Постанова 4855 № 580/6139/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/6139/20 Головуючий у І інстанції - Паламар П.Г. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України в Черкаській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Черкаській області щодо не видання наказу про встановлення ОСОБА_1 щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% посадового окладу за посадою заступника начальника Уманського районного відділенні поліції Головного управління національної поліції в Черкаській області - начальника слідчого відділення; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області видати наказ про нарахування ОСОБА_1 щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% посадового окладу та виплатити надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07.11.2015 до 29.09.2017 у розмірі 15% від посадового окладу. Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто Позивачеві. Не погоджуючись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі вказано про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно правової позиції, викладеної Конституційним Судом України у справах № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум несвоєчасно отриманої заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком. Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви Позивачеві розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суддя суду першої інстанції, повертаючи позовну заяву виходив з того, що звертаючись до суду 31 грудня 2020 року, Позивач мав обов`язок додати до позовної заяви заяву про поновлення пропущеного строку, в якій зазначити доводи про наявність поважних причин такого пропуску, надати на підтвердження відповідні докази. Проте, Позивачем не надано до суду заяву щодо поновлення пропущеного строку на звернення до суду з доказами. З урахуванням наведеного, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що Позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом та не надано суду доказів поважності причин його пропуску. Колегія суддів погоджується з таким висновком судді суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке. Згідно наказу Головного управління Національної поліції України в Черкаській області від 29.09.2017 № 260 о/с Позивача звільнено зі служби 29.09.2017 року. В лютому 2018 року Позивач отримав довідку у якій була відсутня графа - надбавка за роботу в умовах режимних обмежень. У жовтні 2020 року, отримавши довідку з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області Позивачу стало відомо що надбавка за роботу в умовах режимних обмежень Позивачу не виплачувалась. 31 грудня 2020 року Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 05 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, тривалістю на десять днів з моменту отримання копії даної ухвали, протягом строку якого останній мав усунути недоліки, а саме: зазначити власну поштову адресу; надати примірник адміністративного позову з додатками для Відповідача; сплатити судовий збір в розмірі 1681 грн 60 коп.; надати заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. 15.01.2021 на усунення недоліків надані: адміністративний позов з додатками у відповідності до кількості сторін; платіжні доручення про сплату судового збору, а також зазначено поштову адресу. Щодо надання заяви про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску в адміністративному позові Позивачем зазначено, що оскільки позовні вимоги стосуються оплати праці, а тому строк звернення до суду не застосовується. Розглянувши подані документи, суддею суду першої інстанції зазначено, що Позивачем вимоги ухвали судді Черкаського окружного адміністративного суду від 05 січня 2021 року повністю не виконано та не вказано поважних причин пропуску процесуального строку звернення з адміністративним позовом до адміністративного суду. Правова позиція Позивача висловлена, зокрема, в апеляційній скарзі стосується того, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум несвоєчасно отриманої заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком. Колегія суддів вказує, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості, тобто, існували такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та підтверджені належними доказами. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 340/685/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 140/721/19. Разом з тим, відповідних пояснень щодо причин пропуску строку оскарження Позивачем при зверненні до суду не наведено, а твердження щодо відсутності обмежень строку оскарження при невиплаті заробітної плати колегія суддів відхиляє, позаяк Позивач оскаржує не видання наказу про встановлення йому щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15%. Тобто предмет спору не стосується виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Вказане в сукупності, на переконання колегії суддів, свідчить про неналежне виконання процесуальних обов`язків Позивачем при зверненні з даним адміністративним позовом до адміністративного суду та підтверджує обґрунтованість висновків судді суду першої інстанції. Оцінюючи твердження Позивача, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1, 2 ст.171 КАС У країни, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Колегія суддів вважає, що суддя суду першої інстанції правомірно залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 , оскільки останнім не було подано жодних доказів, які б надавали підстави вважати причини пропуску строку звернення з адміністративним позовом до адміністративного суду поважними. Крім того, виходячи з наявних матеріалів у справі, можливо дійти висновку, що у Позивача було достатньо часу для реалізації права на судовий захист. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Слід також зазначити, що дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Так, відповідно до правових висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі " Перетяка та Шереметьєв проти України"). Керуючись практикою ЄСПЛ, необхідно зауважити, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосудця та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення ЄСПЛ у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі". У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Тобто, інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. У контексті забезпечення реалізації права на звернення до суду за захистом своїх прав та вирішення питання поновлення строків на таке звернення у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника. Строки звернення до суду із адміністративним позовом регламентовані ст. 122 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 3 ст. 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Процесуальний закон не пов`язує з конкретною датою, якою підтверджено отримання інформації про порушення прав, свобод чи інтересів, а вказує день коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на те, що Позивач оскаржує невиплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07.11.2015 до 29.09.2017 у розмірі 15% від посадового окладу. Проте з відповідним позовом Позивач звернувся лише 31 грудня 2020 року, тобто з суттєвим пропуском встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку, більш ніж на 3 роки. Колегія суддів приходить до висновку, що поважних причин пропуску строку на звернення до суду Позивач не вказав, а будь-яких належних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивної неможливості звернутися до суду раніше також не зазначено. Об`єктивні причини, які унеможливили Позивачу звернутися з даним позовом до суду у встановлений законом строк, відсутні. Підстави пропуску строку на звернення до суду за захистом своїх прав можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, звернення до суду. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 09.11.2020 року у справі № 420/1813/19. Крім того, рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, у п.45 якого зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов`язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п`ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право ла звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33). Відтак, колегія суддів, враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України погоджується з висновком судді суду першої інстанції, вказує на правомірність повернення вказаної позовної заяви та зазначає, що оскаржувана ухвала судді Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 є законною та обґрунтованою, а тому скасуванню не підлягає. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків судді суду першої інстанції. Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування суддею суду першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала судді суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу судді суду першої інстанції першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу судді Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко