Постанова 4821 № 705/3897/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2026 року м. Черкаси Справа № 705/3897/21 Провадження № 22-ц/821/63/26 Категорія: 302000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Василенко Л. І., суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М., секретаря - Кукушкіної А. О., учасники справи: позивач - заступник керівника Черкаської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Уманської міської ради, відповідач - ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Уманської міської ради на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Уманської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2021 року заступник керівника Черкаської обласної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Уманської міської ради, звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги мотивував тим, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Уманської районної державної адміністрації Ковальчук Л. В. 06.03.2017 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,09 га, з кадастровим номером 7124387500:000:1482, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Об?єкту нерухомого майна присвоєно реєстраційний номер 2292558371108. Підставою для державної реєстрації вказаного речового права зазначено архівний витяг з рішення виконавчого комітету Уманської міської ради «Про приватизацію земельних ділянок» від 10.08.2000 №

368. Згодом, відповідно до Договору дарування земельної ділянки від 03.04.2017 ОСОБА_2 подарувала зазначену земельну ділянку громадянину ОСОБА_3 . Вказаний Договір було зареєстровано того ж дня в реєстрі за №

959. Невдовзі, відповідно до Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.06.2017 б/н ОСОБА_3 продав цю ж земельну ділянку ОСОБА_4 . Даний Договір був зареєстрований того ж дня в реєстрі за № 2-1058. Пізніше, згідно Договору дарування від 14.07.2020 ОСОБА_4 подарувала вказану земельну ділянку ОСОБА_1 . Вказаний Договір був зареєстрований в реєстрі цього ж дня за № 1179. Черкаською обласною прокуратурою під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України встановлено, що вперше державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7124387500:000:1482, площею 0,09 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено на підставі архівного витягу підробленого рішення №

368. За даними досудового розслідування ОСОБА_2 земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалася, оскільки виконавчим комітетом Уманської міської ради відповідне рішення не приймалося, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого, тобто незаконного рішення № 368, що підтверджується висновком судової експертизи від 30.08.2018 № 1340/17-23, 794-798/18-23, проведеної експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Відповідно до зазначеного висновку судової технічної експертизи документів встановлено, що текст рішення № 368 у частині надання ОСОБА_2 у приватну власність спірної земельної ділянки є надрукованим з іншого друкуючого пристрою з електрофотографічним способом друку, решта тексту надруковано з використанням друкуючого пристрою з струменевим способом друку. Так, згідно листа начальника відділу діловодства, організаційного забезпечення та контролю виконавчого комітету Уманської міської ради Лапіної Т. В. від 02.12.2019 ОСОБА_2 до міської ради із заявою про отримання земельної ділянки не зверталася. Крім цього, досудовим розслідуванням кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України, достовірно встановлено, що ОСОБА_2 зазначена земельна ділянка у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у встановленому законом порядку Уманською міською радою, як власником, не передавалась. Відповідно до відомостей, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 7124387500:000:1482, площею 0,09 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 , до якої воно перейшло на підставі Договору дарування земельної ділянки від 14.07.2020 б/н. Таким чином, з наведених обставин, встановлено факт незаконності вибуття спірної земельної ділянки із володіння власника - територіальної громади м. Умань поза її волею, відновлення якого можливе лише шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. З метою з`ясування питання, чи вживались, чи будуть вживатися Уманською міською радою заходи цивільно-правового характеру щодо повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність на її адресу 20.08.2021 № 05/1-949 вих.21 обласною прокуратурою направлений відповідний лист. Листом від 27.08.2021 № 01/01-21/9252/01/01-20/8035 Уманська міська рада повідомила, що заходи представницького характеру щодо витребування на її користь спірної земельної ділянки не вживались. Враховуючи, що Уманською міською радою до ОСОБА_1 самостійно позов не пред`явлено, тому це було підставою для вжиття заходів представницького характеру органами прокуратури. Просив суд витребувати від ОСОБА_1 на користь Уманської міської ради земельну ділянку площею 0,09 га, кадастровий номер 7124387500:000:1482, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11.09.2025 в задоволенні позову заступника керівника Черкаської обласної прокуратури відмовлено. Рішення мотивовано тим, що у даному випадку представником позивача доведено, що спірна земельна ділянка вибула з володіння Уманської міської ради незаконно, при цьому позивачем не доведено, що саме відповідачка ОСОБА_1 заволоділа та користується земельною ділянкою незаконно. Суд вказав, що представником позивача не доведено факту, що відповідачка ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем, не зважаючи на те, що позивач посилається на ст. 387 ЦК України. Водночас, попередньо ні органом державної влади, ні органом місцевого самоврядування або прокурором не було внесено вартість такого майна на депозитний рахунок суду, задля вирішення питання компенсації добросовісному набувачу в разі ухвалення рішення про витребування майна з його володіння. Тобто, вказане також підтверджує позицію позивача, що він просить витребувати майно з володіння ОСОБА_1 , як у незаконного володільця, а не у добросовісного. При цьому, у випадку, якщо під час судового розгляду на стадії ухвалення рішення суд у цій справі дійде висновку про те, що відповідач є добросовісним набувачем, і до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. 388 ЦК України і ч. 5 ст. 390 ЦК України, це є підставою для відмови у позові. Таким чином, ураховуючи, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, спірну земельну ділянку вона набула за договором дарування, укладеним майже через 20 років після незаконного вибуття земельної ділянки із володіння власника, відкрито та добросовісно користувалася нею, суд, з урахуванням зворотності в часі редакції ст. ст. 388, 390 ЦК України від 09.04.2025, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погоджуючись з рішенням суду, заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Уманської міської ради через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11.09.2025 і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Просить судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги стягнути з відповідачки на користь Черкаської обласної прокуратури. Відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції застосував норми цивільного процесуального права, які набули чинності з 09.04.2025, оскільки вважав, що вони мають зворотну дію в часі. Позовну заяву прокуратурою подано до суду 30.08.2021 (понад 3 роки 7 місяців до надбання чинності Закону № 4292-ІХ). Станом на момент реалізації прокурором повноважень з представництва інтересів держави в суді, шляхом звернення з позовом до суду, діяла редакція ст. 177 ЦПК України, яка визначала перелік документів, що додаються до позовної заяви. Водночас суд, відмовляючи у задоволені позову з підстав відсутності коштів на депозитному рахунку суду для компенсації вартості спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , помилково не врахував те, що в законодавстві України, в тому числі у Законі № 4292-ІХ, відсутні норми, які вказують на те, що абзац 2 ч. 4 ст. 177 ЦПК України має зворотну дію в часі. Натомість абз. 2 ч. 4 ст. 177 ЦПК України не містить умов та порядку компенсації вартості нерухомого майна, а також порядку обчислення та перебігу граничного строку, оскільки є нормою процесуального права, а не нормою матеріального права. Стаття 177 ЦПК України лише встановлює вимоги до документів, що додаються до позовної заяви. Таким чином, абз. 2 ч. 4 ст. 177 ЦПК України не має зворотної дії в часі. Вказує, що з даним висновком, 01.09.2025 суд першої інстанції погодився, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідачки про залишення позову прокурора без руху для можливості внести суму вартості спірної земельної ділянки на депозитний рахунок суду для її компенсації відповідачці у разі задоволення позову. Оскільки, позовна заява прокурора відповідає вимогам ст. 177 ЦПК України, у редакції чинній станом на 30.08.2021, підстав для подання прокурором експертно-грошової оцінки спірної земельної ділянки та доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у сумі її вартості, на думку прокурора, не було, що помилково не враховано судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що відповідачка спірну земельну ділянку набула майже через 20 років після незаконного вибуття земельної ділянки із володіння власника. Проте, суд першої інстанції не звернув увагу, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вперше право приватної власності на земельну ділянку площею 0,09 га за кадастровим номером 7124387500:03:000:1482, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 06.03.2017 за ОСОБА_2 . У наступному, згідно з Договором № 1 від 03.04.2017 ОСОБА_2 подарувала вказану земельну ділянку ОСОБА_3 , який у свою чергу відчужив її ОСОБА_4 , відповідно до Договору від 14.06.2017. Лише згідно з Договором дарування земельної ділянки від 14.07.2020 б/н вказану земельну ділянку набула ОСОБА_1 . Отже спірна земельна ділянка вибула з незаконного володіння Уманської міської ради 06.03.2017 та з 14.07.2020 ОСОБА_1 є набувачем спірної земельної ділянки, тобто не через 20 років, як зазначено судом, а через 3 роки і 4 місяці 8 днів після незаконного вибуття земельної ділянки із володіння власника. При цьому, вже 30.08.2021 прокурор звернувся до суду з позовом про витребування земельної ділянки. Також зазначає, що суд першої інстанції у судовому рішенні вказав, що відповідачка набула у власність спірну земельну ділянку на підставі Договору дарування, однак не надав належну оцінку вказаній суттєвій обставині набуття відповідачкою оспореного майна безвідплатно. Витребування спірної земельної ділянки здійснюється з метою відновлення прав територіальної громади м. Умані, тобто відповідає критерію суспільного інтересу та принципу законності. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 29.03.2017 за № НВ-7105154782017, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 09.06.2015, в Управлінні Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області 06.02.2017 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 7124387500:03:000:1482, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) із категорій земель: землі житлової та громадської забудови. Власність - приватна, власник ОСОБА_2 , площа земельної ділянки 0,0900 га (а.с. 28-зворотній бік 28 т. 1). З копії рішення Уманської міської ради № 368 від 10.08.2000 «Про приватизацію земельних ділянок» вбачається, що відповідно до пп. 2 п. «б» ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 6, 10, 19, 22, 27, 56, 57, 67 ЗК України, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», рішення 4-ої сесії Уманської міської ради від 04.09.98 за № 4.15-4/23 Виконком міської ради вирішив:

1. Передати в приватну власність громадянам міста земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків: … 1.19. ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 площею 900 кв. м. …

6. Міському відділу земельних ресурсів внести відповідні зміни в облікові документи землевласників та землекористувачів. Вказане рішення підписане першим заступником міського голови Віблим В. М. та секретарем міськвиконкому Рюміком В. М. (а.с. 40-41 т. 1). Даний примірник рішення не має будь-яких відтисків печаток Уманської міської ради, а містить лише підписи членів, голови та секретаря міськвиконкому. Згідно п. 1 примірника рішення виконавчого комітету Уманської міської ради «Про приватизацію земельних ділянок» від 10.08.2000 № 368, на якому наявний відтиск печатки «Загальний відділ» виконавчого комітету Уманської міської ради, погоджувальні підписи членів міськвиконкому, наявні лише 17 підпунктів та відсутні будь-які відомості щодо передачі земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_2 . Відповідно до Договору дарування земельної ділянки від 03.04.2017 б/н, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Животовською Н. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 959, ОСОБА_2 безоплатно подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0900 га, кадастровий номер 7124387500:03:000:1482, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 29-31 т. 1). Згідно Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.06.2017 б/н ОСОБА_3 (Продавець) передав у власність ОСОБА_4 (Покупцеві), а Покупець прийняв приватизовану земельну ділянку, розміром 0,0900 га, розташовану по АДРЕСА_1 і сплатив її вартість відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі. Земельна ділянка має кадастровий номер 7124387500:03:00:1482. Вказаний Договір посвідчено державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Т. І. та зареєстровано того ж дня в реєстрі за № 2-1058 (а.с. 32-35 т. 1). 14.07.2020 ОСОБА_4 , на підставі Договору дарування земельної ділянки б/н, безоплатно передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0900 га, кадастровий номер 7124387500:03:000:1482, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . На відчужуваній земельній ділянці розташований житловий будинок, який відчужено Дарувальником на користь Обдарованої за Договором дарування житлового будинку. Вказаний Договір дарування земельної ділянки посвідчено приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Імбері Я. С. та зареєстровано того ж дня в реєстрі за № 1179 (а.с. 36-39 т. 1). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження, сформованого 28.08.2021 за № 272284354, на підставі архівного витягу рішення виконавчого комітету Уманської міської ради № 368 від 10.08.2000, за ОСОБА_2 , 06.03.2017, зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,09 га з кадастровим номером 7124387500:03:000:1482, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 21-27 т. 1). У відповідності до листа ГУНП в Черкаській області від 26.10.2019 № 10576/24/68 на адресу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, останнім запропоновано надати відомості з приводу безоплатного надання громадянам земельних ділянок на території м. Умань та України, в тому числі ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що СУ ГУНП в Черкаській області проводиться розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017251100000026 від 21.06.