Постанова 4807 № 335/13952/19

Дата документу 22.05.2020 Справа № 335/13952/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/13952/19 Провадження №22-ц/807/1458/20 Головуючий в 1-й інстанції Апаллонова Ю.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізького міського центру зайнятості на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 26 лютого 2020 року) у справі за позовом Запорізького міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року Запорізький міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів. В обґрунтування позову зазначав, що 08.08.2019р. до Запорізького міського центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні звернулась ОСОБА_1 . Наказом Запорізького міського центру зайнятості від 21.08.2019р. № НТ190821 відповідачу відмовлено у наданні статусу безробітного з 15.08.2019р., у зв`язку з встановленням факту зайнятості особи відповідно до пп. 2 п. 23 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу затвердженого постановою КМУ від 19.09.2018р. №

792. Під час попередніх реєстрації відповідача у службі зайнятості протягом 2005, 2006, 2008 років ОСОБА_1 були надані статус безробітного та призначено допомога по безробіттю. За період з 03.07.2005 по 31.10.2005 виплачена допомога по безробіттю у розмірі 425,03грн., за період з 27.06.2006 по 22.11.2006 виплачена допомога по безробіттю у розмірі 1208,55 грн., за період з 11.12.2008 по 05.12.2009 виплачена допомога по безробіттю у розмірі 10178,06грн. 06.11.2018р. до Запорізького міського центру зайнятості надійшли результати обміну інформацією між Державною службою зайнятості України та Пенсійним фондом України (файл імпорту за № REESTRD020181105194324. zip 16.08.2019)р. за результатами розслідування страхового випадку фахів Запорізького міського центру зайнятості було складено Акт розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», згідно якого ОСОБА_1 приховала відомості про те, що вона зареєстрована як фізична особа підприємець з 21.05.1998р., тобто відносилася до категорії зайнятого населення і не мала право на отримання статусу безробітного та допомоги по безробіттю. Оскільки, безробітна ОСОБА_1 своєчасно не повідомила центр зайнятості про те, що вона зареєстрована як фізична особа-підприємець, вона зобов`язана відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» повернути виплачену допомогу по безробіттю. Запорізьким міським центром зайнятості прийнято наказ № 527-0 від 01.11.2019р. «Про відшкодування матеріального забезпечення». 01.11.2019р. відповідачу надіслано претензію з пропозицією про повернення неправомірно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 11811,64 грн., в добровільному порядку у 15-денний строк з моменту отримання листа. Станом на теперішній час відповідачем заборгованість не погашено. Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 кошти що були виплачені їй як допомога по безробіттю за період з 03.07.2005 по 31.10.2005 у розмірі 425,03 грн., з 27.06.2006 по 22.11.2006 у розмірі 1208,55 грн, з 11.12.2008 по 05.12.2009 у розмірі 10178,06 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2020 року у позові Запорізькому міському центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів, відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Запорізький міський центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що оскільки відповідачка ОСОБА_1 не здійснила необхідні дії, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», щодо включення її як фізичної особи підприємця до ЄДР, тому інформація, щодо державної реєстрації в ЄДР стосовно даної особи відсутня, а відсутність даних про державну реєстрацію ФОП у ЄДР не є підтвердженням факту того, що особа не зареєстрована, як ФОП або знята з обліку як ФОП. Вказані обставини доводять вимоги позовної заяви. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2020 року це 210 200 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн. (2102,00 грн. Х 100 = 210 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наданих суду документів, 28.03.2005 року Правобережним районним центром зайнятості м. Запоріжжя оформлено персональну картку № НОМЕР_1 на ОСОБА_1 . Згідно з витягом із наказів про прийнятті рішення по ОСОБА_1 за персональною карткою № НОМЕР_1 , наказом від 04.04.2005 року №НТ 050404 ОСОБА_1 надано статус безробітної. Наказом від 22.11.2005 року №НТ051122 ОСОБА_1 знято з обліку. 20.06.2006 року Правобережним районним центром зайнятості м. Запоріжжя оформлено персональну картку № НОМЕР_2 на ОСОБА_1 . Наказом від 27.06.2006 року № НТ060627 ОСОБА_1 надано статус безробітної. Наказом від 03.01.2007 року № НТ070103 ОСОБА_1 знято з обліку. 04.12.2008 року Правобережним районним центром зайнятості м. Запоріжжя оформлено персональну картку № НОМЕР_3 на ОСОБА_1 Наказом № НОМЕР_4 від 11.12.2008 року ОСОБА_1 надано статус безробітної. Наказом від 12.03.2010 року № НТ100312 ОСОБА_1 знято з обліку. 15.08.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Запорізького міського центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітного. Наказом від 21.08.2019 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу безробітного. Відповідно до Акту розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» від 16.08.2019 року, на підставі довідки ПОУ(ЄДРС), встановлено, що ОСОБА_1 з 21.05.1998 року зареєстрована як приватний підприємець. Наказом Запорізького міського центру зайнятості від 01.11.2019 року № 527-О, юридичному відділу наказано вжити заходів по відшкодуванню ОСОБА_1 коштів виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 11811,64 грн. 01.11.2019 року, ОСОБА_1 направлено претензію з вимогою про повернення незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 11811,64 грн., у 15- денний строк з моменту отримання повідомлення. Також судом встановлено, що відповідно до листа в ДФС України ГУ ДФС у Запорізькій області, 18.01.2005 року ОСОБА_1 як фізичну особу підприємця, знято з обліку у ДПІ Вознесенівського управління у м. Запоріжжі та згідно відповіді № 5371/14/08-01-50-09 від 18.11.2019, відповідно до якої Вознесенівська ДПІ Вознесенівського управління у м. Запоріжжі ДПЄ у Запорізькій області повідомляє про те, що ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 ) перебувала на податковому обліку як фізична особа - підприємець з 21.05.1998 по 18.01.2005. З 18.01.2005 стан платника 22 - знято з обліку. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 29.01.2019 року, відносно ОСОБА_1 як фізичної особи підприємця, записів не знайдено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено у діях відповідача умислу на зловживання своїми обов`язками чи свідомого надання неправдивих відомостей при поданні у центру зайнятості заяви про надання статусу безробітного. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. Відповідно до ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути: особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Відповідно до ч.2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яка визначає права, обов`язки та відповідальність застрахованих осіб, такі особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, а також фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 №755-ІV (далі Закон № 755-ІV), який набув чинності з 01.07.2004 та є спеціальним законом, який регулює відносини цій сфері. Згідно ст.4 цього Закону № 755-ІV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Єдиним документом, який підтверджує статус фізичної особи - підприємця відповідно до спеціального Закону № 755-ІV, як суб`єкта підприємницької діяльності, є витяг з Єдиного державного реєстру. Ураховуючи відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про державну реєстрацію відповідача, як приватного підприємця, а також наявність довідки з контролюючого органу про зняття з обліку як платника податків фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (форма № 12-ОПП) від 18.01.2005. остання припинила свою підприємницьку діяльність в установленому порядку, а тому не може вважатись фізичною особою підприємцем. Крім того, позивачем не надано доказів які б свідчили про наявність у відповідача доходів від підприємницької діяльності за вказані періоди отримання державної допомоги. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку. Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Запорізького міського центру зайнятості залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повна постанова складена 22 травня 2020 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков