Постанова 4852 № 160/12120/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 25 травня 2020 року м. Дніпросправа № 160/12120/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 160/12120/19 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб третя особа: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві "Златобанк" про відшкодування гарантованої суми банківського вкладу, - ВСТАНОВИВ: 02 грудня 2019 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просив: - стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантовану суму відшкодування вкладу у відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у розмірі 129592,62 грн.; - стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 177567, 48 грн.; - стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсотки з урахуванням 3% річних від простроченої суми пеню за прострочення зобов`язання у розмірі 17968,99 грн. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року відмовлено позивачу у відкриті провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України з тих підстав, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Одночасно суд роз`яснив позивачу, що розгляд та вирішення даної справи віднесено до суду цивільної юрисдикції. Суд встановив, що у даній справі спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди й в силу вимог закону саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в указаному спорі покладено обов`язок відшкодувати зазначені кошти від імені сторони правочину. Також суд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №826/2184/17, зазначив, що ПАТ «ЗЛАТОБАНК» на час розгляду справи не є банком, який віднесений до категорії неплатоспроможних, а відтак позовні вимоги позивача не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції від 09.12.2019, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що подання позовної заяви саме до адміністративного суду обумовлено правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 761/10730/18. За позицією позивача, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Європейський суд з прав людини включає до мирного володіння своїм майном, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати. Так як і в інших подібних справах, у справі "Баландіна проти України" (заява № 16092/05, рішення від 6 грудня 2007 року) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу щодо мирного володіння своїм майном, коли справа стосувалась заборгованості щодо виплати заробітної плати. Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України про систему гарантування вкладів фізичних осіб шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Фонду (його працівників), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом. Стаття 625 ЦПК України регулює зобов`язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов`язань. Крім того, з рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено у ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність. З огляду на те, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов`язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язань. Також вказала, що зверталася до цивільного суду з аналогічними позовними вимогами, проте постановою Дніпровського апеляційного суду у справі № 202/2694/17 провадження у справі закрито з роз`ясненням, що вказана справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. З підстав викладеного, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як вбачається зі змісту позовної заяви та встановлено судом апеляційної інстанції, предметом позову є стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантованої суми відшкодування вкладу, а також трьох відсотків річних від простроченої суми та інфляційних витрат. При цьому, заявлені позовні вимоги обумовлені несвоєчасним виконанням банком зобов`язань за договором банківського вкладу, представництво інтересів якого після введення тимчасової адміністрації та (або) ліквідації банку здійснює його уповноважена особа. Приймаючи рішення про відмову у відкриті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлений інший порядок судового провадження та зазначив про розмежування предметної підсудності категорії спорів вкладників з Фондом гарантування вкладів та його уповноваженими особами про що йдеться у постанові Великої палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 757/56680/16-ц. Крім того, суд вказав, що характер спірних правовідносин та підстави, що спонукали позивача звернутися з таким позовом до адміністративного суду, виникли з цивільно-правових відносин, пов`язаних з укладанням договору, умови якого відповідач на час розгляду даного позову не виконав, у зв`язку з чим даний спір має характер приватноправового, оскільки полягає у встановленні або спростуванні прав боржника та відповідно, прав власності позивача на відшкодування грошових коштів за цивільно-правовим договором, а відтак вимоги позивача не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Під порушенням прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин слід розуміти негативні наслідки, які були спричинені рішенням органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України». Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків. Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду. Зі змісту позовної заяви вбачається, що правовими підставами для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є невиплата Фондом гарантування вкладів фізичних осіб гарантованого відшкодування за договором вкладу в неплатоспроможному банку. Тобто, майнові вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу, звернені позивачем до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосуються правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою позивачеві відшкодування за вкладом, а не банку-боржника, що ліквідується. За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що такий спір пов`язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Крім того, частиною 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання зверненні позивачкою до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 висловила правову позицію, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. У контексті наведеного, судова колегія звертає увагу на те, що у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 761/2987/18, Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що позовні вимоги у справі, що розглядається, а саме: стягнення з Фонду невиплаченого залишку гарантованого відшкодування за вкладами в ПАТ «КБ «Надра», трьох процентів річних з урахуванням індексу інфляції відповідно до розрахунку станом на день ухвалення рішення у справі, завданих збитків (упущену вигоду) у розмірі 13 процентів річних відповідно до розрахунку станом на день ухвалення рішення у справі; відшкодування моральної шкоди, - випливають із дій Фонду з виплати гарантованого відшкодування. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) та Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18). Тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про публічно-правовий характер спору, який належить до юрисдикції адміністративних судів. За такого правового врегулювання та обставин справи суд першої інстанцій неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв`язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 313, 317,320 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 160/12120/19 - скасувати. Справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили згідно ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та в строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко