Постанова 4821 № 705/3180/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2020 року Справа № 705/3180/16-ц Провадження № 22-ц/821/761/20 категорія: 301030000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І. суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В. секретаря: Анкудінова О. І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: ОСОБА_2 ; особа, що подала апеляційну скаргу: ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, у складі: головуючого судді Ребриної К. Г., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 19 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Уманського міськрайонного суду від 30 грудня 2015 року розірвано, зареєстрований 03 серпня 1985 року, шлюб між нею та відповідачем. В період перебування у шлюбі за спільні кошти нею та відповідачем, на підставі договору купівлі-продажу від 28 червня 1988 року набуто спільне майно, зокрема, будинок з надвірними будівлями та спорудами, який був розміщений на присадибній земельній ділянці розміром 70,2 кв.м. по АДРЕСА_1 . 24 листопада 2003 року відповідачу видано Державний акт № 2041183 на право власності на земельну ділянку площею 0,0596 га, для обслуговування житлового будинку. Вказаний будинок та земельна ділянка, що знаходяться по АДРЕСА_1 , належать на праві спільної сумісної власності їй та ОСОБА_2 , частки яких у праві спільної сумісної власності є рівними, тобто по 1/2 частці в праві власності на житловий будинок та земельну ділянку. Однак, вони як співвласники житлового будинку та земельної ділянки не можуть досягнути згоди щодо поділу вказаного майна. Вважає, що житловий будинок АДРЕСА_1 можливо поділити по 1/2 будинку між ними як співвласниками, оскільки є технічна можливість переобладнати будинок в ізольовані квартири, зокрема, збудувати додатковий самостійний вихід для іншого співвласника, про що трактується в п. 6 абз. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року. Крім того, під житловим будинком за вказаною адресою, знаходиться земельна ділянка, площею 0,0569 га, яка перебуває у спільній сумісній власності позивача та відповідача, набута на підставі договору купівлі-продажу від 28 червня 1988 року. Просила суд здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши їй ОСОБА_1 1/2 частину будинку з прибудовами (позначений літерою «А-1» в технічному паспорті) по АДРЕСА_1 , вартістю 35 123 гривень, визнати за нею право власності на виділену частину будинку; виділити їй гараж «Г» за вказаною адресою - вартістю 2546 гривень, визнати за нею право власності на нього; виділити їй 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0596 га, розміщеної за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та визнати право власності на дану частку землі за нею. Судові витрати покласти на відповідача. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 листопада 2018 року позов задоволено. Виділино ОСОБА_1 1/2 частину будинку з прибудовами (позначений літерою «А-1» в технічному паспорті) по АДРЕСА_1 вартістю 35 123 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на виділену частину будинку з прибудовами (позначений літерою «А-1» в технічному паспорті) по АДРЕСА_1 . Виділино ОСОБА_1 гараж «Г» по АДРЕСА_1 вартістю 2 546 гривень. Визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж «Г» по АДРЕСА_1 . Виділино ОСОБА_1 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0596 га, розміщеної за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0596 га, розміщеної за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 551 грн 20 коп. Рішення суду мотивоване тим, що майно, яке є предметом даного спору та про поділ якого заявлено позивачем, набуте за час шлюбу з відповідачем, є спільною сумісною власністю сторін, а тому вони мають рівні майнові права на нього, виходячи з чого заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій ОСОБА_3 , як особою яка не брала участь у справі, посилаючись на те, що даним рішенням порушено його права та інтереси, просить його скасувати, визнати за ОСОБА_1 право власності на виділену частину будинку з 57/100, з прибудовами по АДРЕСА_1 , виділити ОСОБА_1 гараж «Г», вартістю 2 546 грн, визнавши на нього право власності, виділити ОСОБА_1 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0596 за цією ж адресою, визнавши на неї право власності. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 разом зі сторонами у справі є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 . Так, на підставі договору дарування від 01 вересня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-272, він став власником 43/100 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що в цілому складається з глиновалькованого обкладеного цеглою житлового будинку «А» з прибудовами, житловою площею 104,0 кв. м. загальною площею 146, 5 кв. м., які розташовані на присадибній ділянці розміром 1055 кв.