Постанова 4807 № 333/9151/24

Дата документу 27.06.2025 Справа № 333/9151/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/9151/24 Головуючий у першій інстанції: Ковальова Ю.В. Провадження № 22-ц/807/1112/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Гончар М.С., Трофимової Д.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2025 року у справі за позовом Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої державної соціальної допомоги, - В С Т А Н О В И ЛА: У жовтні 2024 року Департамент звернувся до суду позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої державної соціальної допомоги. В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що відповідачка з 2020 року перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Запорізької міської ради, як отримувач тимчасової державної допомоги - дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, на неповнолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 01.10.2020 на підставі поданих документів Управлінням прийнято рішення про призначення відповідачу тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів з 01.09.2020 по 28.02.2021 в розмірі 1159,00 грн. на місяць. Згідно з розпорядженням на перерахунок тимчасової допомоги в межах строку призначення, у зв`язку із зміною прожиткового мінімуму, розмір виплати з 01.12.2020 склав 1197,50 грн. на місяць. У подальшому, відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 року №264 «Про деякі питання надання державної соціальної допомоги», на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом строк виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, яку було призначено раніше, було продовжено на період дії карантину та на один місяць після дати його відміни, і державна соціальна допомога виплачувалася за повний місяць без звернення особи до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення. Розпорядженнями на продовження строку виплати ОСОБА_3 було продовжено строк виплати соціальної допомоги з 01.03.2021 по 31.12.2021 на період карантину в сумі 1197,50 грн. на місяць. 03.11.2021 до Управління надійшла заява Відповідача про зміну прізвища у особовій справі з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 у зв`язку зі вступом в шлюб і додано копію свідоцтва про укладення шлюбу 05.01.2021. 22.11.2021 Відповідачем до Управління надано нову заяву про перерахунок і призначення тимчасової допомоги. У розділі І декларації «Відомості про членів сім`ї зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку особи і члени сімей, що проживають окремо (дружина, чоловік, неповнолітні діти» Відповідачем крім себе знов вказано тільки доньку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дані про чоловіка не зазначено. Відповідно до корінця до заяви від 22.11.2021, заповненої працівником Управління заяву Відповідача прийнято 23.11.2021 та зареєстровано за №

721. Для розгляду заяви Відповідачу необхідно до 23.12.2021 дозаповнити декларацію, та надати дані про чоловіка. Запрошенням від 10.12.2021 Відповідачу нагадано про необхідність надання додаткових документів: дозаповнити декларацію, внести дані на чоловіка, надати довідку про доходи з 01.05.21 по 31.10.21, надати довідку про не отримання аліментів з 01.09.2020 по 31.10.2021. Згідно з повідомленням від 06.01.2022 №02-63 у призначенні виплати Відповідачу відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку№189 відмовлено, по причині не надання у місячний строк необхідних документів, які додаються до заяви, зокрема довідки державної виконавчої служби, що підтверджує факт несплати аліментів одним з батьків протягом шести місяців, що передують місяцю звернення (вимога редакції абзацу 7 пункту 6 Порядку №189 що діяла на момент звернення). Причиною виникнення надміру виплаченої Відповідачу допомоги, є не підтвердження за результатами проведенного на підставі наявних документів перерахунку, права на продовження виплат за зверненням від 02.09.2020, по причині не своєчасного повідомлення про шлюб і не надання інформації щодо доходів чоловіка, а відтак неможливість визначення середньомісячного сукупного доходу сім`ї, а також не підтвердження не сплати аліментів у період продовження виплати по карантину. Отже, рішенням Управління від 15.12.2022, підтверджено право на отримання Відповідачем тимчасової допомоги в період з 01.09.2020 по 30.11.2020 в розмірі 1159,00 грн., а з 01.12.2020 по 31.01.2021 в розмірі 1197,50 грн. Право на отримання допомоги з 01.02.2021 за наявними документами Відповідачу не підтверджено. Згідно з розрахунком від 27.01.2024 обсяг коштів, які підлягають поверненню Відповідачем, за період з 01.02.2021 по 31.12.2021 склав 13172,50 грн. (11 міс. * 1197,50 грн.) 05.02.2024 року за вих.№04.01-06/692, 20.08.2024 за вих.№04.01-06/5514 Відповідачу було скеровано повідомлення з пропозицією добровільно повернути надміру виплачені кошти. Однак станом на момент подання позовної заяви належна до повернення сума заборгованості, яка становить 13172,50 грн. повернута не була. Просили стягнути з відповідача надміру виплачену тимчасову державну допомогу дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме за період з 01.02.2021 по 31.12.2021 року в розмірі 13172,50 грн., а також судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2025 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення суми надміру виплаченої державної соціальної допомоги. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволеню, з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебувала на обліку Управління як отримувач тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2020 року. Відповідно до пункту 7 Порядку №189 тимчасова допомога призначається кожні шість місяців починаючи з місяця, в якому подано заяву з усіма необхідними документами. Перелік документів які подаються для призначення соціальної допомоги визначено пунктом 6 Порядку №189. 02.09.2020 ОСОБА_3 звернулася до Управління за призначенням тимчасової допомоги. Нею було заповнено та підписано «Заяву про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг», а також «Декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги» та наданий пакет документів, передбачений законодавством. У розділі І декларації «Відомості про членів сім`ї зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку особи і члени сімей, що проживають окремо (дружина, чоловік, неповнолітні діти» Відповідачем, крім себе, вказано доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 01.10.2020 на підставі поданих документів Управлінням прийнято рішення про призначення відповідачу тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів з 01.09.2020 по 28.02.2021 в розмірі 1159,00 грн. на місяць. Згідно з розпорядженням на перерахунок тимчасової допомоги в межах строку призначення, у зв`язку із зміною прожиткового мінімуму, розмір виплати з 01.12.2020 склав 1197,50 грн. на місяць. У подальшому відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2020 року №264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги» (далі - Постанова №264). на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУГО-19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоУ-2 строк виплати державної соціальної тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме яку було призначено раніше, було продовжено на період карантину та на один місяць після дати його відміни і державна соціальна допомога виплачувалася за повний місяць без звернення особи до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення. Розпорядженнями на продовження строку виплати ОСОБА_3 було продовжено строк виплати соціальної допомоги з 01.03.2021 по 31.12.2021 на період карантину в сумі 1197,50 грн. на місяць. 03.11.2021 до Управління надійшла заява відповідача про зміну прізвища у особовій справі з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 у зв`язку зі вступом в шлюб і додано копію свідоцтва про укладення шлюбу 05.01.2021. 22.11.2021 відповідачем до Управління надано нову заяву про перерахунок і призначення тимчасової допомоги. У розділі І декларації «Відомості про членів сім`ї зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку особи і члени сімей, що проживають окремо (дружина, чоловік, неповнолітні діти» Відповідачем крім себе знов вказано тільки доньку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Данні про чоловіка не зазначено. Відповідно до корінця до заяви від 22.11.2021, заповненої працівником Управління. Заяву Відповідача прийнято 23.11.2021 та зареєстровано за №

721. Для розгляду заяви Відповідачу необхідно до 23.12.2021 до заповнити декларацію, та надати данні про чоловіка. Запрошенням від 10.12.2021 Відповідачу нагадано про необхідність надання додаткових документів: дозаповнити декларацію, внести данні на чоловіка, надати довідку про доходи з 01.05.21 по 31.10.21, надати довідку про не отримання аліментів з 01.09.2020 по 31.10.2021. Згідно з повідомленням від 06.01.2022 №02-63 у призначенні виплати Відповідачу відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку№189 відмовлено, по причині не надання у місячний строк необхідних документів, які додаються до заяви, зокрема довідки державної виконавчої служби, що підтверджує факт несплати аліментів одним з батьків протягом шести місяців, що передують місяцю звернення (вимога редакції абзацу 7 пункту 6 Порядку №189 що діяла на момент звернення). Рішенням Управління від 15.12.2022, підтверджено право на отримання Відповідачем тимчасової допомоги в період з 01.09.2020 по 30.11.2020 в розмірі 1159,00 грн., а з 01.12.2020 по 31.01.2021 в розмірі 1197,50 грн. Право на отримання допомоги з 01.02.2021 за наявними документами Відповідачу не підтверджено. Згідно з розрахунком від 27.01.2024 обсяг коштів, які підлягають поверненню Відповідачем, за період з 01.02.2021 по 31.12.2021 склав 13172,50 грн. (11 міс. * 1197,50 грн.) 05.02.2024 року за вих.