.Л. в інтересах АТ КБ «Приватбанк», подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції незаконне, та необґрунтоване, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує на те, що ОСОБА_1 підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловила свою згоду з формою договору та його умовами. При цьому, вказує, що відсутність підпису боржника на відповідних умовах і правилах не свідчить про не укладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатись до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Вказує, що матеріали справи не містять доказів, що відповідач не була ознайомлена з Умовами та правилами, тарифами банку або ж було ознайомлено з іншими Умовами та правилами. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишити без задоволення. При цьому вказує, що не укладала з АТ КБ «Приватбанк» кредитного договору та не отримувала від позивача кредитних коштів. Також, вказувала, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду із даним позовом. Також, не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просила скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» у повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції незаконне, та необґрунтоване, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів отримання відповідачем від позивача кредитних коштів та наявності між сторонами договірних правовідносин. Також просила застосувати строк позовної давності. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якому просить її апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про неукладеність кредитного договору. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційний суд ухвалив розглянути дану справу в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. З матеріалів справи вбачається, 15 жовтня 2013 року на підставі Анкети-заяви відповідача між сторонами укладено договір, відповідно до умов якого позивачем надано відповідачу кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зміною кредитного ліміту (а.с.7). Звертаючись до суду із даним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що15 жовтня 2013 рокуміж АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладенокредитний договір №б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту у розмірі 300 грн. Згідно розрахунку заборгованості, наданого Банком, станом на 30 листопада 2018 року заборгованість за кредитним договором б/н від 15 жовтня 2013 року становила 50917 грн 44 к., з яких: 465 грн 31 к. - заборгованості за кредитом, 42751 грн 30 к. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 4800 грн - заборгованості за пенею та комісією, а також штрафи: 500 грн - штраф (фіксована частина), 2400 грн 83 к. - штраф (процентна складова). На підтвердження умов кредитування АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» від 15 жовтня 2013 року (а.с.7), витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.8), витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 9-32), розрахунок заборгованості (а.с. 5-6) та копію паспорта ОСОБА_1 (а.с.33-34) в подальшому позивачем надано виписку по особовому рахунку відповідача за період з 15 жовтня 2013 року по 28 лютого 2019 року (а.с.70-73). Отже, судом встановлено, що між сторонами дійсно виникли правовідносини починаючи з 15 жовтня 2013 року, за якими ОСОБА_1 отримувала грошові кошти від АТ КБ «Приватбанк», а тому відсутні підстави вважати, що між сторонами договір не був укладеним в розумінні положень ст.1046 ЦК України є необґрунтованим. Щодо вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, а також стягнення штрафів апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції та застосовує правову позицію у справі № 342/180/17, висловлену Великою Палатою Верховного суду у Постанові від 3 липня 2019 року щодо того, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, не підписаний позичальником, не може вважатися складовою частиною кредитного договору, укладеного шляхом підписання Анкети-заяви. Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з відповідача заборгованість за тілом кредитом у розмірі 465 грн 31 к., суд обмежився лише вказівкою про наявність підстав для задоволення таких вимог. При цьому на заяву відповідача щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог судом вказано, що суд не приймає до уваги такі посилання, оскільки згідно п.1.1.7.31 витягу з Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» строк позовної давності щодо вимог банку по поверненню кредиту, сплаті процентів за користування кредитом, винагорода, неустойки - пені, штрафи, витрати банку складають 50 років. Проте апеляційний суд не може погодитись із такими висновками суду з огляду на таке. 27 лютого 2020 року під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем подано клопотання про застосування строку позовної давності, у зв`язку з чим просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 50-56). Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/teiTns/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів з будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому; матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Даний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180 від 3 липня 2020 року. Отже, в даному випадку на думку апеляційного суду має застосовуватись положення ст.257 ЦПК України за якою встановлено загальну позовну давність встановлено тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. З наданої позивачем виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 7 листопада 2014 року по 28 лютого 2019 року не вбачається, що боржником вчинялись дії, які б свідчили про часткове виконання зобов`язань. Також, стороною позивача не надано будь-які інші докази (меморіальний ордер, квитанція, платіжне доручення тощо) на підтвердження здійснення відповідачем внесення коштів на рахунок у період з 7 листопада 2014 року по 28 лютого 2019 року. А відтак, суд позбавлений можливості перевірити чи вчиняла ОСОБА_1 будь- які дії, що впливають на перебіг строку позовної даності, зокрема, чи вносила вона кошти в рахунок погашення заборгованості. Отже, позивачу стало відомо про порушення умов договору з моменту прострочення відповідачем платежу з погашення заборгованості і з цього часу має відраховуватися строк позовної давності, а АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором лише 18 січня 2019 року, тому суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи вищевикладене апеляційний суд доходить до висновку про необхідність скасування рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , у зв`язку із пропуском строку позовної давності. В решті рішення належить залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Крилової Олени Леонідівни в інтересах акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року - скасувати в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та прийняти в цій частині нову постанову наступного змісту. У задоволенні позову акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по тілу кредиту - відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: