Постанова 4821 № 705/3900/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/928/25 Справа № 705/3900/21 Категорія: 302000000 Головуючий по 1 інстанції Годік Л.С. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2025 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Новікова О.М. секретар Любченко Т.М. учасники справи: позивач Черкаська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Уманської міської ради; відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ; представник ОСОБА_1 адвокат Мельниченко Сергій Вікторович особа, яка подала апеляційну скаргу Черкаська обласна прокуратура розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 березня 2025 року у справі за позовом заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Уманської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, скасування державної реєстрації з припиненням речового права безстрокового права користування земельною ділянкою (сервітут), в с т а н о в и в: Заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Уманської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, в якій просив витребувати від ОСОБА_1 на користь Уманської міської ради земельну ділянку, площею 0,0301 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 04 лютого 2022 року Черкаська обласна прокуратура звернулася до суду з заявою про зміну предмету позову, в якій просила: залучити до участі у розгляді справи співвідповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір від 08 червня 2018 року про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0301 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ; скасувати державну реєстрацію від 31 липня 2018 року з припиненням речового права ОСОБА_2 та ОСОБА_1 безстрокового права користування (сервітуту) права проходу та проїзду на велосипеді на земельній ділянці площе. 0,0301 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; Судові витрат стягнути з відповідачів на користь Черкаської обласної прокуратури. Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 січня 2024 року залучено в якості співвідповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у справі за позовом заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Уманської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Прийнято до розгляду заяву Черкаської обласної прокуратури, якою доповнено позовні вимоги. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порядку ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» встановлено наявність підстав для застосування представницьких повноважень у суді на захист інтересів держави в сфері надання та використання земель комунальної власності, які на цей час знаходяться в приватній власності, оскільки, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Марченко Н.М. 16 березня 2017 року зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,07 га з кадастровим номером 7110800000:02:005:0967, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Об`єкту нерухомого майна присвоєно реєстраційний номер 1197494171108. Підставою для державної реєстрації вказаних речових прав зазначено рішення виконавчого комітету Уманської міської ради «Про приватизацію земельних ділянок» від 10 серпня 2000 року №

368. В подальшому ОСОБА_2 , відповідно до схеми розподілу зазначеної земельної ділянки та на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, здійснено поділ земельної ділянки площею 0,07 га з кадастровим номером 7110800000:02:005:0967 на три земельні ділянки: з кадастровим номером 7110800000:02:005:0982 площею 0,0301 га; з кадастровим номером 7110800000:02:005:0981 площею 0,0176 га з кадастровим номером 7110800000:02:005:0980 площею 0,0223 га. У зв`язку з розподілом, вказаним земельним ділянкам присвоєні відповідні адреси: АДРЕСА_2 . Державним реєстратором виконавчого комітету Уманської міської ради Ковбасюк А.П. 22 травня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0301га з кадастровим номером 7110800000:02:005:0982, розташовану по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Згідно додаткових відомостей зазначених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказана земельна ділянка утворена в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:02:005:0967, площею 0,0700 га. Земельній ділянці площею 0,0301 га з кадастровим номером 7110800000:02:005:0982, як об`єкту нерухомого майна присвоєно реєстраційний номер 1257899871108. Згідно з договором дарування земельної ділянки від 19 червня 2017 року б/н ОСОБА_2 подарував земельну ділянку площею 0,0301 га з кадастровим номером 7110800000:02:005:0982, розташовану по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 . Зазначений договір зареєстрований в реєстрі за №611. Позивачем було встановлено, що рішення виконавчого комітету Уманської міської ради № 368 у частині надання ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,07 га, що розташована по АДРЕСА_1 є підробленим, адже, Черкаською обласною прокуратурою під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України, встановлено, що вперше державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7110800000:02:005:0967, площею 0,07 га, що розташована по АДРЕСА_3 здійснено на підставі архівного витягу підробленого рішення виконавчого комітету Уманської міської ради №

