Постанова 4807 № 337/2400/24

Дата документу 17.09.2024 Справа № 337/2400/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 337/2400/24 Провадження №22-ц/807/1717/24 Головуючий в 1-й інстанції - Ширіна С.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2024 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 26 червня 2024 року) у справі за позовом Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої державної соціальної допомоги,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року представник позивача Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради звернувся до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої державної соціальної допомоги в розмірі 2189,00 грн. та судового збору. В обґрунтування позову позивач зазначив, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в Департаменті з 2018 року як отримувач допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 інвалідом II групи. 11.11.2020 ОСОБА_1 повторно звернулася до Департаменту для отримання допомоги на догляд. В доданій до заяви декларації Відповідач вказала членів сім`ї: себе - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , чоловіка - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та підопічну ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 інваліда II групи. В ІІ розділі декларації, а саме доходи членів сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб, членів сім`ї, що проживають окремо (дружини, чоловіка, неповнолітніх дітей) Відповідач вказала, що отримує пенсію, чоловік - заробітну плату та пенсію, а підопічна - пенсію. Поставивши підписи під заявою та декларацією Відповідач зобов`язався повідомляти Департамент в разі зміни обставин, які можуть вплинути на отримання соціальної допомоги. На підставі поданих документів рішенням Департаменту від 18.11.2020 Відповідачу було призначено допомогу на догляд на півроку з 01.11.2020 по 30.04.2021 в розмірі 2118,00 грн. на місяць. Розпорядженням на продовження строку виплати Відповідачу було продовжено строк виплати допомоги на догляд на період карантину з 01.05.2021 по 31.05.2021 в сумі 2189,00 грн. на місяць. 14.05.2021 Відповідач знову звернулася до Департаменту з новою заявою про призначення допомоги на догляд з одночасним поданням декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги. В ІІ розділі декларації, а саме доходи членів сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб, членів сім`ї, що проживають окремо (дружини, чоловіка, неповнолітніх дітей) Відповідач вказала, що отримує пенсію, чоловік - заробітну плату та пенсію, а підопічна - пенсію. Крім того, Відповідачем надано довідки про доходи членів сім`ї у вигляді отриманої заробітної плати та пенсії. На підставі поданих Відповідачем документів Департаментом зроблено розрахунок середньомісячного сукупного доходу сім`ї та проведено перерахунок розміру виплаченої державної соціальної допомоги. Рішенням від 21.05.2021 Відповідачу відмовлено в призначенні допомоги з 01.05.2021 оскільки середньомісячний сукупний дохід сім`ї перевищує прожитковий мінімум для сім`ї. Таким чином за період з 01.05.2021 по 31.05.2021 утворилася переплата по допомозі на догляд у сумі 2189,00 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2024 року, в задоволенні позовних вимог Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 , про стягнення надміру виплаченої державної соціальної допомоги - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції,Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що саме через недобросовісні дії відповідача, які полягали у свідомому неповідомленні Департаменту про зростання її пенсійних виплат і збільшення заробітної плати чоловіка з грудня 2020 року, виникла надміру виплачена допомога, тому доводи суду першої інстанції з приводу відсутності зловживання з боку відповідачки своїми правами є помилковими. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в Департаменті з 2018 року як отримувач допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 інвалідом II групи. 11.11.2020 ОСОБА_1 повторно звернулася до Департаменту для отримання допомоги на догляд. В доданій до заяви декларації Відповідач вказала членів сім`ї: себе - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , чоловіка - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та підопічну ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 інваліда II групи. В ІІ розділі декларації, а саме доходи членів сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб, членів сім`ї, що проживають окремо (дружини, чоловіка, неповнолітніх дітей) Відповідач вказала, що отримує пенсію, чоловік - заробітну плату та пенсію, а підопічна - пенсію. Поставивши підписи під заявою та декларацією Відповідач зобов`язалася повідомляти Департамент в разі зміни обставин, які можуть вплинути на отримання соціальної допомоги. На підставі поданих документів рішенням Департаменту від 18.11.2020 Відповідачу