Постанова 4807 № 333/5251/25

Дата документу 26.02.2026 Справа № 333/5251/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/5251/25 Провадження №22-ц/807/428/26 Головуючий в 1-й інстанції - Ковальова Ю.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2026 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Подліянової Г.С., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізького обласного центру зайнятості на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2025 року, ухвалене у м.Запоріжжі (повний текст рішення складено 05 листопада 2025 року) у справі за позовом Запорізького обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої державної допомоги по безробіттю,- В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року директор Запорізького обласного центру зайнятості звернулася до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої державної допомоги по безробіттю в розмірі 47254,00 грн. Свої вимоги мотивує наступним. За сприянням у працевлаштуванні до Мелітопольського міськрайонного центру зайнятості 05.10.2021 року звернулась громадянка ОСОБА_1 . Наказом від 06.10.2021 № НТ211006 Відповідачу було надано статус безробітної з 05.10.2021. Наказом від 07.10.2021 №НТ211007 ОСОБА_1 було призначено, розпочато виплату допомоги по безробіттю як застрахованій особі залежно від страхового стажу відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» на 360 календарних днів з 05.10.2021 року по 29.09.2022 року. Під час щомісячного спілкування з ОСОБА_1 , в телефонному режимі кар`єрний радник проводила безробітній консультацію з працевлаштування, з`ясовувала підтвердження наміру шукати роботу та перебувати на обліку в службі зайнятості (телефонним зв`язком - 03.03.2022, 24.03.2022, 21.04.2022, 18.05.2022, 16.06.2022, 14.07.2022, 09.08.2022, 06.09.2022, 30.09.2022, 31.10.2022, 26.12.2022), що підтверджується Додатком 1 до персональної картки № 080321100500026 «Відвідування особою центру зайнятості, надані послуги та прийняті рішення». Наказом від 28.07.2023 року № НТ230728 Відповідачу припинено виплату допомоги по безробіттю з 30.09.2022, у зв`язку з закінченням строку її виплати, згідно з п. 12 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». За результатами верифікації отримання від МФУ рекомендації щодо перетину (виїзд-в`їзд) кордону було встановлено факт перетину кордону України ОСОБА_1 11.04.2022 року під час перебування на обліку в службі зайнятості. Оскільки Відповідач своєчасно не повідомила Філію про виїзд за кордон України, заява про припинення реєстрації як безробітної у встановлений законодавством строк нею також не надана, виплачена допомоги по безробіттю за період з 11.05.2022 по 29.09.2022 у сумі 47254,00 грн. підлягає поверненню. Посилаючись на те, що відповідачка умисно приховала дані, безпідставно отримувала нараховану допомогу по безробіттю, позивач просила стягнути з відповідачки вказані кошти та суму сплаченого судового збору. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2025 року, у задоволенні позовної заяви Запорізького обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої державної допомоги по безробіттю - відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Запорізький обласний центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що неповідомлення відповідачем обставин, які більше на дають їй права на перебування у статусі безробітної та отримання допомоги по безробіттю, свідчить про невиконання нею своїх обов`язків та відповідно до ч.3 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», це є підставою для стягнення суми виплаченої допомоги по безробіттю. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн. (3328,00 грн. Х 30 = 99840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 05.10.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Мелітопольського міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного. Наказом від 06.10.2021 № НТ211006 Відповідачу було надано статус безробітної з 05.10.2021. Наказом від 07.10.2021 №НТ211007 ОСОБА_1 було призначено, розпочато виплату допомоги по безробіттю як застрахованій особі залежно від страхового стажу відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» на 360 календарних днів з 05.10.2021 року по 29.09.2022 року. З Додатку 1 до персональної картки № 080321100500026 «Відвідування особою центру зайнятості, надані послуги та прийняті рішення» вбачається, що з ОСОБА_1 в телефонному режимі кар`єрний радник проводила консультацію з працевлаштування, з`ясовувала підтвердження наміру шукати роботу та перебувати на обліку в службі зайнятості (телефонним зв`язком - 03.03.2022, 24.03.2022, 21.04.2022, 18.05.2022, 16.06.2022, 14.07.2022, 09.08.2022, 06.09.2022, 30.09.2022, 31.10.2022, 26.12.2022). Наказом від 28.07.2023 року № НТ230728 ОСОБА_1 припинено виплату допомоги по безробіттю з 30.09.2022, у зв`язку з закінченням строку її виплати, згідно з п. 12 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». За результатами верифікації отримання від МФУ рекомендації щодо перетину (виїзд-в`їзд) кордону було встановлено факт перетину кордону України ОСОБА_1 11.04.2022 року під час перебування на обліку в службі зайнятості. Актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 24.07.2023 року № 4, підтверджено факт перетину кордону України ОСОБА_1 з 11.04.2022 по дату складання Акту та перебування за межами України понад 30 календарних днів. Наказом від 28.07.2023 року № НТ230728 ОСОБА_1 припинено реєстрацію безробітної з 24.07.2023, у зв`язку з безперервним перебуванням за кордоном понад 30 календарних днів, відповідно до абз. 28 п. 52 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про зайнятість населення». Наказом директора Філії від 25.07.2023 № б/н «Про повернення коштів» прийнято рішення про вжиття заходів щодо повернення ОСОБА_1 виплаченої допомоги по безробіттю за період з 11.05.2022 по 29.09.2022 у сумі 47254,00 грн. Листом від 02.05.2025 за № 231/04/01-13 про повернення неправомірно отриманих коштів ОСОБА_1 запропоновано повернути кошти шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок Запорізького обласного центру зайнятості протягом п`ятнадцяти календарних днів від дня отримання повідомлення про повернення коштів. Крім того, 05.05.2025 Філією через застосунок Viber на тел. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , було повторно направлено вказаний лист. З матеріалів справи установлено та не заперечується сторонами, що відповідачка перетнула кордон 11.04.2022 року та станом на 24.07.2023 перебуває за кордоном, тобто понад 30 календарних днів. Відмовляючи у задоволенні вимог позову, суд першої інстанції виходив з того, що розділ VIII "Прикінцеві положення" пунктом 33 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", зокрема абзацом 15 такого змісту "виплата допомоги по безробіттю припиняється з підстав, визначених статтею 31 цього Закону, а також у разі перебування безробітного за кордоном понад 30 календарних днів" доповнено згідно прийнятого 21 квітня 2022 року Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану", який набув чинності 07 травня 2022 року. Матеріали справи не містять даних про те, що відповідачку було проінформовано про вказані зміни у законодавстві, що виключає недобросовісність дій останньої. Позивачем не доведено факту умисного не надання відомостей про обставини, що впливають на умови виплати допомоги по безробіттю. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Згідно частини 2 статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статус зареєстрованого безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам у день подання ними особистої заяви про надання статусу зареєстрованого безробітного до будь-якого обраного ними територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від наявності або відсутності у таких осіб задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування). Відповідно до пункту 4 частини 2, частини 3статті 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні зобов`язані: протягом трьох робочих днів інформувати кар`єрного радника про: виїзд за межі України; обставини, які є підставою для припинення реєстрації, визначені частиною 1статті 45 цього Закону. Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного. Реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється за умов, що перелічені в частині 1статті 45 Закону України «Про зайнятість населення». Пунктами 7, 7-1 частини 1статті 45 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі: невідвідування без поважних причин територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 30 робочих днів з дня, наступного за днем прийняття ним рішення про таке відвідування; не підтвердження без поважних причин будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними, наміру перебування у статусі зареєстрованого безробітного протягом 30 робочих днів з дня, наступного за днем останнього підтвердження (відвідування) (під час дії надзвичайного або воєнного стану, карантину, у разі виникнення надзвичайної ситуації). Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття врегульовані Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"(далі - Закон №1533- ІІІ). Відповідно до пункту 1 частини 1статті 1 Закону №1533-ІІІ загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Відповідно до частини 1статті 31 Закону №1533-ІІІ виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: 1) працевлаштування безробітного; 2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; 3) вступу до закладу освіти на навчання з відривом від виробництва; 4) відрахування із закладу освіти; 5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу; 6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування; 7) призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку; 8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості; 9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості; 11) зміни місця проживання; 12) закінчення строку їх виплати; 13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про виплату допомоги по безробіттю (крім періоду дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб); 14) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності); 15) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; 16) смерті безробітного. 21 квітня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану", який набув чинності 07 травня 2022 року. Зазначеним законом доповнено розділ VIII "Прикінцеві положення" пунктом 33 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", зокрема абзацом 15 такого змісту "виплата допомоги по безробіттю припиняється з підстав, визначених статтею 31 цього Закону, а також у разі перебування безробітного за кордоном понад 30 календарних днів". Відповідно до частини 3 статті 36 Закону №1533-ІІІ сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18). Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року, "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" від 08 квітня 2008 року, "Москаль проти Польщі" від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" від 20 травня 2010 року і "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року та "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за №1668/39004, Костянтинівська сільська територіальна громада перебуває під окупацією з 25.02.2022 року. Судом встановлено, що відповідачка дійсно перебувала за кордоном більше 30 днів, разом з цим, із матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено, що відповідачка свідомо з протиправною метою не виконувала свої обов`язки чи зловживала ними, зважуючи і на підстави вимушеного виїзду за кордон, які були зумовлені окупацією місця проживання відповідачки. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Запорізького обласного центру зайнятості залишити без задоволення. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 26 лютого 2026 року. Судді: С.В. Кухар Г.С. Подліянова О.З. Поляков