Постанова 4821 № 705/4673/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м. Черкаси Справа № 705/4673/19 Провадження № 22-ц/821/783/20 категорія: 302000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Єльцова В. О., Карпенко О. В., секретаря: Анкудінова О. І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач міськрайонне управління в Уманському районі та м. Умані, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міськрайонного управління в Уманському районі та м. Умані, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про порушення умов зберігання та втрату державного акта, у складі головуючого судді: Гудзенко В. Л., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом вищезазначеного змісту. В обґрунтування позовних вимог вказав, що 08 квітня 2009 року він передав Управлінню Держкомзему у місті Умань (міськрайонне управління в Уманському районі та місті Умані) на переоформлення і зберігання свій Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 971959 від 22 квітня 2008 року для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 . Зазначив, що строк виконання випливав із суті зобов`язання з відповідальністю управління своїм майном за їх порушення (ст. 174 ЦК України). За минулі роки звертався до управління з вимогою виконання обов`язку по суті в обсязі і на умовах 2009 року та вимагав доказів належної охорони і зберігання його акту на землю. З метою отримання підтверджуючих документів права власності для господарської діяльності звернувся до управління, із відповіді якого випливає про односторонню відмову від зобов`язання і наявність очевидних підстав вважати, що було втрачено державний акт за умов легкодоступності зберігання, в той час, як управління незалежно від своєї форми і структури зобов`язано виконувати свій обов`язок по зберіганню особисто. Просив суд зобов`язати Управління в Уманському районі та м. Умані відновити державний акт на землю серії ЯД № 971959 від 22 квітня 2008 року ОСОБА_1 до кінця 2019 року. Також просив стягнути з відповідача судові витрати. Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 січня 2020 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів з боку відповідачів Міськрайонного управління в Уманському районі та м. Умані, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, оскільки з набранням чинності з 01 січня 2013 року Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року посвідчення права власності на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без оформлення державних актів. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 13 березня 2020 року, ОСОБА_1 порушив питання про скасування рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2020 року та ухвалення нового, з підстав порушення при його ухваленні норм процесуального права. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом даного позову є втрата державного акту зберігачем Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області і відповідальність за зобов`язаннями згідно ст. 174 ЦК України. Скаржник не погоджується з тим, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, а не за правилами загального позовного провадження. При цьому, необґрунтовано класифікував її розгляд без участі сторін, та без клопотання (ст. 274 ЦПК України) його заперечень (ст. 279 ЦПК України), без врахування значення справи, складності, кількості учасників та їх думки. Крім того, суд відмовив на підставі ненадання доказів, що відносяться до іншого процесуального закону про залишення позову без розгляду. Просив стягнути з відповідачів судовий збір солідарно на користь держави. У відзиві Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області виклало свої заперечення щодо доводів апеляційної скарги та порушуючи питання щодо застосування наслідків пропуску строків повної давності. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 30 березня 2020 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2020 року у вказаній справі. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року справу призначено до розгляду на 05 травня 2020 року на 10 год. 00 хв. з повідомленням учасників справи про її розгляд, але без виклику сторін у судове засідання. В подальшому розгляд справи відкладався на 26 травня 2020 року. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції ОСОБА_1 , відповідно до доданої ним до позовної заяви копії Державного акту серії ЯД № 971959 від 22 квітня 2008 року, на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0342 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , в тому числі спільне користування площею 0,0093 га (а.с. 5, 37). Відповідно до листа управління Держкомзему у м. Умань Черкаської області № 363/4-1 від 08 квітня 2009 року ОСОБА_1 повідомлено, що для переоформлення державного акту на право приватної власності по АДРЕСА_1 , йому необхідно повернути в управління Держкомзему у м. Умань оригінал Державного акту серії ЯД № 971959, зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів від 22 квітня 2008 року (а.с. 3, 35). 08 квітня 2009 року ОСОБА_1 направив до Управління Держкомзему у м. Умань Черкаської області оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку для переоформлення, що підтверджується супровідним листом з відміткою про отримання управлінням вказаного документу (вхід. б/н від 08 квітня 2009 року) (а.с. 4, 36). 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Міськрайонного управління Держгеокадастру в Уманському районі та м. Умані з заявою, в якій просив надати довідку, про те, що оригінал акту продовжує знаходитися в розробці і додати завірену підписом та печаткою управління його копію (а.с. 7, 39). Листом від 25 березня 2019 року за № Ш-158/0.211-224/145-19 міськрайонним управлінням Держгеокадастру в Уманському районі та м. Умані надано відповідь ОСОБА_1 на вищевказане звернення в якому зазначено, що у зв`язку зі змінами у земельному законодавстві з 01 січня 2013 року набули чинності Закони України «Про державний земельний кадастр», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постанова Кабінену Міністрів України від 17 жовтня 2012 року, № 1051, згідно з яким повноваження територіальних органів Держгеокадастру у частині державної реєстрації державних актів на земельну ділянку, договорів оренди (суборенди) земель, права сервітуту, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій) з 01 січня 2013 року припинилися (а. с. 9, 40).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом до Міськрайонного управління в Уманському районі та м. Умані, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Держгеокадастру з вимогою про відновлення належного йому державного акту на земельну ділянку, стверджуючи про порушення відповідачами умов зберігання останнього та його втратою. Тобто, позивач фактично просить підтвердити набуте ним право власності на земельну ділянку шляхом відновлення втраченого, за його твердженням, Державного акту серії ЯД № 971959 від 22 квітня 2008 року, який був переданий Управлінню держкомзему в м. Умань Черкаської області 08.04.2009 з метою його переоформлення. За змістом ст. 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України та ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами. Згідно із ч. ч. 1 - 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення цього права. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (ст. 81 ЗК України). Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України, в редакції чинній на час видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. За ст. 126 ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. У відповідності до ст. 126 ЗК України в приведеній редакції прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» № 449 від 02.05.2002, яка втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2013. Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України). У свою чергу ст. 152 ЗК України регламентує способи захисту прав на земельну ділянку. Водночас, у відповідності до ст. 125 ЗК України в редакції чинній на час вирішення спору, зокрема, право власності на земельну ділянку виникає з моменту реєстрації цього права. У свою чергу ст. 126 ЗК України в чинній редакції передбачає, що зокрема, право власності на земельну ділянку оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». З 01.01.2012 вступив в дію Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року № 3613-VІ, посвідчення права власності на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без оформлення державних актів. Згідно до п. п. 9, 10 перехідних положень Закону № 3613-VІ до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність, здійснюється видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними. У відповідності до ст. 5 приведеного Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Організаційну систему державної реєстрації прав згідно до ст. 6 наведеного Закону, зокрема становлять:1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб`єкти; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори). Особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 року визначені ст. 29 приведеного Закону. Так, державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого в результаті переходу права власності та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту переходу прав від особи, відомості про яку містяться в Державному земельному кадастрі, до особи, яка заявляє свої права. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі. Під час проведення державної реєстрації права спільної власності на земельну ділянку щодо одного із співвласників у разі наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про право спільної власності на земельну ділянку із зазначенням усіх співвласників, перенесених з Державного реєстру земель, державний реєстратор одночасно з державною реєстрацією права спільної власності щодо одного із співвласників також переносить відомості про інших співвласників на таку земельну ділянку до відповідного відкритого розділу Державного реєстру прав. Перенесення відомостей про кожного із співвласників на земельну ділянку у випадку, передбаченому абзацом четвертим цієї частини, здійснюється виключно за відсутності в Державному реєстрі прав відомостей про перехід права власності відповідного співвласника до третьої особи. У разі наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про інші речові права, похідні від права власності, перенесених з Державного реєстру земель, крім відомостей про право власності на земельну ділянку, державний реєстратор одночасно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав переносить такі відомості Державного земельного кадастру про речові права на таку земельну ділянку до відповідного відкритого розділу Державного реєстру прав. Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів. При вирішенні спору апеляційний суд враховує і те, що у зв`язку з створенням Державного земельного кадастру, запровадженням нових правил реєстрації земельних ділянок та прав на них дублікати державних актів на право власності на земельну ділянку у зв`язку з їх втратою, пошкодженням чи зіпсуванням не видаються. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України). За правилами п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Статтею 16 ЦК України, передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…) або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, чи судом у визначених законом випадках. Водночас одним із принципів цивільного судочинства являється змагальність сторін в процесі, зокрема ст. 12 ЦПК України зазначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи, мають рівні процесуальна права. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Враховуючи викладене, приведені вимоги закону апеляційний суд дійшов висновку, що, при обраному ОСОБА_1 способі захисту, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні його позовних вимог. Підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Спосіб захисту, який обрав позивач, є неефективним, цей спосіб не відповідає завданням цивільного судочинства ефективному способу захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи. Водночас, на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому позов повинен містити виклад обставин якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги із зазначенням доказів що підтверджують його порушене право за захистом якого він звернувся до суду. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, а не за правилами загального позовного провадження, є необґрунтованими. Частиною 4 ст. 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Таким чином суд першої інстанції у відповідності до вимог ч. 3 ст. 274 ЦПК України, врахувавши всі визначені процесуальним законодавством критерії, та вимоги ч. 4 приведеної статті, яка містить перелік справ, які не можуть бути розглянуті в зазначеному порядку, вимоги ч. 2 наведеної статті, дійшов обґрунтованого висновку про розгляд даної цивільної справи у порядку спрощеного позовного провадження. Отже, за встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Щодо строку позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області, як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції у поданих до суду відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу, то апеляційний суд не вбачає підстав для його застосування, постільки за відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне залишити його без змін. Керуючись ст. ст. 263, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2020 року залишити без мін. Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та на умовах передбачених ЦПК України. Текст постанови складено 26 травня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. О. Єльцов О. В. Карпенко