Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/2592/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2592/19 пров. № А/857/3386/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Кухтея Р.В., Носа С.П., з участю секретаря судового засідання Цар М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Львівського державного університету внутрішніх справ на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 500/2592/19 за адміністративним позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення коштів,- суддя в 1-й інстанції - Шульгач М.П., час ухвалення рішення - 30.01.2020 року, місце ухвалення рішення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення - 30.01.2020 року, В С Т А Н О В И В : 13 листопада 2019 року Львівський державний університет внутрішніх справ звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів в сумі 31745,36 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що гр. ОСОБА_1 після закінчення навчання в даному вищому навчальному закладі звільнився зі служби в органах внутрішніх справ не відпрацювавши 3 роки, чим порушив умови договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2012 року. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 500/2592/19 позовну заяву залишено без розгляду. Ухвалу суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на неї апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що при відкритті провадження у справі Тернопільський окружний адміністративний суд погодився з позицією позивача. Крім того, суд першої інстанції не поставив до відома позивача про наявність на його думку пропущення строку звернення до адміністративного суду. За таких обставин суд першої інстанції порушив норми процесуального права. Просить скасувати ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 500/2592/19 та направити справу для продовження розгляду. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Залишаючи позовну заяву у справі без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 21.03.2017 року був звільнений з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області чим порушив умови договору Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2012 року, однак до Тернопільського окружного адміністративного суду позивач звернувся лише 11 листопада 2019 року, тобто з пропуском шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду. В позовній заяві позивача заначено, що Львівський державний університет внутрішніх справ звертався до Зборівського районного суду Тернопільської області із аналогічним позовом і ухвалою від 20.09.2019 року провадження було закрито, оскільки на думку суду, ця справа підлягає до розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також зазначили, що дані обставини свідчать про поважність причин пропуску звернення. Суд першої інстанції вважає, що поважність причин для пропуску звернення позивачем не доведено, а судом не здобуто. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 21.03.2017 року був звільнений з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області чим порушив умови договору Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2012 року. 13 листопада 2019 року Львівський державний університет внутрішніх справ звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів в сумі 31745,36 грн. Підставою звернення Львівського державного університету внутрішніх справ до суду із даним адміністративним позовом є те, що гр. ОСОБА_1 після закінчення навчання в даному вищому навчальному закладі звільнився зі служби в органах внутрішніх справ не відпрацювавши 3 роки, чим порушив умови договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2012 року. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України). Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі строком. Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03). Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позовної заяви. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Поважними причинами пропуску строку на подання позову можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та повинні бути підтверджені належними доказами. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24 квітня 2018 року у справі №816/1630/17, від 14 квітня 2020 року у справі № 280/1068/19 і врахована судом. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 21.03.2017 року був звільнений з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області за власним бажанням. 13 листопада 2019 року Львівський державний університет внутрішніх справ звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів в сумі 31745,36 грн. На причини пропуску строку для звернення до суду із позовною заявою позивач посилається на ухвалу Зборівського районного суду Тернопільської області від 20.09.2019 року у справі № 599/1708/19 за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі, якою провадження було закрито, оскільки ця справа підлягає до розгляду в порядку адміністративного судочинства. Згідно ч. 3 ст. 123 КАС України - якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що про порушення його прав позивачу стало відомо з моменту звільнення ОСОБА_1 зі служби 21.03.2017 року. А відтак, строк звернення до суду з даним позовом необхідно обчислювати починаючи з 21 березня 2017 року. З позовом позивач звернувся до суду 13 листопада 2019 року, тобто з пропуском як встановленого КАС України строку на звернення до суду. Крім того, жодних доказів на підтвердження неможливості звернення до суду з даним позовом в межах строку, починаючи з 21 березня 2017 року чи поважності причин пропуску такого апелянтом не надано. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Львівського державного університету внутрішніх справ залишити без задоволення. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 500/2592/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 27.05.2020 року