368. За даними досудового розслідування ОСОБА_4 земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалася, оскільки виконавчим комітетом Уманської міської ради відповідне рішення не приймалося, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого, тобто незаконного рішення № 368, що підтверджується висновком судової експертизи від 30 серпня 2018 року № 1340/17-23, 794-798/18-23. Відповідно до зазначеної експертизи, текст рішення № 368 у частині надання ОСОБА_4 у приватну власність спірної земельної ділянки є надрукованим з іншого друкуючого пристрою з електрофотографічним способом друку, решту ж тексту надруковано з використанням друкуючого пристрою з струменевим способом друку. Також, відповідно до листа начальника відділу діловодства, організаційного забезпечення та контролю виконавчого комітету Уманської міської ради Лапіної Т.В. від 02 грудня 2019 року, ОСОБА_2 до міської ради із заявою на отримання земельної ділянки не звертався. Крім того, існує примірник рішення Виконавчого комітету Уманської міської ради № 368, у якому ОСОБА_2 , як фізичну особу, якій надано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,07 га - не зазначено. Досудовим розслідуванням достовірно встановлено, що ОСОБА_2 земельна ділянка у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у встановленому законом порядку Уманською міською радою не передавалась, а тому вона перебуває у незаконному його володінні, у зв`язку з чим виникла необхідність у її витребування, тому позивач з даним позовом звернувся до суду. Також зазначено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на спірну земельну ділянку 31 липня 2018 року записом номер 27366232 зареєстроване інше речове право безстрокове право користування (сервітут), право проходу та проїзду на велосипеді (рішення державного реєстратора Уманської міської ради Ковбасюк А.П. від 06 серпня 2018 року № 42409047). Відповідно до договору про встановлення земельного сервітуту від 08 червня 2018 року правокористувачами спірної земельної ділянки є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Для повноти та ефективності відновлення права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7110800000:02:005:0982 вбачається необхідність в припиненні та скасуванні державної реєстрації речового права безстрокового права користування (сервітут), права проходу та проїзду на велосипеді правокористувачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що виникло на підставі договору про встановлення земельного сервітуту від 08 червня 2018 року. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не надано достовірних та допустимих доказів щодо незаконного вибуття земельної ділянки із земель комунальної власності на підставі підробленого рішення, тому позов не підлягає до задоволення. В апеляційній скарзі Черкаська обласна прокуратура просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 березня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час розгляду справи, суд першої інстанції не встановив всі обставини справи, не надав належну оцінку висновку судової технічної експертизи документів від 30 серпня 2018 року № 1340/17-23, 794-798/18-23 про підробність рішення Уманської міської ради № 368, показам свідків, якими підтверджується обставина незаконного вибуття земельної ділянки з комунальної власності Уманської територіальної громади та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_1 адвоката Мельниченка С.В. вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для скасування рішення суду. Зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що рішення Уманської міської ради № 368 від 10 серпня 2000 року є підробним, а відтак не доведено, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із власності територіальної громади. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що згідно рішення виконавчого комітету Уманської міської ради «Про приватизацію земельних ділянок» від 10 серпня 2000 року № 368 (т. 1 а.с. 34-36) передано в приватну власність земельну ділянку площею 700 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Згідно розпорядження Уманської міської ради № 16-р від 19 лютого 2016 року № 16-р (т. 1 а.с. 37-39) «Про перейменування вулиць та провулків міста Умані» провул. Белінського перейменовано на провул. Короткий. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, сформованого 16 березня 2017 року за № 82598378 (т. 1 а.с. 22-23) приватним нотаріусом Марченко Н.М. Уманського міського нотаріального округу Черкаської області, на підставі архівного витягу рішення виконавчого комітету місцевої Ради депутатів № 368 виданого 10 серпня 2000 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,07 га з кадастровим номером 7110800000:02:005:0967, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Об`єкту нерухомого майна присвоєно реєстраційний номер 1197494171108. Згідно схеми розподілу зазначеної земельної ділянки, та на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (т. 1 а.с. 29), здійснено поділ земельної ділянки площею 0,07 га кадастровим номером 7110800000:02:005:0967 на три земельні ділянки: з кадастровим номером 7110800000:02:005:0980 площею 0,0223 га., з кадастровим номером 7110800000:02:005:0981 площею 0,0176 га, з кадастровим номером 7110800000:02:005:0982 площею 0,0301 га. За таким розподілом земельним ділянкам присвоєно адреси відповідно: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка відділу архітектури, містобудування та кадастру Уманської міської ради від 13 травня 2017 року № 449 (т. 1 а.с. 31). Державним реєстратором виконавчого комітету Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області Шевчук Д.Ю. 05 лютого 2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0301 га з кадастровим номером 7110800000:02:005:0982, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується інформаційним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованим 26 серпня 2021 за № 271960212 (т. 1 а.с. 24). Згідно додаткових відомостей зазначених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказана земельна ділянка утворена в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:02:005:0967, площею 0,0700 га (т. 1 а.с. 26). Земельній ділянці площею 0,0301 га з кадастровим номером 7110800000:02:005:0982, як об`єкту нерухомого майна присвоєно реєстраційний номер 2027948271108 (т. 1 а.с. 24). Згідно з договором дарування земельної ділянки від 19 червня 2017 року б/н (т. 1 а.с. 40-42) ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 указану земельну ділянку площею 0,0301 га, кадастровий номер 7110800000:02:005:0982. Вказаний договір зареєстровано того ж дня в реєстрі за №

611. Крім того, згідно договору про встановлення земельного сервітуту від 08 червня 2018 року, укладеного між власником земельної ділянки ОСОБА_1 та землекористувачами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , встановлено земельний сервітут на земельну ділянку площею 0,0301 га, кадастровий номер 7110800000:02:005:0982, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого землекористувачі мають право проїзду і проходу цілодобово без обмежень. Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно пункту 81 Постанови Великої Палата Верховного суду від 18 березня 2020 року по справі № 129/1033/13-ц принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов?язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Частиною 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово - правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово - правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому, суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України. Власник із дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування нерухомого майна, оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, провадження №14-208цс18). Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Звертаючись до суду з вказаним позовом, прокурор стверджував, що за даними досудового слідства, ОСОБА_2 земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалася, оскільки виконавчим комітетом Уманської міської ради відповідне рішення не приймалося, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого, тобто незаконного рішення, що підтверджується висновком судової експертизи від 30 серпня 2018 року № 1340/17-23, 794-798/18-23, проведеної експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Оскільки досудовим розслідуванням достовірно встановлено, що ОСОБА_2 земельна ділянка у приватну власність у встановленому законом порядку Уманською міською радою, як власником, не передавалася, а тому вона перебуває у незаконному володінні, у зв`язку з чим виникла необхідність у її витребуванні. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свій висновок тим, що позивач не довів такі вимоги належними та допустимими доказами. При цьому, суд визнав висновок судової експертизи від 30 серпня 2018 року № 1340/17-23, 794-798/18-23, що проведена експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз неналежним доказом у даній справі, оскільки дана експертиза була проведена не за оригіналом рішення № 368 від 10 серпня 2000 року, а за його копією. Судом зазначено, що вказаною експертизою не встановлено факту підроблення наданого на дослідження тексту рішення, а лише встановлено, що різні аркуші вказаного рішення надруковані на різних друкованих пристроях. Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими та не погоджується з ними, з наступних підстав. Згідно положеннями ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом. Положеннями статті 17 ЗК України визначені повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, до яких зокрема належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок визначений положеннями ст. 118 ЗК України. Відповідно до ст. 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, а саме громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства) . Зазначеними нормами права встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких, визначені в ст. 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Згідно витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань, до вказаного реєстру внесено ряд повідомлень про кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 366 та ч. 2 ст. 364 КК України, які в подальшому об`єднані в одне провадження, і при здійсненні Черкаською обласною прокуратурою процесуального керівництва у вказаному кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України, встановлено, що вперше державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 7110800000:02:005:0967 площею 0,07 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено на підставі архівного витягу підробленого рішення №

368. За даними досудового розслідування ОСОБА_2 земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалась, оскільки виконавчим комітетом Уманської міської ради відповідне рішення не приймалось, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого, тобто незаконного, рішення № 368, що підтверджується висновком судової експертизи від 30 серпня 2018 року № 1340/17-23, 794-798/18-23, проведеної експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та іншими доказами. Згідно з висновком судової технічної експертизи документів від 30 серпня 2018 року № 1340/17-23, 794-798/18-23 (т. 1 а.с. 43-55) встановлено, що текст рішення № 368, у частині надання ОСОБА_2 у приватну власність спірної земельної ділянки, є надрукованим з іншого друкуючого пристрою з електрофотографічним способом друку, решта ж тексту надруковано з використанням друкуючого пристрою з струменевим способом друку. Також висновком судової технічної експертизи документів від 30 серпня 2018 року № 1340/17-23, 794-798/18-23 встановлено, що під час дослідження аркушів рішення № 368 отвори, через які прошиті аркуші рішення, мають нерівні краї та їх конфігурація різна. Відтінки паперу 1-го та 3-го аркушів рішення № 368 відрізняються від відтінку паперу 2-го аркушу (т. 1 а.с. 47). Також друкований текст на 1-му аркуші (в нижній частині 1-ого аркушу) рішення № 368 надрукований друкуючим пристроєм з електрофотографічним способом друку, у той час як решта тексту на 1-ому, 2-му та 3-му аркуші надруковані з використанням різних друкуючих пристроїв струменевим способом (т. 1 а.с. 48). Висновком встановлено, що текст на 1-му та 2-му аркушах рішення № 368 надруковані не одномоментно (т. 1 а.с. 49). Вказане свідчить про підроблення рішення № 368 шляхом внесення до нього додаткових прізвищ осіб, у тому числі і ОСОБА_2 . Відповідно до листа ГУНП в Черкаській області від 26 жовтня 2019 року № 10576/24/68 (т. 2 а.с. 4-5) на адресу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, останнім запропоновано надати відомості з приводу безоплатного надання земельних ділянок на території м. Умань та України, в тому числі ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що СУ ГУНП в Черкаській області проводиться розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017251100000026 від 21 червня 2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, по факту незаконного виведення нерухомого майна (земельних ділянок) із комунальної власності Уманської міської ради на користь третіх осіб. Згідно відповіді ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 19 листопада 2019 року за № 10-23-0.23-8205/2-19 на вищевказаний запит (т. 2 а.с. 6), за інформацією міськрайонного управління в Уманському районі та м. Умані Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області відомості стосовно безоплатного надання земельних ділянок, в тому числі ОСОБА_2 відсутні. Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду від 30 жовтня 2029 року у справі № 711/8484/19 (т. 1 а.с. 62-67) в Уманської міської ради була витребувана інформація чи зверталися вказані в ухвалі громадяни (в тому числі ОСОБА_2 ) до органу місцевого самоврядування з заявами про отримання земельної ділянки. Відповідно до листа начальника відділу діловодства, організаційного забезпечення та контролю виконавчого комітету Уманської міської ради Лапіної Т.В. від 02 грудня 2019 року (т.1 а.с. 68) вбачається, що у журналах вхідної кореспонденції відомостей щодо звернення вказаних в ухвалі громадян немає. У межах однієї із об`єднаних кримінальних справ, щодо незаконного набуття права власності громадянами із комунальної власності Уманської міської громади, 20 лютого 2023 року був допитаний в якості свідка ОСОБА_5 , який до 1996 року працював на посаді начальника Управління земельних ресурсів Уманського міськвиконкому, згідно протоколу допиту якого, свідком роз`яснено порядок оформлення переданих громадянам земельних ділянок у порядку безоплатної приватизації та підтверджено, що копія рішення, яка була отримана органом досудового розслідування в ході проведення досудового розслідування, не відповідає дійсному рішенню виконавчого комітету Уманської міської ради № 368 від 10 серпня 2000 року. Окрім цього, за час перебування ОСОБА_5 на посаді директора ПП «Геоплан», підприємство виконувало великий об`єм технічної документації із землеустрою на замовлення громадян, а також Уманської міської ради щодо приведення у відповідність до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» технічну документацію. У зв`язку з цим, до підприємства надходили прийняті рішення виконавчого комітету Уманської міської ради та Уманської міської ради, які залишилися в його архіві, у тому числі рішення № 368, з відтиском печатки «Загальний відділ». З 2015 року, ПП «Геоплан» не функціонує як підприємство, однак ОСОБА_6 (син ОСОБА_5 ), який зареєстрований як фізична особа підприємець, продовжує здійснювати геодезичні роботи. Ураховуючи це, архів ПП «Геоплан» переданий до ФОП ОСОБА_6 , який використовується у роботі по сьогоднішній день. ОСОБА_5 пояснив, що рішення органу місцевого самоврядування містить мокру печатку «Загальний відділ», погоджувальні підписи членів міськвиконкому та затверджувальні підписи голови і секретаря міськвиконкому. Після огляду ОСОБА_5 двох різних рішень № 368, з них одне вилучено органами досудового слідства в архівному відділі Уманської міської ради у в ході проведення тимчасового доступу до документів та інше надано ФОП ОСОБА_6 , останній пояснив, що у порівнянні вказаних рішень, рішення, яке витребуване в архівному відділі, не містить печатки «Загальний відділ», що свідчить про його ймовірну підробку, оскільки на рішенні, яке знаходилось в архіві ПП «Геоплан», така печатка існує. Також, у відповідності до протоколу огляду документів від 25 серпня 2022 року (т. 2 а.с. 10-18), в якому досліджуються рішення за № 368 (підроблене та оригінал), вилучені в ході тимчасового доступу до документів та отримані на запит від ФОП ОСОБА_6 , де окремо проводиться аналіз двох рішень та підтверджується недійсність рішення № 368, вилученого в ході тимчасового доступу до документів. З викладеного вбачається, що досудовим розслідуванням достовірно встановлено, що ОСОБА_2 спірна земельна ділянка у власність у встановленому законом порядку Уманською міською радою, як власником, не передавалась. У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 зроблено висновки, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку. Також, у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 125/1501/20-ц вказано на допустимість висновку експерта, складеного в межах кримінального провадження, як письмового доказу у цивільній справі, оскільки експертиза, проведена у кримінальному провадженні, містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не був ухвалений. Отже, висновки експерта, складені в межах кримінального провадження, можуть бути письмовими доказами у справі, що розглядається. Апеляційний суд відхиляє посилання відповідача щодо неналежності наданого стороною в якості доказу висновку експерта від 30 серпня 2018 року № 1340/17-23, 794-798/18-23, оскільки даний письмовий доказ оцінюється судом разом із іншими доказами в сукупності та узгоджується з ними. При цьому, встановлення правильності проведення експертизи, за результатами якої складений вказаний висновок, наявність усіх додатків, які використовувалися експертом при проведенні дослідження, не є предметом розгляду в цій справі. Доказів на спростування обставин, встановлених таким висновком експерта, відповідачем не надано. Таким чином, з наведених обставин, підтверджених доказами, встановлено факт незаконності вибуття спірної земельної ділянки із володіння власника територіальної громади м. Умань поза її волею, відновлення якого можливо лише шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Відповідно до ст. 387 ЦК України якщо земельною ділянкою неправомірно заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник із дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Положення ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника. Таким чином, оскільки рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 місцевим органом виконавчої влади фактично не приймалося, а було підроблено, тому є достатні підстави вважати, що зазначена спірна земельна ділянка вибула з володіння власника, яким є Уманська міська рада, поза його волею та вказана особа, відповідно до ст. 387 ЦК України, стала незаконним володільцем спірної земельної ділянки і, як наслідок, не мала права розпоряджатися цією земельною ділянкою. Відповідно до пункту 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245, який набув чинності з 01 січня 2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. При цьому, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу (пункт 3 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 5245). Відповідно до положень п. б ст. 80 ЗК України суб`єктом права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Відповідно до п. в ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Спірна земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебувала у комунальній власності та належала до земель Уманської міської ради. З наведених вище обставин вбачається порушення права комунальної власності на землю, відновлення якого можливо шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, а відтак заявлені вимоги про витребування спірної земельної ділянки є ефективним способом захисту у цій справі, які доведені належними та допустимими доказами у справі. На викладене вище суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Щодо рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 08 червня 2018 року та скасування державної реєстрації вказаного договору. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав та вважає, що вимоги позивача в цій частині також підлягають до задоволення. З матеріалів справи вбачається і дану обставину не заперечили сторони, між відповідачами 08 червня 2018 року було укладено договір про встановлення земельного сервітуту (т. 1 а.с. 30), що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 26), на спірну земельну ділянку 31 липня 2018 року, згідно якої наявне зареєстроване інше речове право безстрокове право користування (сервітут), право проходу та проїзду на велосипеді. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права та інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинення цими діяннями наслідкам. Під способом захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорених) прав і вплив на правопорушника. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. З метою повноти та ефективності відновлення права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7110800000:02:005:0982 вбачається необхідність у припиненні та скасуванні державної реєстрації речового права - безстрокового права користування (сервітут), права проходу та проїзду на велосипеді землекористувачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що виникло на підставі договору про встановлення земельного сервітуту від 08 червня 2018 року. Згідно ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Відповідно до ч. 2 ст. 401 ЦК України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Частиною 2 ст. 100 ЗК України встановлено, що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи (ч. 1 ст. 101 ЗК України, ч. 6 ст. 403 ЦК України). Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадку, зокрема, рішення суду про скасування земельного сервітуту, а згідно з ч. 2 цієї статті на вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку, зокрема, у випадку припинення підстав його встановлення (остання норма кореспондує п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України). Підставою виникнення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0301 га, кадастровий номер 7110800000:02:005:0982, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є договір про встановлення земельного сервітуту від 08 червня 2018 року укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Отже, припинення та скасування державної реєстрації речового права - безстрокового права користування (сервітут), права проходу та проїзду на велосипеді землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є можливим шляхом припинення підстави його встановлення - визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 08 червня 2018 року. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Норма ч. 1 ст. 321 ЦК України проголошує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні За вказаних обставин, у зв`язку з відсутністю волі належного власника на відчуження спірної земельної ділянки, право комунальної власності на неї не припинилось, продовжує належати Уманській міській раді, оскільки право власності є непорушним, діє встановлений законом імунітет належного власника від протиправного позбавлення права власності (ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України). Договір про встановлення земельного сервітуту від 08 червня 2018 року суперечить ч. 2 ст. 100 ЗК України, оскільки Уманська міська рада, як належний власник спірної земельної ділянки, не приймала рішення щодо встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку, відповідного договору не укладала. Навіть при задоволенні позову про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 та виконання відповідного судового рішення, наявність чинного договору про встановлення земельного сервітуту від 08 червня 2018 року порушує права Уманської міської ради, дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Право вимагати в суді припинення дії сервітуту належить Уманській міській раді, оскільки за ч. 2 ст. 102 ЗК України, п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України такі повноваження належать належному власнику земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут. Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 215 ЦК України договір про встановлення земельного сервітуту від 08 червня 2018 року підлягає визнанню недійсним в судовому порядку за позовом Уманської міської ради або органів та осіб, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 2 ст. 4 ЦПК України). Як зазначалось вище, договір про встановлення земельного сервітуту є підставою для державної реєстрації 31 липня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речового права - безстрокового права користування (сервітут), права проходу та проїзду на велосипеді по спірній земельній ділянці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Тому, належним способом захисту порушеного права буде скасування державної реєстрації від 31 липня 2018 року, запис номер 27366232 з припиненням речового права ОСОБА_2 та ОСОБА_7 безстрокового права користування (сервітут), права проходу та проїзду на велосипеді на земельній ділянці площею 0,0301 га, кадастровий номер 7110800000:02:005:0982, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, зміню рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Черкаською обласною прокуратурою при подачі позовної заяви та подачі заяви про зміну позовних вимог було сплачено судовий збір в розмірі 7 232 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1682 на суму 2 270 грн. (т. 1 а.с. 94), № 36 на суму 422 грн. (т. 1 а.с. 214) та № 2283 на суму 4 540 грн. (т. 1 а.с. 215). При подачі апеляційної скарги Черкаською обласною прокуратурою сплачено судовий збір в розмірі 10 848 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 547 на суму 3 405 грн. (т. 2 а.с. 178) та № 614 (т. 3 а.с. 2) на суму 7 443 грн. Всього під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції позивачем сплачено судовий збір в розмірі 18 080 грн. Оскільки рішення суду підлягає скасуванню, а позовна заява Черкаської обласної прокуратури до задоволення, тому у відповідності до положень ч. 13 ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір по 6 026 грн. з кожного з них. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене із неправильним застосуванням норм матеріального та із порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, воно не може залишатися в законній силі, підлягає до скасування із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури задовольнити. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 березня 2025 року скасувати. Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задовольнити. Витребувати від ОСОБА_1 на користь Уманської міської ради земельну ділянку площею 0,0301 га, кадастровий номер 7110800000:02:005:0982, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати недійсним договір від 08 червня 2018 року про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0301 га, кадастровий номер 7110800000:02:005:0982, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Скасувати державну реєстрацію від 31 липня 2018 року, запис номер 27366232 з припиненням речового права ОСОБА_2 та ОСОБА_1 безстрокового права користування (сервітут), права проходу та проїзду на велосипеді на земельній ділянці площею 0,0301 га, кадастровий номер 7110800000:02:005982, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір у розмірі по 6 026 грн. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 30 липня 2025 року. Судді