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. ч. 3, 4 ст. 358 КК України, по факту незаконного виведення нерухомого майна (земельних ділянок) із комунальної власності Уманської міської ради на користь третіх осіб (а.с. 175-176 т. 1). З відповіді ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 19.11.2019 за № 10-23-0.23-8205/2-19 вбачається, що за інформацією міськрайонного управління в Уманському районі та м. Умані Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області відомості стосовно безоплатного надання земельних ділянок, в тому числі ОСОБА_2 , відсутні (а.с. 177 т. 1). Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, сформованому 26.08.2021, 23.06.2021 зареєстровано кримінальне провадження № 12021250000000761 та внесені відомості про кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України. При здійсненні Черкаською обласною прокуратурою процесуального керівництва у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що згідно вищевказаного витягу з ЄРДР, фабулою кримінального правопорушення є: група невстановлених осіб у період часу з 2016 та 2018 роки, діючи умисно, з корисливих мотивів, бажаючи заволодіти чужим майном, яке перебувало у власності територіальної громади м. Умань, не маючи ніяких правових підстав та законних повноважень, без відповідних рішень Виконавчого комітету Уманської міської ради та надання дозволу на розробку та виготовлення технічної документації із землеустрою та передачу у приватну власність земельних ділянок, здійснили службове підроблення офіційних документів, а саме: склали та виготовили державні акти на право приватної власності на землю, висновки про вартість майна та довідки про відсутність забудов, до яких внесли завідомо недостовірні відомості про рішення Уманської міської ради, яким передано у приватну власність земельну ділянку, площі земельної ділянки, власника земельної ділянки, місця розташування, вартості та інше, які були видані та оформлені на завідомо підшуканих громадян. В подальшому через державних кадастрових реєстраторів міськрайонного управління по Уманському району та Умані Держгеокадастру у Черкаській області в Національній кадастровій системі, здійснили державну реєстрацію земельних ділянок, які розташовані на території м. Умань, які в подальшому по попередній домовленості реалізували за грошові кошти на користь завідомо підшуканих осіб, з метою створення добросовісного набувача, чим здійснили вибуття нерухомого майна, яке перебувало у власності територіальної громади м. Умань, тим самим заподіяли тяжких наслідків. Крім того, в ході досудового розслідування також встановлено, що ГО управління Держгеокадастру по м. Умань та Уманському районі ГУ Держгеокадастру Черкаської області, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи всупереч служби, умисно з корисливих мотивів та в інтересах третіх осіб, не маючи ніяких правових підстав та законних повноважень, без відповідних рішень Уманської міської ради на надання дозволу на розробку та виготовлення технічної документації із землеустрою, використовуючи завідомо підроблені бланки державних актів на право приватної власності на землю, які були видані та оформлені на підставних осіб, здійснили через кадастрових реєстраторів міськрайонного управління Держгеокадастру в Державному земельному кадастрі, державну реєстрацію земельних ділянок, що розташовані на території м. Умань, а саме: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_1 та інші, які в подальшому реалізували за грошові кошти на користь іноземних громадян, чим здійснили вибуття нерухомого майна, яке перебувало в комунальній власності Уманської міської ради, спричинивши державі тяжкі наслідки (16-18 т. 1). Згідно протоколу допиту свідка від 20.02.2023 у кримінальному провадженні № 12021250000000761 від 23.06.2021 щодо незаконного набуття права власності громадянами на землю із комунальної власності Уманської міської громади був допитаний ОСОБА_7 , який пояснив, що на цей час працює консультантом зі здійснення геодезичних робіт у ФОП ОСОБА_8 . Також до 1996 року він працював начальником Управління земельних ресурсів Уманського міськвиконкому. А з 1996 року у відділі земельних ресурсів м. Умань Держкомзему України. До 2010 року працював у відділі земельних ресурсів м. Умань Держкомзему України, куди за весь час із Уманської міської ради, в тім числі і рішення № 368 від 10.08.2000, де вони і зберігалися. З 1997 по 2001 роки був директором ПП «Геоплан» (діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, інше) тому є спеціалістом у сфері земельних відносин, зокрема щодо законності порядку отримання громадянами земельних ділянок у власність, оформлення органами місцевого самоврядування рішень про надання у власні громадянам землі, тощо. Окрім цього, за час перебування ОСОБА_7 на посаді директора ПП «Геоплан», підприємство виконувало великий об`єм технічної документації із землеустрою на замовлення громадян, а також Уманської міської ради щодо приведення у відповідність до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» технічну документацію. У зв`язку з цим, до підприємства надходили прийняті рішення виконавчого комітету Уманської міської ради та Уманської міської ради, які залишилися в його архіві, у тому числі рішення № 368 від 10.08.2000, з відтиском печатки «Загальний відділ». Приблизно з 2015 року ПП «Геоплан», не функціонує як підприємство, однак ОСОБА_8 (син ОСОБА_7 ), який зареєстрований як фізична особа-підприємець, продовжує здійснювати геодезичні роботи. Ураховуючи це, архів ПП «Геоплан» переданий до ФОП ОСОБА_8 , який використовується у роботі по сьогоднішній день (а.с. 178-179 т. 1). ОСОБА_7 пояснив, що рішення органу місцевого самоврядування містить мокру печатку «Загальний відділ», що вказує на його погодження, оскільки на проектах відтиски печатки «Загальний відділ» не ставилися. Згідно з протоколом огляду документів від 25.08.2022, в якому досліджувалися рішення № 368 від 10.08.2000 (підроблене та оригінал), вилучені в ході тимчасового доступу до документів та в ході отримання відповіді на запити від ФОП ОСОБА_8 , де окремо проводився аналіз двох рішень та підтвердилося недійсність рішення № 368, вилученого в ході тимчасового доступу до документів (а.с. 181-189 т. 1). До матеріалів справи було додано копію протоколу допиту свідка ОСОБА_2 , де остання надала покази, що жодних земельних ділянок у м. Умань у неї у власності немає. Також зазначала, що свої документи нікому не надавала. В організації та установи на приватизацію земельної ділянки не зверталася. Обдарованого ОСОБА_3 не знає і чує вперше (а.с. 190-191 т.1). Згідно з Висновком експерта за результатами проведення судової технічної експертизи документів від 30.08.2018 № 1340/17-23, 794-798/18-23 встановлено, що під час дослідження аркушів рішення № 368 від 10.08.2000 отвори, через які прошиті аркуші рішення, мають нерівні краї та їх конфігурація на трьох аркушах різна. Відтінки паперу 1-го та 3-го аркушів рішення дещо відрізняються від відтінку паперу 2-го аркушу. Також друкований текст 2-го аркушу рішення № 368 було надруковано не одномоментно з друкованим текстом на 1-му та 2-му аркушах рішення №

368. Друкований текст на 2-му аркуші рішення було надруковано або ж з використанням інших налаштувань одного і того ж принтера, або ж з використанням іншого принтера із струменевим способом друку (а.с. 42-48 т. 1). Відповідно до Висновку експерта від 17.02.2022 № СЕ-19/124-22/192-ПЧ підпис від імені ОСОБА_2 , у заяві про надання архівного витягу від 30.11.2016, виконаний не гр. ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням будь-якого дійсного підпису ОСОБА_2 (а.с. 192-205 т. 1). Відповідно до листів ст. слідчого СУ ГУ Національної поліції в Черкаській області Падалки Б. В. від 28.02.2023 за № 9030/24/68 та від 23.03.2023 за № 9847/24/68 на адресу керівника Уманської окружної прокуратури направлені матеріали кримінального провадження № 12021250000000761 від 23.06.2021 з метою використання в претензійно-позовній роботі щодо представництва інтересів держави у цивільному судочинстві (а.с. 211-212 т. 1). У відповідності до листа Черкаської обласної прокуратури від 20.08.2021 за № 15/1-949 вих. 21, направленого на адресу Уманської міської ради, повідомлено про те, що під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України, встановлено незаконність вибуття землі із комунальної власності м. Умань, зокрема і спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7124387500:03:000:1482 площею 0,09 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Прокурор просив у найкоротший термін, в межах строку позовної давності, повідомити Черкаську обласну прокуратуру чи вживались, у тому числі у судовому порядку, Уманською міською радою заходи з метою захисту державних інтересів та усунення порушень та чи планується вжиття таких заходів у майбутньому (а.с. 65-66 т. 1). Згідно відповіді міського голови від 20.08.2021 на вищевказаний лист повідомлено, що позовних заяв про скасування державного акту на право власності на земельні ділянки, зазначені у листі та витребування їх з чужого незаконного володіння, подано не було (а.с. 67 т. 1). 28.08.2021 заступник керівника Черкаської обласної прокуратури повідомив Уманську міську раду про направлення до Уманського міськрайонного суду Черкаської області позовних заяв в інтересах держави в особі Уманської міської ради про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, в тому числі і з кадастровим номером 7124387500:03:000:1482 (власник ОСОБА_1 ) (а.с. 68-69 т.1).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Частиною 1 ст. 368 ЦПК України визначено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідачка та треті особи в судове засідання не з`явилися. Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора Архипенко В. О. та представника ОСОБА_1 - адвоката Чимириса О. В., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Так, згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України). Відтак, дана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 2 ст. 4 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що з даним позовом до суду звернувся заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Уманської міської ради. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Згідно з ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 366/2380/19, провадження № 61-2399св20 дійшов висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду. Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Звертаючись у суд із даним позовом, прокурор зазначав, що предметом спору є земельна ділянка комунальної власності, а підставою для представництва інтересів держави є нездійснення Уманською міською радою, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження, протягом тривалого часу заходів для захисту інтересів держави. У позовній заяві позивач послався на лист Черкаської обласної прокуратури від 20.08.2021 за № 15/1-949 вих. 21, направлений на адресу Уманської міської ради, про те, що ними встановлено незаконність вибуття земельних ділянок із комунальної власності м. Умань, в тому числі це стосувалося спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7124387500:03:000:1482 площею 0,09 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Прокурор просив повідомити Черкаську обласну прокуратуру чи вживались, у тому числі у судовому порядку, Уманською міською радою заходи з метою державних інтересів та усунення порушень та чи планується вжиття таких заходів у майбутньому. Міським головою Уманської міської ради надана відповідь від 27.08.2021 на вищевказаний лист від 20.08.2021 № 15/1-949 вих. 21, що позовних заяв про скасування державного акту на право власності на земельні ділянки, зазначені у листі та витребування їх з чужого незаконного володіння, подано не було. Тобто, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність та повернення у комунальну власність землі, яка вибула з власності міської ради незаконно поза її волею. Черкаською обласною прокуратурою належним чином обґрунтовано підстави представництва інтересів держави. Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом. Положеннями ст. 17 ЗК України визначені повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, до яких зокрема належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Згідно з положеннями ст. 118 ЗК України, у редакції, яка була чинною на час вибуття спірної земельної ділянки із комунальної власності, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Зазначеними нормами права встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Разом з тим, особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором, та є ефективним. При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам і така позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц. Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ч. 1 ст. 330 ЦК України). Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦПК України, у редакції, яка була чинною на час звернення прокурора до суду, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148). Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16-ц. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.07.2020 року в справі № 752/13695/18). Можливість витребування майна з володіння іншої особи положення статті 388 ЦК України ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Такі висновки Велика Палата Верховного Суду сформувала у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21). Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4 ст. 41 Конституції України). Вирішуючи питання про витребування спірного майна, слід передусім перевірити добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Згідно із ч. 5 ст. 12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16). У даній справі недобросовісність дій первісного володільця, ОСОБА_2 не спростовано, водночас добросовісність оцінюється щодо кожного набувача окремо, а позовну вимогу про витребування спірної земельної ділянки заявлено до ОСОБА_1 як кінцевої набувачки, тому оцінювати критерій добросовісності необхідно саме щодо неї на момент укладення Договору дарування спірної земельної ділянки. Очевидних підстав, які б свідчили про сумнівність законності такого права у відповідачки не було і не могло припускатися. Категорія та цільове призначення спірної земельної ділянки не відноситься до категорій земель особливої охорони (сільськогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, водного фонду, лісогосподарського призначення, оборони), тому ОСОБА_1 кінцева набувачка майна, за встановлених обставин справи, діючи добросовісно, не могла знати або обґрунтовано припускати, що земельна ділянка, яку вона безоплатно набуває у власність, незаконно набута первісним володільцем на підставі архівного витягу підробленого рішення Уманської міської ради №

368. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22)). Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 набула права власності на спірну ділянку за Договором дарування від ОСОБА_4 , яка в свою чергу набула право власності на спірну земельну ділянку за Договором купівлі-продажу з ОСОБА_3 . В свою чергу ОСОБА_3 набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі Договору дарування від ОСОБА_2 . При цьому, підставою набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7124387500:03:000:1482 площею 0,09 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та її державної реєстрації, був архівний витяг рішення виконавчого комітету Уманської міської ради № 368 від 10.08.2000. В наданій прокурором інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розділі інформації щодо спірної земельної ділянки, не містилися відомості про право комунальної власності територіальної громади на це майно, а отже, під час набуття такої земельної ділянки кінцевим володільцем не могло припускатися, що первісний володілець незаконно набув її у власність. Колегія суддів зауважує, що заявлені вимоги про витребування спірної земельної ділянки є ефективним способом захисту у цій справі, а відповідачка ОСОБА_1 є належною відповідачкою, оскільки на момент подачі позову є кінцевим добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Апеляційний суд звертає увагу, що у разі коли добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, то це покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. 09 квітня 2025 року набув чинності ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ (далі - Закон № 4292-ІХ). Законом № 4292-ІХ статтю 388 ЦК України викладено в такій редакції: «Стаття

388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках». Статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав відсутності коштів на депозитному рахунку суду для компенсації вартості спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , помилково не враховано те, що в законодавстві України, в тому числі у Законі № 4292-ІХ, відсутні норми, які вказують на те, що абз. 2 ч. 4 ст. 177 ЦПК України має зворотну дію в часі. Позовну заяву прокуратурою подано до суду 30.08.2021 (понад три роки 7 місяців до набрання чинності Закону № 4292-ІХ). Правовідносини щодо розгляду в суді поданого прокурором позову виникли до набрання чинності Законом України № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року, однак вони продовжували існувати і після його ухвалення, тому мали бути приведені у відповідність з новим правовим регулюванням. Обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення ч. 5 ст. 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню; у випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України не застосовуються; питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2025 року в справі № 523/14914/24 (провадження № 61-8429св25), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2025 року в справі № 354/419/25 (провадження № 61-11906св25)). З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що представником позивача не доведено факту, що ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем. Крім того, судом вказано, що попередньо ні органом державної влади, ні органом місцевого самоврядування або прокурором не було внесено вартість такого майна на депозитний рахунок суду, задля вирішення питання компенсації добросовісному набувачу в разі ухвалення рішення про витребування майна з його володіння. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки за безвідплатним договором, витребування якої за обставин цієї справи, на думку апеляційного суду, буде надмірним тягарем для відповідачки, яка буде позбавлена права власності на майно без компенсації. Крім того, колегія суддів враховує, що на спірній земельній ділянці розташований житловий будинок, який згідно Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 272284354 від 28.08.2021, був зареєстрований за ОСОБА_4 , зокрема, на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 18.10.2019. 14.07.2020 ОСОБА_4 , як член сім`ї першого ступеня споріднення, відчужила даний житловий будинок ОСОБА_1 на підставі Договору дарування. Відтак, колегія суддів вважає, що у даному випадку не буде дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка відкрито володіє спірною земельною ділянкою та житловим будинком, які були нею отримані на законних підставах. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), §166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа, добросовісний набувач, внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07). Колегія суддів вважає, що позбавлення ОСОБА_1 права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування, не забезпечить справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом відповідачки на мирне володіння своїм майном, з іншого. Відтак, інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції тане впливають на правильність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування оскаржуваного рішення першої інстанції за доводами апеляційної скарги заступника керівника Черкаської обласної прокуратури відсутні. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Уманської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 вересня 2025 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 16 березня 2026 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: О. В. Карпенко О. М. Новіков