№04.01-06/692, 20.08.2024 за вих.№04.01-06/5514 Відповідачу було скеровано повідомлення з пропозицією добровільно повернути надміру виплачені кошти. Однак станом на момент подання позовної заяви належна до повернення сума заборгованості, яка становить 13172,50 грн. повернута не була. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено недобросовісність відповідача у отриманні надміру виплачених коштів. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються. З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року). У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18). При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Згідно з п. 2 Порядку про призначення та виплату тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місця проживання їх невідоме, затвердженого постановою КМУ№ 189 від 22.02.2006р. (далі - Порядок №189), тимчасова допомога призначається у разі, коли: рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не виконується; один з батьків перебуває під арештом, слідством, на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі, якого визнано в установленому порядку недієздатним; місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено. Відповідно до п. 7 Порядку №189 тимчасова допомога призначається кожні шість місяців починаючи з місяця, в якому подано заяву з усіма необхідними документами. Згідно з п. 8 Порядку №189 ( в редакції на час звернення заявниці) , розмір тимчасової допомоги розраховується як різниця між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. Відповідно до п. 8-1 Порядку №189, до складу сім`ї особи, яка звертається за призначенням тимчасової допомоги, включаються чоловік, дружина, рідні та усиновлені діти віком до 18 років… Органи соціального захисту населення мають право робити запити та безоплатно отримувати від підприємств, установ, організацій у строк до 10 календарних днів з дня отримання ними відповідного запиту, інформацію, необхідну для проведення перевірок достовірності даних, отриманих від осіб, які звертаються за призначенням тимчасової допомоги, та для її призначення. П. 10 Порядку №189 передбачено, що виплата тимчасової допомоги припиняється у разі: встановлення місця проживання (перебування) особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду; виявлення обставин, що свідчать про можливість одного з батьків утримувати свою дитину; досягнення дитиною 18-річного віку; виконання в повному обсязі зобов`язань одного з батьків щодо сплати аліментів у разі виїзду на постійне місце проживання за кордон; влаштування дитини до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання; скасування або визнання усиновлення недійсним; усиновлення дитини (чоловіком матері або дружиною батька); відмови від стягнення аліментів; добровільного виконання рішення суду особою, зобов`язаною сплачувати аліменти; скасування в установленому законодавством порядку рішення суду щодо стягнення аліментів; смерті дитини, якій була призначена тимчасова допомога; смерті одного з батьків, зобов`язаного сплачувати аліменти, або визнання його в установленому порядку безвісти відсутнім чи оголошення померлим; позбавлення в установленому порядку одного з батьків, який утримує дитину, батьківських прав; відібрання дитини від одного з батьків, який утримує дитину, без позбавлення батьківських прав; встановлення над дитиною опіки чи піклування; сплати аліментів одним з батьків. Про виникнення зазначених у цьому пункті обставин одержувач зобов`язаний повідомити у десятиденний строк орган праці та соціального захисту населення. У разі, коли одержувачем навмисно подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на тимчасову допомогу та визначення її розміру, а також у разі неповідомлення або невчасного повідомлення про виникнення обставин, за яких виплата тимчасової допомоги припиняється, на наступний строк допомога може бути призначена не раніше ніж через 12 місяців з місяця виявлення порушення (виникнення обставин). Згідно з пп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2020року №264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги» (далі - Постанова №264) на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 строк виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, яку було призначено раніше, продовжується на період карантину та на один місяць після дати його відміни і державна соціальна допомога виплачується за повний місяць без звернення особи до органу соціального захисту населення. Згідно з п. 2 Постанови №264 орган соціального захисту населення проводить перерахунок розміру виплаченої державної соціальної допомоги на підставі поданої особою або її законним представником заяви та необхідних документів. Якщо за результатами проведеного перерахунку: - виявляється, що розмір отриманої допомоги був меншим, орган соціального захисту населення проводить доплату