Постанова 4821 № 705/3899/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2025 року м. Черкаси Справа № 705/3899/21 Провадження № 22-ц/821/929/25 Категорія: 301030400 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Новікова О.М., Гончар Н.І. за участю секретаря: Глущенко І.В. прокурора: Олійник І.А. учасники справи: позивач: Заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Уманської міської ради відповідач: ОСОБА_1 представник відповідача: адвокат Усатюк Ольга Василівна треті особи: ОСОБА_2 розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури Торопчина Станіслава Олеговича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Годік Л.С. в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за позовом заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Уманської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, - в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 06 вересня 2021 року Заступник керівника Черкаської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Уманської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Черкаською обласною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено наявність підстав для застосування представницьких повноважень у суді на захист інтересів держави в сфері надання та використання земель комунальної власності, які на цей час знаходяться в приватній власності, оскільки за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Животовською Н.Г. 12.12.2016 за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0900га з кадастровим номером 7124387500:03:000:1478, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Підставою для державної реєстрації вказаного речового права зазначено архівний витяг з рішення виконавчого комітету Уманської міської ради «Про приватизацію земельних ділянок» від 28.09.2000 №

452. Відповідно до Договору дарування земельної ділянки від 27.01.2017 ОСОБА_3 подарувала вказану земельну ділянку площею 0,0900га з кадастровим номером 7124387500:03:000:1478, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Вказаний договір зареєстровано в реєстрі 27.01.2017 за №

312. Згодом, відповідно до договору дарування від 01.07.2020 б/н ОСОБА_2 вище вказану земельну ділянку подарував ОСОБА_1 . Вказаний договір зареєстровано в реєстрі 01.07.2020 за № 1794. Проте, за даними досудового слідства ОСОБА_3 земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалася, оскільки виконавчим комітетом Уманської міської ради відповідне рішення не приймалося, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого, тобто незаконного рішення, що підтверджується висновком судової експертизи від 30.08.2018 № 1340/17-23, 794-798/18-23, проведеної експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. За висновком вказаної експертизи, має місце підроблення рішення виконавчого комітету Уманської міської ради №452. Крім того, досудовим розслідуванням достовірно встановлено, що ОСОБА_3 земельна ділянка у приватну власність у встановленому законом порядку Уманською міською радою, як власником, не передавалася, а тому вона перебуває у незаконному володінні, у зв`язку з чим виникла необхідність у її витребуванні. Враховуючи наведене, прокурор просить суд витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0900 га, кадастровий номер 7124387500:03:000:1478, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку з тим, що позивачем не надано необхідних та допустимих доказів щодо незаконного вибуття земельної ділянки із земель комунальної власності на підставі підробленого рішення, позов не підлягає задоволенню за недоведеністю, необґрунтованістю та бездоказовістю. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 10 квітня 2025 року, Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури Торопчин С.О., вважаючи, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з недотриманням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що висновком судової експертизи від 30.08.2018 № 1340/17-23, 794-798/18-23, проведеної експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз встановлено підроблення архівного рішення №425 шляхом заміни другого аркуша, в якому зазначені додаткові прізвища осіб та його підміни в архівній справі №772. Крім того, за висновками почеркознавчих експертиз, проведених у 2022 році підтверджено, що ОСОБА_3 до архівного відділу Уманської міської ради за отриманням витягу з рішення №452 не зверталась та фактично його не отримувала. Також вказані обставини підтверджуються показами свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Прокурор стверджує, що в матеріалах справи наявні всі докази, які в сукупності дають підстави прийти до висновку про те, що спірна земельна ділянка у приватну власність ОСОБА_3 у встановленому законом порядку Уманською міською радою не передавалась, а відтак вибула з володіння поза волею власника. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 адвокат Усатюк О.В. вказує, що рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2025 року є законним та обгрунтованим, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами передбачених законодавством підстав для витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Фактичні обставини справи Відповідно до інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Животовською Н.Г. 12.12.2016 за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0900 га з кадастровим номером 7124387500:03:000:1478, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Підставою для державної реєстрації вказаного речового права зазначено архівний витяг з рішення виконавчого комітету Уманської міської ради «Про приватизацію земельних ділянок» від 28.09.2000 №

452. Відповідно до Договору дарування земельної ділянки від 27.01.2017 ОСОБА_3 подарувала земельну ділянку площею 0,0900га з кадастровим номером 7124387500:03:000:1478, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Договір дарування від 27.01.2017 зареєстровано в реєстрі 27.01.2017 за №

312. Відповідно до Договору дарування від 01.07.2020 б/н ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0900га з кадастровим номером 7124387500:03:000:1478, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 подарував ОСОБА_1 . Договір дарування від 01.07.2020 зареєстровано в реєстрі 01.07.2020 за № 1794. В рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42017251100000026 від 21.06.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч.ч. 3,4 ст. 358 КК України, за даними досудового слідства було встановлено, що ОСОБА_3 земельна ділянка площею 0,0900 га з кадастровим номером 7124387500:03:000:1478, розташована за адресою: АДРЕСА_1 у власність у передбаченому законом порядку не передавалася, оскільки виконавчим комітетом Уманської міської ради відповідне рішення не приймалося, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого, тобто незаконного рішення, що підтверджується висновком судової експертизи від 30.08.2018 № 1340/17-23, 794-798/18-23, проведеної експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. За висновком вказаної експертизи, має місце підроблення рішення виконавчого комітету Уманської міської ради №452. Відповідно інформації, наданої слідчому СУ ГУНП в Черкаській області Падалці Б.В. начальником відділу діловодства, організаційного забезпечення та контролю виконавчого комітету Уманської міської ради Лапіною Т.В., у журналах вхідної та вихідної кореспонденції за 1994-2006 роки відомостей щодо звернення указаних в ухвалі громадян немає. Слід зазначити, що в ухвалі слідчого судді від 30.10.2019 про надання тимчасового доступу до речей і документів в рамках №42017251100000026 від 21.06.2017, крім інших, ведеться мова про прізвище ОСОБА_3 . Крім того, існує примірник рішення виконавчого комітету Уманської міської ради №452 від 28.09.2000, у якому ОСОБА_3 , як фізичну особу, якій надано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 900 кв.м. - не зазначено. Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури Торопчина С.О. підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 76-82 ЦПК. Згідно пункту 81 Постанови Великої Палата Верховного суду від 18.03.2020 року по справі №129/1033/13-ц принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов?язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). При цьому, належність доказів -правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово - правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово - правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому, суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України. Власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування нерухомого майна, оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, провадження №14-208цс18). Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Звертаючись до суду з вказаним позовом, прокурор стверджував, що за даними досудового слідства, ОСОБА_3 земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалася, оскільки виконавчим комітетом Уманської міської ради відповідне рішення не приймалося, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого, тобто незаконного рішення, що підтверджується висновком судової експертизи від 30.08.2018 № 1340/17-23, 794-798/18-23, проведеної експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Оскільки досудовим розслідуванням достовірно встановлено, що ОСОБА_3 земельна ділянка у приватну власність у встановленому законом порядку Уманською міською радою, як власником, не передавалася, а тому вона перебуває у незаконному володінні, у зв`язку з чим виникла необхідність у її витребуванні. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, посилаючись на те, що висновок судової експертизи від 30.08.2018 № 1340/17-23, 794-798/18-23, проведеної експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз є неналежним доказом у даній справі, оскільки дана експертиза була проведена не за оригіналом рішення № 452 від 28.09.2000, а за його копією. При цьому, вказаною експертизою не встановлено факту підроблення наданого на дослідження тексту рішення, а лише встановлено, що різні аркуші вказаного рішення надруковані на різних друкованих пристроях. Проте, колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими та не вбачає обгрунтованих підстав погодитись з ними, з огляду на наступне. Згідно з положеннями ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом. Положеннями ст. 17 Земельного кодексу України визначені повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, до яких зокрема належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок визначений положеннями ст. 118 Земельного кодексу України. Згідно зі ст. 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, а саме громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства) . Зазначеними нормами права встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких, визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Судом встановлено, що за даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Животовською Н.Г. 12.12.2016 за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0900 га з кадастровим номером 7124387500:03:000:1478, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Підставою для державної реєстрації вказаного речового права зазначено архівний витяг з рішення виконавчого комітету Уманської міської ради «Про приватизацію земельних ділянок» від 28.09.2000 №

452. Відповідно до відомостей, наявних в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, установлено, що право власності на спірну земельну ділянку площею 0,09 га за кадастровим номером 7124387500:03:000:1478 зареєстровано за ОСОБА_2 , до якого воно перейшло на підставі договору дарування земельної ділянки від 27.01.2017. В подальшому, ОСОБА_2 на підставі Договору дарування від 01.07.2020 року подарував спірну земельну ділянку ОСОБА_1 . Так, згідно п.п.1.22 рішення виконавчого комітету Уманської міської ради «Про приватизацію земельних ділянок» від 28.09.2000 № 452 ОСОБА_3 передано в приватну власність земельну ділянку площею 900 кв.м для будівництва житлового будинку та 900 кв.м для ведення особистого підсобного господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Даний примірник рішення не має будь-яких відтисків печаток Уманської міської ради, а містить лише підписи членів, голови та секретаря міськвиконкому. Разом з цим, згідно пункту 1 примірника рішення виконавчого комітету Уманської міської ради «Про приватизацію земельних ділянок» від 28.09.2000 № 452, на якому наявний відтиск печатки «Загальний відділ» Уманської міської ради, погоджувальні підписи членів міськвиконкому та затверджувальні підписи голови і секретаря міськвиконкому, наявні лише 17 підпунктів та відсутні будь-які відомості щодо передачі земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_3 . Черкаською обласною прокуратурою під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України, встановлено, що фактично підставою набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7124387500:03:000:1478 та її державної реєстрації є архівний витяг з рішення виконавчого комітету Уманської міської ради «Про приватизацію земельних ділянок» від 28.09.2000 №

452. За даними досудового слідства, вищевказаній особі земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалася, оскільки виконавчим комітетом Уманської міської ради відповідне рішення про надання у приватну власність земельної ділянки не приймалося, а право власності на неї зареєстровано незаконно, що підтверджується висновком судової експертизи від 30.08.2018 № 1340/17-23, 794-798/18-23, проведеної експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Так, згідно з висновком судової технічної експертизи документів від 30.08.2018 № 1340/17-23, 794-798/18-23 встановлено, що під час дослідження аркушів рішення № 452 отвори, через які прошиті аркуші рішення, мають нерівні краї та їх конфігурація різна. Відтінки паперу 1-го та 3-го аркушів рішення № 452 відрізняються від відтінку паперу 2-го аркушу. Також друкований текст на 1-му та 2-му аркуші рішення № 452 надрукований друкуючим пристроєм з електрофотографічним способом друку, у той час як текст на 3-му аркуші нанесено струменевим способом. Висновком встановлено, що текст на 1-му та 2-му аркушах рішення № 452 надруковані не одномоментно. Вказане свідчить про підроблення рішення № 452 шляхом внесення до нього додаткових прізвищ осіб, у тому числі і ОСОБА_3 . У відповідності до листа ГУНП в Черкаській області від 26.10.2019 № 10576/24/68 на адресу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, останнім запропоновано надати відомості з приводу безоплатного надання земельних ділянок на території м. Умань та України, в тому числі ОСОБА_3 , у зв`язку з тим, що СУ ГУНП в Черкаській області проводиться розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017251100000026 від 21.06.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, по факту незаконного виведення нерухомого майна (земельних ділянок) із комунальної власності Уманської міської ради на користь третіх осіб. Згідно відповіді ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 19.11.2019 за № 10-23-0.23-8205/2-19 на вищевказаний запит, за інформацією міськрайонного управління в Уманському районі та м. Умані Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області відомості стосовно безоплатного надання земельних ділянок, в тому числі ОСОБА_3 , відсутні. Згідно протоколу допиту свідка від 20.02.2023 у кримінальному провадженні №12021250000000761 від 23.06.2021 щодо незаконного набуття права власності громадянами на землю із комунальної власності Уманської міської громади був допитаний ОСОБА_7 , який пояснив, що на цей час працює консультантом зі здійснення геодезичних робіт у ФОП ОСОБА_8 . Також до 1996 року працював начальником Управління земельних ресурсів Уманського міськвиконкому, у послідуючому, у відділі земельних ресурсів м. Умань Держкомзему України, з 1997 по 2001 роки директором ПП «Геоплан» (діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, інше) тому є спеціалістом у сфері земельних відносин, зокрема щодо законності порядку отримання громадянами земельних ділянок у власність, оформлення органами місцевого самоврядування рішень про надання у власність громадянам землі, тощо. Окрім цього, за час перебування ОСОБА_7 на посаді директора ПП «Геоплан», підприємство виконувало великий об`єм технічної документації із землеустрою на замовлення громадян, а також Уманської міської ради щодо приведення у відповідність до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» технічну документацію. У зв`язку з цим, до підприємства надходили прийняті рішення виконавчого комітету Уманської міської ради та Уманської міської ради, які залишилися в його архіві, у тому числі рішення № 452, з відтиском печатки «Загальний відділ». Близько з 2015 року, ПП «Геоплан» не функціонує як підприємство, однак ОСОБА_8 (син ОСОБА_7 ), який зареєстрований як фізична особа підприємець, продовжує здійснювати геодезичні роботи. Ураховуючи це, архів ПП «Геоплан» переданий до ФОП ОСОБА_8 , який використовується у роботі по сьогоднішній день. ОСОБА_7 пояснив, що рішення органу місцевого самоврядування містить мокру печатку «Загальний відділ», погоджувальні підписи членів міськвиконкому та затверджувальні підписи голови і секретаря міськвиконкому. Після огляду ОСОБА_7 двох різних рішень № 452, з них одне вилучено органами досудового слідства в архівному відділі Уманської міської ради у в ході проведення тимчасового доступу до документів та інше надано ФОП ОСОБА_8 , останній пояснив, що у порівнянні вказаних рішень, рішення, яке витребуване в архівному відділі, не містить печатки «Загальний відділ», що свідчить про його ймовірну підробку, оскільки на рішенні, яке знаходилось в архіві ПП «Геоплан», така печатка існує. Також, у відповідності до протоколу огляду документів від 25.08.2022, в якому досліджуються рішення за № 452 (підроблене та оригінал), вилучені в ході тимчасового доступу до документів та отримані відповіддю на запит від ФОП ОСОБА_8 , де окремо проводиться аналіз двох рішень та підтверджується недійсність рішення № 452, вилученого в ході тимчасового доступу до документів. До матеріалів було додано копію заяви ОСОБА_3 від 23.09.2016 до архівного відділу про отримання нею архівного витягу рішення № 452 та витягу цього рішення з відміткою про його отримання. При цьому, було проведено судово-почеркознавчі експертизи від 26.01.2022, 17.02.2022, 09.06.2022, 14.07.2022 №№ СЕ-19/124-22/190-ПЧ, СЕ-19/124-22/192-ПЧ, СЕ-19/124-22/5299-ПЧ, СЕ-19/124-22/6520-ПЧ, відповідно якими встановлено, що при дослідженні напису від імені ОСОБА_3 на копії архівного витягу рішення № 452, виданого 04.10.2016 № 638/04-12/01, установлено, що вказаний напис виконано не ОСОБА_3 , а ОСОБА_9 (висновок № СЕ-19/124-22/190-ПЧ). При дослідженні підпису від імені ОСОБА_3 в графі «Підпис» у заяві про надання архівного витягу від імені ОСОБА_3 від 23.09.2016, установлено, що вказаний підпис виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням будь-якого дійсного підпису ОСОБА_3 (висновок № СЕ-19/124-22/192-ПЧ від 17.02.2022). При дослідженні рукописного тексту ОСОБА_3 у її заяві від 23.09.2016 для надання архівного витягу рішення № 452 з архівної справи, зазначено що вказана заява виконана не ОСОБА_3 , а ОСОБА_10 (висновок № СЕ-19/124-22/5299-ПЧ від 09.06.2022). Рукописний текст (цифрові записи) «0635065901» та «23.09.2016» від імені ОСОБА_3 , у заяві від 23.09.2016 виконані не ОСОБА_11 та не ОСОБА_2 , а іншою особою (висновок № СЕ-19/124-22/6520-ПЧ від 14.07.2022). Крім того, згідно із листом начальника відділу діловодства, організаційного забезпечення та контролю виконавчого комітету Уманської міської ради Лапіної Т.В. від 02.12.2019 ОСОБА_3 до міської ради із заявою на отримання земельної ділянки не зверталась. З викладеного слідує, що досудовим розслідуванням достовірно встановлено, що ОСОБА_3 спірна земельна ділянка у власність у встановленому законом порядку Уманською міською радою, як власником, не передавалась. У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 зроблено висновки, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку. Також, у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 125/1501/20-ц вказано на допустимість висновку експерта, складеного в межах кримінального провадження, як письмового доказу у цивільній справі, оскільки експертиза, проведена у кримінальному провадженні, містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не був ухвалений. Отже, висновки експерта, складені в межах кримінального провадження, можуть бути письмовими доказами у справі, що розглядається. Апеляційний суд відхиляє посилання відповідача щодо неналежності наданого стороною в якості доказу висновку експерта від 30.08.2018 № 1340/17-23, 794-798/18-23, оскільки даний письмовий доказ оцінюється судом разом із іншими доказами в сукупності та узгоджується з ними. При цьому, встановлення правильності проведення експертизи, за результатами якої складений вказаний висновок, наявність усіх додатків, які використовувалися експертом при проведенні дослідження, не є предметом розгляду в цій справі. Доказів на спростування обставин, встановлених таким висновком експерта, відповідачем не надано. Таким чином, з наведених обставин, підтверджених доказами, встановлено факт незаконності вибуття спірної земельної ділянки із володіння власника територіальної громади м. Умань поза її волею, відновлення якого можливо лише шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. У постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника. Таким чином, оскільки рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 місцевим органом виконавчої влади фактично не приймалося, а було підроблено, тому є достатні підстави вважати, що зазначена спірна земельна ділянка вибула з володіння власника, яким є Уманська міська рада, поза його волею та вказана особа, відповідно до ст. 387 ЦК України, стала незаконним володільцем спірної земельної ділянки і, як наслідок, не мала права розпоряджатися цією земельною ділянкою. З урахуванням зазначеного, відповідач ОСОБА_1 також безпідставно набув право власності на вищевказану земельну ділянку і також є її незаконним володільцем. Відповідно до пункту 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245, який набув чинності з 01.01.2013, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. При цьому, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу (пункт 3 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 5245). Відповідно до положень п. б ст. 80 ЗК України суб`єктом права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Відповідно до п. в ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Спірна земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебувала у комунальній власності та належала до земель Уманської міської ради. З наведених вище обставин вбачається порушення права комунальної власності на землю, відновлення якого можливо шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, а відтак заявлені вимоги про витребування спірної земельної ділянки є ефективним способом захисту у цій справі. На викладене вище суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Щодо клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Усатюк О.В. про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до положення ст. 256 та ст. 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За правилами, визначеними ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з вимогами частин 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Відповідно до абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідачів у спорі, які заявляють про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц). Отже, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги. Строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду для захисту своїх прав у цивільно-правових відносинах або реалізації владних повноважень. Початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з моментом порушення прав особи, так і з моментом, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Верховним Судом України 12.07.2017 при розгляді справи № 6-2458цс16 сформовано правову позицію, про те, що відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Одночасно з викладеним слід зазначити, що позовна давність є інститутом матеріального права та регулюється нормами цивільного права. За своєю правовою природою позовна давність є строком, в межах якого особі гарантований захист її суб`єктивного цивільного права юрисдикційним органом держави з застосуванням державного примусу. Право на гарантії захисту цивільного права є однією із правомочностей його суб`єкта. Зважаючи на викладене, суд під час вирішення питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду має, по-перше, установити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, по-друге, встановити дату, коли особа звернулася до суду, по-третє, з`ясувати, чи в межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду. Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом, коли стало відомо про порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів. Про наявність ознак підробки рішення виконавчого комітету Уманської міської ради № 452 прокурору стало відомо 30.08.2018 за результатами проведеної в межах кримінального провадження судової технічної експертизи цього рішення, тобто з відповідного висновку експерта. Після аналізу та перевірки інформації, отриманої під час досудового розслідування, прокурор дізнався про незаконність вибуття з комунальної власності Уманської міської ради спірної земельної ділянки. Уманська міська рада, яка є позивачем у цій справі, на час проведення вказаної експертизи процесуального статусу потерпілого у кримінальному провадженні не мала, а тому їй не було відомо про результати проведеної 30.08.2018 судової технічної експертизи рішення №

452. Статусу потерпілої особи у кримінальному провадженні Уманська міська рада набула лише 21.04.2020, після чого лише змогла ознайомитися з матеріалами кримінального провадження та дізнатися про своє порушене право. Також, про незаконність вибуття з комунальної власності територіальної громади міста Умані спірної земельної ділянки, міській раді стало відомо з листа Черкаської обласної прокуратури від 20.08.2021 № 15/1-949вих.21. Таким чином, судова колегія вважає, що встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом прокурором не пропущений, а отже відсутні підстави для застосування позовної давності. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене із неправильним застосуванням норм матеріального та із порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, воно не може залишатися в законній силі, підлягає до скасування із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, а відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то судові витрати, понесені Черкаською обласною прокуратурою за подачу позову у розмірі 2270,0 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3405,00 грн, у відповідності до ч. 7 ст. 141 ЦПК України слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 258, 374,376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури Торопчина Станіслава Олеговича задовольнити. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Уманської міської ради задовольнити. Витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Уманської міської ради (ЄДРПОУ 26535796; 20300, Черкаська область, Уманський район, м. Умань, пл. Соборності, 1) земельну ділянку площею 0,0900 га, кадастровий номер 7124387500:03:000:1478, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Черкаській обласній прокуратурі (18015, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 286, код ЄДРПОУ 02911119, р/р UA138201702343160001000003751 в Державній казначейській службі України у м. Київ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5675,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді Н.І. Гончар О.М. Новіков /повний текст постанови суду виготовлено 17 липня 2025 року/