м. Зазначені 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель належали на праві приватної власності дарувальнику ОСОБА_6 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Уманською міською держнотконторою 23 липня 1974 року за реєстром № 2-2350. Водночас, його право власності на 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , з відповідною частиною господарських будівель, підтверджується, крім зазначеного договору дарування, також і витягом із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Індексний номер: 160068053 від 19 березня 2019 року. Також в технічному паспорті на домоволодіння АДРЕСА_1 , Черкаській області від 21 грудня 2018 року вказано дві квартири, одна з яких належить скаржнику на праві приватної власності, а інша на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Предметом вказаного позову фактично було майно у вигляді 57/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , яку позивач ОСОБА_1 просила поділити з відповідачем ОСОБА_2 . Разом з тим, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні здійснив поділ майна подружжя ОСОБА_2 не з їхньої власності в розмірі 57/100 частини вищевказаного житлового будинку, а з розміром часток 1/1, не врахувавши право власності скаржника ОСОБА_3 на 43/100 частини в цьому ж житловому будинку з відповідлною частиною господарських будівель по АДРЕСА_1 . Під час розгляду вказаної справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 не був залучений в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог у справі, тоді як постановленим рішенням фактично порушено його права та інтереси, оскільки суд розпорядився належним йому на праві власності майном поза його волею. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила про те, що вимоги ОСОБА_3 є законними, так як йому на праві власності належить 43/100 частини спірного домоволодіння. Просила апеляційну скаргу задовольнити. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області у вказаній справі. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 24 квітня 2020 року справу призначено до розгляду на 20 травня 2020 року на 15 год. 00 хв. з повідомленням учасників справи про дату, час і місце розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 03 серпня 1985 року перебували у шлюбі. Відповідно до договору купівлі-продажу від 28 червня 1988 року ОСОБА_2 було придбано 57/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці розміром 784 кв.м. (т. 1 а. с. 11-12). Згідно наведеного договору купівлі-продажу в користування покупця ОСОБА_2 виділено приміщення: 1-1, площею 4,7 кв. м., 1-2 площею 5,3 кв. м., 1-3 площею 16,9 кв.м., 1-4 площею 12,3 кв.м., 1/2 частина сараю «Б», туалет «В», гараж «Г», баня «К», погріб під «Ж», 1/2 частина огорожі під № 1, 1/2 частини отмостки

1. Право власності на земельну ділянку площею 0,0596 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , та яка призначена для обслуговування вказаного житлового будинку, відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку Серія НР 041183 від 24 листопада 2003 року, виданого на підставі рішення Уманської міської ради № 14-23/24 від 18 вересня 2003 року, кадастровий номер 711080000:05005:0103, зареєстровано за ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 6). Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2015 року шлюб між сторонами розірвано (т. 1 а. с. 5). Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 160068053 за ОСОБА_3 , на підставі договору дарування від 01 вересня 2004 року укладеного з ОСОБА_9 та посвідченого Уманською міською державною нотаріальною конторою, зареєстровано право власності на 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель (т. 2. а. с. 12 ).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з принципом диспозитивності, визначеного ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України). За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України). Відтак, дана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Звертаючись до суду з вищезазначеним позовом, ОСОБА_1 просила здійснити розподіл набутого нею та ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі спільного сумісного нерухомого майна в рівних частках, а саме по 1/2 його частині кожному. При цьому, до переліку майна, що мало бути предметом поділу подружжя, позивачкою включено земельну ділянку площею 0,0596 га. розташовану за адресою АДРЕСА_1 , призначену для обслуговування житлового будинку, відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку Серія НР 041183 від 24 листопада 2003 року, виданого на підставі рішення Уманської міської ради № 14-23/24 від 18 вересня 2003 року, кадастровий номер 711080000:05005:0103, зареєстровану за ОСОБА_2 та житловий будинок з надвірними спорудами розташований за цією ж адресою, без посилання на володіння сторонами даного спору лише 57/100 часток спірного житлового будинку. Окремою вимогою позивачка просила суд виділити їй гараж «Г». Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Наведеним вимогам закону рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 листопада 2018 року не відповідає. За наслідками апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом даного спору є поділ нерухомого майна придбаного сторонами в період шлюбу, а саме 57/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових споруд по АДРЕСА_1 , набутого на підставі договору купівлі-продажу від 28.06.1988 та земельної ділянки площею 0,0596 га, що розташованої за цією ж адресою, Державний акт про право власності на земельну ділянку Серія НР 041183 , від 24.11.2003, кадастровий номер 711080000:05005:0103, виданий ОСОБА_2 . Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Отже, правовідносини з приводу поділу майна подружжя виникли до набрання чинності ЦК України та СК України, тобто до 01 січня 2004 року, тому вони регулюються положеннями Кодексу про шлюб та сім`ю (далі КпШС) та ЦК УРСР в редакції 1963 року, положення яких діяли до 01 січня 2004 року. Статтею 22 КпШС України визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними (ст. 28 ч. 1 КпШС України). Аналогічні норми містять і статті 60, 70 СК України в редакції чинній на час розгляду справи судом. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. За загальним правилом застосування презумпції спільної сумісної власності, визначеної ст. 22 КпШС України та відповідно ст. 60 СК України, майно, одержане одним із подружжя, як набувачем за договором, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Апеляційним судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 03.08.1985. Рішенням суду від 30.12.2015, яке вступило в законну силу 22.02.2016, шлюб між сторонами розірвано. За час шлюбу сторони, у відповідності до договору купівлі-продажу від 28.06.1988 оформленого на ОСОБА_2 , набули право власності на 57/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових споруд по АДРЕСА_1 . При цьому, згідно до приведеного договору купівлі-продажу в користування покупця ОСОБА_2 виділено приміщення: 1-1, площею 4,7 кв. м., 1-2 площею 5,3 кв. м., 1-3 площею 16, 9 кв.м., 1-4 площею 12,3 кв.м., 1/2 частина сараю «Б», туалет «В», гараж «Г», баня «К», погріб під «Ж», 1/2 частина огорожі під № 1, 1/2 частини отмостки

1. Крім того, відповідачем під час шлюбу, а саме 24.11.2003, була приватизована земельна ділянка площею 0,0596 га, розташованої за тією ж адресою, що і житловий будинок з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку. Вирішуючи спір у справі, на підставі наведених норм права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції не повно з`ясував обставини, що мають значення для справи та повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , виділивши їй 1/2 частину спірного будинку з прибудовами та визнавши за нею право власності на вказану частину, при цьому не врахував, що згідно приведеного договору купівлі-продажу сторони у справі є власниками лише 57/100 його частин, чим порушив права іншого співвласника - ОСОБА_3 , який є власником 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та у свою чергу не являвся учасником даної справи. Дане судове рішення сторонами у справі не оскаржувавлось. За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_3 щодо вимог про скасування оскаржуваного судового рішення в частині виділу та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку з прибудовами, по АДРЕСА_1 підлягає до задоволення, а судове рішення цій частині - до скасування. Вирішуючи спір в приведеній частині позовних вимог апеляційний суд враховує наступне. Звертаючись в суд з позовом ОСОБА_1 просила суд здійснити поділ спільного майна подружжя та визнати за нею право власності на виділену їй частину. Сторонами у справі не оспорювався той факт, що 57/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових споруд по АДРЕСА_1 та приватизована земельна ділянка площею 0,0596 га, розташованої за тією ж адресою, що і житловий будинок з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, які оформлені на відповідача, є спільною сумісною власністю подружжя. Таким чином, вимоги позивачки про виділення їй 1/2 частину житлового будинку з прибудовами по АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на виділену частину підлягають до часткового задоволення, шляхом виділення ОСОБА_1 1/2 із 57/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових споруд по АДРЕСА_1 , що становить 28,5/100 частин та визнання права власності на вказану частину. Апеляційним судом встановлено, що у виконання ухвали суду від 05.01.2017 у справі була проведена судова будівельно-технічна і земельно-технічна експертиза спірного домоволодіння, згідно висновку якої визначено один варіант розподілу 57/100 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 , яким передбачено сплату однією з сторін різниці між ідеальними частками в розмірі 21 083 грн. Також згідно приведеного варіанта необхідно в житловому будинку, який згідно технічних характеристик конструктивних елементів, а саме стін є глинобитним, обкладений цеглою, провести перепланування, зокрема, в приміщенні кухні № 1-2 улаштувати вхід та дверний просвіт з подвір`я. У відповідності до приведеного варіанту розподілу будинковолодіння, запропоновано один варіант розподілу земельної ділянки. Аналізуючи даний доказ апеляційний суд враховує, що позовна заява не містить вимоги щодо поділу спірного нерухомого майна в натурі, також матеріали справи не містять