в розмірі різниці між перерахованим і виплаченим розміром допомоги; - не підтверджується право на отримання допомоги або її розмір буде меншим від виплаченої під час карантину допомоги, органи соціального захисту населення: визначають обсяг коштів, які підлягають поверненню, з місяця призначення державної соціальної допомоги, державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; встановлюють строки повернення коштів, які підлягають поверненню залежно від матеріального стану багатодітної сім`ї; повідомляють отримувачу допомоги про обсяг коштів, які підлягають поверненню, та строки їх повернення. Якщо отримувач допомоги протягом одного місяця з дати скасування карантину не подав заяви та необхідних документів, що не дає змоги провести перерахунок допомоги, органи соціального захисту населення вживають заходів, передбачених абзацами п`ятим - сьомим цього пункту. Суми коштів, які підлягають поверненню, повертаються: отримувачем допомоги самостійно; за згодою отримувача допомоги у повному обсязі за рахунок наступних виплат допомоги; за рішенням органу соціального захисту населення за рахунок сум наступних виплат допомоги в розмірі, що не перевищує 20 відсотків щомісячної суми призначеної допомоги. У разі неможливості добровільного повернення виплачених сум допомоги такі кошти стягуються у судовому порядку. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач, в порушення вимог ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, не надав суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що при виплаті відповідачці тимчасової державної допомоги з 01.02.2021 по 31.12.2021 року, остання діяла недобросовісно, допустила будь-які зловживання, зокрема, свідомо, навмисно не повідомила (приховала) обставини, які впливають на призначення та виплату їй такої допомоги. Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачка при зверненні до Управління 02.09.2020 року в належній спосіб повідомила про склад своєї сім`ї та їх доходи за попередні шість місяців. Тимчасова державна допомога, її виплата та продовження виплати на час карантину у визначеному розмірі відповідала діючому на той час законодавству. Як зазначено в п. 10 Порядку №189, у разі виникнення обставин, внаслідок яких виплата допомоги припиняється, отримувач допомоги повинен в десятиденний строк повідомити про такі обставини орган, що проводить виплату допомоги. В даному випадку, жодних підстав, передбачених п. 10 Порядку №189, для припинення виплати допомоги відповідачці та виникнення у неї обов`язку повідомити про ці обставини, позивачем не наведено та судом не встановлено. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено виникнення обставин, що свідчать про можливість одного з батьків утримувати свою дитину, відповідно, й обов`язку одержувача повідомити про такі обставини орган соціального захисту населення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що призначення та нарахування ОСОБА_1 державної соціальної допомоги не є рахунковою помилкою в розумінні ст. 1215 ЦК України, яка надає право витребування у останнього переплати державної соціальної допомоги. Зазначене також узгоджується з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22.01.2014 року (справа № 6-151цс13), згідно з якою відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Окрім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Казарін проти Італії» від 11 лютого 2021 року суд також установив, що держава фактично вже надала людині соціальну допомогу, її перерахунок і подальші спроби повернути виплачені кошти становитимуть втручання у права, гарантовані ст. 1 Протоколу 1 Конвенції. Обґрунтовуючи своє рішення, суд має виконати вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до положень частини першої статті, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідно до положень частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Позивач вирішуючи питання про доцільність/необхідність стягнення з відповідача виплаченої допомоги, мав довести суду, що відповідач допустив зловживання. Проте, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів свідомих та умисних дій відповідача, що дали б підстави для висновку про приховування відповідачем вказаних обставин з метою отримання допомоги. Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів. Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 02 липня 2014 року у справі 6-91цс14 та від 22 січня 2014 року у справі 6-151цс13. Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, судом встановлено, що переплата соціальних випат сталась без зловживання правами відповідача. Доводи апеляційної скарги є тотожними доводам позовної заяви та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради залишити без задоволення. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2025 року у залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 27 червня 2025 року. Головуючий Судді: