Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/15832/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15832/19 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т. суддів:Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., за участю секретаря:Закревської І.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про скасування наказу про звільнення, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просив суд скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 28.01.2016 № 52 о/с про звільнення (капітана поліції ОСОБА_1 (М-126649) слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Киві) зі служби в поліції відповідно до п. 5 (через службову невідповідність) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", та вважати ОСОБА_1 звільненим 01.02.2016 із займаної посади на підставі п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію". Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач про порушення своїх прав та інтересів дізнався 20.02.2019 отримавши копію оскаржуваного наказу та атестаційного листа, проте до суду позивач звернувся - 16.08.2019, тобто, з пропущенням місячного строку на звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких просить його скасувати, посилаючись неврахування судом першої інстанції відсутності досвіду у позивача та не знання особливостей адміністративного законодавства. Зокрема, вказує на те, що звільнення з Національної поліції України не є звільненням з публічної служби в розумінні ч. 17 ст. 4 КАС України. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, підставою звернення позивача з позовом до суду стала незгода позивача зі звільненнням згідно наказу заступника голови - начальника Головного управління Крищенка А.Є. № 52о/с від 28.01.2016 на підставі атестаційного листа ОСОБА_1 за висновком атестаційної комісії від 28.12.2015. Листом Головного управління Національної поліції України у м. Києві від 20.02.2019 №К-94/125/26/01-2019 позивачу направлено належним чином завірені рапорт від 16.01.2016, атестаційний лист від 11.01.2016, витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції та довідку про заохочення за період проходження служби. У заяві про поновлення строку на звернення до суду позивачем вказано, що зазначені вище документи останній отримав 20.02.2019. З огляду на зазначену дату, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач про порушення своїх прав та інтересів дізнався 20.02.2019 отримавши копію оскаржуваного наказу та атестаційного листа. Відповідно до штампа на поштовому конверті, позивач звернувся до суду 16.08.2019, тобто, з пропущенням місячного строку на звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України. Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Таким чином, місячний строк визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилась, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Крім цього, початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права. Тому, при визначенні початку цього строку підлягає з`ясуванню момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. З огляду на встановлені обставини, 20.02.2019 є моментом, коли позивач дізнався про порушення його права, оскільки з цього часу отримав належним чином завірені рапорт від 16.01.2016, атестаційний лист від 11.01.2016, витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції та довідку про заохочення за період проходження служби. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) в рішенні "Іліан проти Туреччини", зазначає, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. В контексті наведеного, суд зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Так, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, що надає впевненості іншим учасникам правовідносин. Саме позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права у сфері публічно-правових відносин, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. В іншому випадку - виникають підстави для зловживання процесуальними правами. У відповідності до змісту статті 121 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом. Статтею 68 Конституції України передбачено, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Суд зауважує, що юридична відповідальність, як наслідок несвоєчасної реалізації прав, може також стосуватися і певних процесуальних обмежень, в тому числі обмежень щодо права особи у зверненні до суду у випадках, визначених законом. Колегія суддів зауважує, що необізнаність позивача з нормами законодавства та відсутність технічної можливості написати та подати позов через ненормований робочий графік в період виборчого процесу у місті Біла Церква не може свідчити про поважність причин пропуску такого строку, оскільки вказані обставини не є незалежними від волі позивача та не пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами. За виявлення належної активності та небайдужості, існувала об`єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений законом строк. Даний висновок також узгоджується із правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 березня 2020 року у справі №807/2011/16. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що надані скаржником докази поважності причин пропуску строку звернення до суду не підтверджують неможливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений КАС України строк. За змістом ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Поряд з викладеним, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З огляду на викладені обставини та вимоги закону судом першої інстанції обґрунтовано залишено даний позов без розгляду. Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 22 травня 2020 року. Головуючий суддя:Л.Т. Черпіцька Судді:Я.Б.Глущенко О.Є. Пилипенко