відношення сторін до приведеної експертизи з відображенням позиції того кому із сторін, яку саме частину житлового будинку та господарсько-побутові споруди необхідно виділити в натурі та чи погоджується сторона, якій виділяється частина більшою вартістю на сплату визначеної експертним висновком компенсації. Крім того, при поділі нерухомого майна в натурі у разі необхідності його переобладнання та перепланування, про що зазначено в приведеній експертизі, до ухвалення рішення, до матеріалів справи повинні бути надані відповідні висновки: технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки. Залежно від обставин справи підлягають наданню висновки й інших служб, зокрема, погодження для встановлення відокремленого газо-, водо- та енергопостачання. Проте, матеріали справи наведених висновків не містять, хоча улаштування входу та дверного просвіту з подвір`я за своїми технічними характеристиками є втручанням у несучу конструкцію. Врахуванню підлягає і те, що ухвалене у даній справі судове рішення, яким реальний поділ не був проведений, крім окремої господарської споруди гаража «Г», сторонами не оскаржувався. За викладеного судом апеляційної інстанції, за наслідками перегляду рішення суду за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , питання реального поділу спірного нерухомого майна з урахуванням висновків судової будівельно-технічну і земельно-технічну експертизу не вирішується. Оскільки поділ спірного нерухомого майна в натурі не проводиться, то не підлягає до задоволення і позовна вимога щодо виділення позивачці гаража «Г», тому і в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні даної вимоги. Водночас, аргументи апеляційної скарги, щодо скасування оскаржуваного рішення в частині розподілу земельної ділянки площею 0,0596 га, розміщеної за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку є необґрунтованими, оскільки вказаний розподіл не порушує права скаржника, а є частковим вирішенням заявлених позовних вимог сторін у справі. Тому вимоги апеляційної скарги в приведеній частині не підлягають до задоволення, а судове рішення необхідно залишити без змін. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи викладене, приведені вимоги закону, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення, оскаржуване рішення - до змінити, шляхом скасування його в частині виділу та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину будинку з прибудовами, гараж по АДРЕСА_1 , ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виділення ОСОБА_1 28,5/100 частин спірного житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових споруд та визнання за нею права власності на них, та про відмову в задоволенні позовних вимог про виділення гаража. В частині виділення та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки рішення суду підлягає залишенню без змін. У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та скасуванням в приведеній частині рішення суду першої інстанції, з ухваленням у цій частині нового рішення, перерозподілу підлягають судові витрати понесені сторонами у справі та особою, яка подала апеляційну скаргу. Порядок розподілу судових витрат між сторонами регламентовано ст. 141 ЦПК України. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України). Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд, зокрема, апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, враховуючи те, що суд апеляційної інстанції частково задовольняючи апеляційну скаргу скасовує судове рішення у вище наведеній його частині, зміні підлягає і розподіл судових витрат. Стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати за подачу позовної заяви, з урахуванням часткового задоволення заявлених вимог, в розмірі 367 грн 46 коп. Стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають судові витрати за подачу останнім апеляційної скарги в розмірі 826 грн 80 коп. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 липня 2018 року змінити, скасувавши його в частині виділу та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину будинку з прибудовами, гараж по АДРЕСА_1 та стягнення судових витрат. Ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поділу житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами задовольнити частково. Виділити ОСОБА_1 28,5/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових споруд по АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 28,5/100 частин житлового будинку та відповідну частину господарсько-побутових споруд по АДРЕСА_1 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виділення гаража відмовити. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області в частині виділення та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0596 га, розміщеної за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 367 грн 46 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 826 грн 80 коп. Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та на умовах передбачених ЦПК України. Повний текст постанови складено 25 травня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук О. В. Карпенко