було призначено допомогу на догляд на півроку з 01.11.2020 по 30.04.2021 в розмірі 2118,00 грн. на місяць. У подальшому відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2020 року №264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги» (далі - Постанова №264) на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 строк виплати щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею, було продовжено на період карантину та на один місяць після дати його відміни і державна соціальна допомога виплачувалася за повний місяць без звернення особи до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення. Розпорядженням на продовження строку виплати Відповідачу було продовжено строк виплати допомоги на догляд на період карантину з 01.05.2021 по 31.05.2021 в сумі 2189,00 грн. на місяць. 14.05.2021 Відповідач знову звернулася до Департаменту з новою заявою про призначення допомоги на догляд з одночасним поданням декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги. В ІІ розділі декларації, а саме доходи членів сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб, членів сім`ї, що проживають окремо (дружини, чоловіка, неповнолітніх дітей) Відповідач вказала, що отримує пенсію, чоловік - заробітну плату та пенсію, а підопічна - пенсію. Крім того, Відповідачем надано довідки про доходи членів сім`ї у вигляді отриманої заробітної плати та пенсії. Відповідно до пункту 2 Порядку № 264 на підставі поданої особою або її законним представником заяви та необхідних документів, орган соціального захисту населення проводить перерахунок розміру виплаченої державної соціальної допомоги. Якщо за результатами проведеного перерахунку не підтверджується право на отримання допомоги або її розмір буде меншим від виплаченої під час карантину допомоги, органи соціального захисту населення визначають обсяг коштів, які підлягають поверненню, з місяця призначення державної соціальної допомоги. Згідно з пунктом 3 Постанови №1192 розмір допомоги на догляд розраховується як різниця між трьома прожитковими мінімумами на кожного члена сім`ї та середньомісячним сукупним доходом сім`ї за попередні шість місяців, але не може бути більше, ніж прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць. На підставі поданих Відповідачем документів Департаментом зроблено розрахунок середньомісячного сукупного доходу сім`ї та проведено перерахунок розміру виплаченої державної соціальної допомоги. Рішенням від 21.05.2021 Відповідачу відмовлено в призначенні допомоги з 01.05.2021 оскільки середньомісячний сукупний дохід сім`ї перевищує прожитковий мінімум для сім`ї. Таким чином, за період з 01.05.2021 по 31.05.2021 утворилася переплата по допомозі на догляд у сумі 2189,00 грн. 19.08.2021 за вихідним №10-08/6956, 02.01.2023 за вихідним №10.05/0097 Відповідачу було скеровано повідомлення з пропозицією добровільно повернути надміру виплачені кошти. Однак станом на момент подання позовної заяви належна до повернення сума заборгованості, яка становить 2189,00 грн. повернута не була. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту зловживань з боку відповідачки, її винуватості чи недобросовісності щодо надання недостовірних даних, а також доказів того, що УПСЗН при призначенні державної соціальної допомоги ОСОБА_1 було допущено саме арифметичну (лічильну) помилку. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18). Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2020 року №264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги» (далі - Постанова №264) на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 строк виплати щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею, було продовжено на період карантину та на один місяць після дати його відміни і державна соціальна допомога виплачувалася за повний місяць без звернення особи до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення. Розпорядженням на продовження строку виплати Відповідачу було продовжено строк виплати допомоги на догляд на період карантину з 01.05.2021 по 31.05.2021 в сумі 2189,00 грн. на місяць. Отже, позивач самостійно прийняв рішення щодо продовження строку виплати допомоги, без відповідних документів відповідача. Як вірно вказав суд першої інстанції, неправильне застосування позивачем норм матеріального права при призначенні і нарахуванні ОСОБА_1 державної соціальної допомоги, не є рахунковою помилкою в розумінні ст. 1215 ЦК України, яка надає право витребування у останньої переплати соціальних виплат, а факту зловживань з боку відповідачки, її винуватості чи недобросовісності щодо надання недостовірних даних позивачем не було доведено. Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради залишити без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2024 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 17 вересня 2024 року. Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар Судді: І.В. Кочеткова О.З. Поляков