Постанова 4807 № 333/5253/25

Дата документу 25.05.2026 Справа № 333/5253/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/5253/25 Головуючий у 1-й інстанції: Кулик В.Б. Провадження № 22-ц/807/911/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Кухаря С.В., Онищенка Е.А. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою Запорізького обласного центру зайнятості на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2026 року у справі за позовом Запорізького обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої допомоги по безробіттю, В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року Запорізький обласний центр зайнятості в особі директора Бойко З.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої допомоги по безробіттю. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що Запорізький обласний центр зайнятості діє від імені Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (надалі - Фонд) відповідно до Законів України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про зайнятість населення» та Положення про Запорізький обласний центр зайнятості. За сприянням у працевлаштуванні до Мелітопольського міськрайонного центру зайнятості 24.01.2022 року звернулась громадянка ОСОБА_1 . Наказом від 24.01.2022 року № НТ220124 останній було надано статус безробітної та призначено, розпочато виплату допомоги по безробіттю як застрахованій особі з урахуванням страхового стажу відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 23 та п. 3-2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 24.01.2022 року до 20.10.2022 року. Наказом від 07.02.2022 року № HT220722 відповідачу було скорочено виплату допомоги по безробіттю з 04.02.2022 року по 18.02.2022 року, у зв`язку з недотриманням рекомендацій щодо сприяння у працевлаштуванні, а саме невідвідування безробітним без поважних причин центру зайнятості, в якому він зареєстрований, у визначений і погоджений з ним день та час, відповідно до пп. 1 п. 4 розділу IV Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 06.04.2020 року № 624 (чинний на 07.02.2022 року - на дату прийняття рішення) на строк до 90 календарних днів. Наказом № HТ220223 від 23.02.2022 року ОСОБА_1 було розпочато (поновлено) виплату допомоги по безробіттю з 19.02.2022 року. Під час щомісячного спілкування з ОСОБА_1 , в телефонному режимі кар`єрний радник проводила безробітній консультацію з працевлаштування, з`ясовувала підтвердження наміру шукати роботу та перебувати на обліку в службі зайнятості. Наказом від 21.10.2022 року № HT221021 відповідачу припинено виплату допомоги по безробіттю, у зв`язку із закінченням строку виплати відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 21.10.2022 року. За період з 22.08.2022 року по 20.10.2022 року Запорізьким обласним центром зайнятості нараховано та перераховано ОСОБА_1 допомогу по безробіттю у розмірі 7 075 грн. 22 коп. В порядку обміну між Державною міграційною службою України та Державною службою зайнятості України було встановлено факт перетину ОСОБА_1 кордону України 23.07.2022 року та перебування за кордоном понад 30 календарних днів, під час перебування на обліку в службі зайнятості, як безробітної. Відповідно до пункту 3.3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакції змін від 07.05.2022 року) під час воєнного стану виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі перебування безробітного за кордоном понад 30 календарних днів. Відповідач приховала факт перебування за кордоном понад 30 календарних днів, що призвело до незаконного отримання нею допомоги по безробіттю за період з 22.08.2022 по 20.10.2022 у розмірі 7 075,22 грн. За період перебування на обліку безробітна ОСОБА_1 не надала документ та жодного разу не повідомила про те, що вона перебуває за кордоном з 23.07.2022 року. Оскільки відповідач своєчасно не повідомила фахівців центру зайнятості про виїзд за кордон, заява про припинення реєстрації як безробітного у встановлений законодавством строк нею також не надана, виплачена допомоги по безробіттю за період з 22.08.2022 по 20.10.2022 у розмірі 7 075,22 грн. підлягає поверненню. Наказом директора Мелітопольського міськрайонного центру зайнятості від 10.12.2022 року № б/н «Про відшкодування незаконно виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття» прийнято рішення про вжиття заходів щодо повернення ОСОБА_1 виплаченої допомоги по безробіттю за період з 22.08.2022 року по 20.10.2022 року у розмірі 7 075 грн. 22 коп. Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (чинного станом на 10.12.2022 року, а саме на момент направлення відповідачу листа-повідомлення про відшкодування коштів), з 25.02.2022 Мелітопольська міська територіальна громада є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України. Таким чином, на території місця перебування відповідача поштові відділення не функціонують згідно з офіційною інформацією, розміщеною на сайті AT «Укрпошта». 02.05.2025 року фахівцями Мелітопольської філії Запорізького обласного центру зайнятості за допомогою мобільного застосунку «Viber» на телефон НОМЕР_1 (заявленого відповідачем під час реєстрації в центрі зайнятості), була повторно направлена фотокопія листа-повідомлення від 02.05.2025 року № 229/04/01-13 про добровільне відшкодування коштів та запропоновано повернути кошти шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок Запорізького обласного центру зайнятості протягом п`ятнадцяти днів від дня отримання листа. Відповідачем вимога про повернення коштів не задоволена. Станом на 12.06.2025 року розмір заборгованості, що підлягає відшкодуванню, становить 7 075 грн. 22 коп. Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізького обласного центру зайнятості кошти, що були їй виплачені як допомога по безробіттю за період з 22.08.2022 по 20.10.2022 у розмірі 7 075,22 грн. та судовий збір в сумі 3 028 грн. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2026 року у задоволенні позову Запорізького обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої допомоги по безробіттю відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Запорізький обласний центр зайнятості в особі директора Бойко З.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що предметом позовних вимог є стягнення допомоги поз безробіттю внаслідок умисного невиконання відповідачем своїх обов`язків та зловживання ними під час виплати допомоги по безробіттю та перебування у статусі безробітної, на спростування яких відповідачем не надано жодних доказів. Зазначає, що під час щомісячного спілкування в телефонному режимі ОСОБА_1 було ознайомлена, що відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного. Вважає, що суд першої інстанції взагалі не врахував вимоги ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та ч. 3 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення». Крім того, у позовній заяві було зазначено, що з відповідачем було щомісячне спілкування в телефонному режимі, кар`єрний радник проводила безробітній ОСОБА_1 консультацію з працевлаштування, з`ясовувала підтвердження наміру шукати роботу та перебувати на обліку в службі зайнятості, наголошувалась на умовах перебування на обліку в статусі безробітної та відповідальність під час воєнного стану. Зауважує, що незнання законів не звільняє від відповідальності. Так, суд першої інстанції не врахував, що обов`язок повідомлення про виїзд за кордон є законним обов`язком безробітного, а не договірним, і не звільняє особу від виконання вимог закону. Відповідач знала про обставини, що можуть вплинути на отримання щомісячної допомоги по безробіттю та не повідомила позивача про них, що є зловживання з її боку. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту умисного надання недостовірної інформації, невиконання обов`язків та зловживання ними, не доведено факту умисного не надання відомостей про обставини, що впливають на умови виплати допомоги по безробіттю, а тому у задоволенні позову слід відмовити. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону. Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За частиною 1статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24.01.2022 року ОСОБА_1 звернулась до Мелітопольського міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітної. Наказом від 24.01.2022 року № НТ220124 відповідачу було надано статус безробітної та призначено, розпочато виплату допомоги по безробіттю як застрахованій особі з урахуванням страхового стажу відповідно до ч. 1 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 та п. 3-2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 24.01.2022 року по 20.10.2022 року. З Додатку 1 до персональної картки № 080322012400009 «Відвідування особою центру зайнятості, надані послуги та прийняті рішення» вбачається, що під час щомісячного спілкування з ОСОБА_1 , в телефонному режимі кар`єрний радник проводила безробітній консультацію з працевлаштування, з`ясовувала підтвердження наміру шукати роботу та перебувати на обліку в службі зайнятості (телефонним зв`язком - 24.03.2022 року, 21.04.2022 року, 18.05.2022 року, 16.06.2022 року, 14.07.2022 року, 28.07.2022 року, 26.08.2022 року, 22.09.2022 року, 19.10.2022 року, 21.10.2022 року). Наказом від 21.10.2022 року № HT221021 відповідачу припинено виплату допомоги по безробіттю, у зв`язку із закінченням строку виплати відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 21.10.2022 року. Актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 09.12.2022 року № б/н, підтверджено факт перетину кордону України ОСОБА_1 з 23.07.2022 по дату складання Акту та перебування за межами України понад 30 календарних днів. Наказом від 10.12.2022 року № б/н прийнято рішення про повернення коштів ОСОБА_1 у розмірі 7 075 грн. 22 коп. Листом від 02.05.2025 року № 229/04-01-13 ОСОБА_1 запропоновано повернути кошти шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок Запорізького обласного центру зайнятості протягом п`ятнадцяти календарних днів від дня отримання повідомлення про повернення коштів. Вказаний лист 02.05.2025 року направлено через застосунок Viber на телефон ОСОБА_1 . Відповідач перетнула кордон 23.07.2022 року та станом на 09.12.2022 року перебуває за кордоном, тобто понад 30 календарних днів. Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права. Згідно частини 2 статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статус зареєстрованого безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам у день подання ними особистої заяви про надання статусу зареєстрованого безробітного до будь-якого обраного ними територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від наявності або відсутності у таких осіб задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування). Відповідно до пункту 4 частини 2, частини 3статті 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні зобов`язані: протягом трьох робочих днів інформувати кар`єрного радника про: виїзд за межі України; обставини, які є підставою для припинення реєстрації, визначені частиною 1статті 45 цього Закону. Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного. Реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється за умов, що перелічені в частині 1статті 45 Закону України «Про зайнятість населення». Пунктами 7, 7-1 частини 1статті 45 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі: невідвідування без поважних причин територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 30 робочих днів з дня, наступного за днем прийняття ним рішення про таке відвідування; не підтвердження без поважних причин будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними, наміру перебування у статусі зареєстрованого безробітного протягом 30 робочих днів з дня, наступного за днем останнього підтвердження (відвідування) (під час дії надзвичайного або воєнного стану, карантину, у разі виникнення надзвичайної ситуації). Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття врегульовані Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"(далі - Закон №1533- ІІІ). Відповідно до пункту 1 частини 1статті 1 Закону №1533-ІІІ загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Відповідно до частини 1статті 31 Закону №1533-ІІІ виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: 1) працевлаштування безробітного; 2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; 3) вступу до закладу освіти на навчання з відривом від виробництва; 4) відрахування із закладу освіти; 5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу; 6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування; 7) призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку; 8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості; 9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості; 11) зміни місця проживання; 12) закінчення строку їх виплати; 13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про виплату допомоги по безробіттю (крім періоду дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб); 14) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності); 15) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; 16) смерті безробітного. 21 квітня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану", який набув чинності 07 травня 2022 року. Зазначеним законом доповнено розділ VIII "Прикінцеві положення" пунктом 33 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", зокрема абзацом 15 такого змісту "виплата допомоги по безробіттю припиняється з підстав, визначених статтею 31 цього Закону, а також у разі перебування безробітного за кордоном понад 30 календарних днів". Відповідно до частини 3 статті 36 Закону №1533-ІІІ сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18). Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року, "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" від 08 квітня 2008 року, "Москаль проти Польщі" від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" від 20 травня 2010 року і "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року та "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за №1668/39004, Мелітопольська міська територіальна громада перебуває під окупацією з 25.02.2022 року. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка дійсно перебувала за кордоном більше 30 днів, разом з цим, із матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено, що відповідачка свідомо з протиправною метою не виконувала свої обов`язки чи зловживала ними, зважуючи і на підстави вимушеного виїзду за кордон, які були зумовлені окупацією місця проживання відповідачки. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування або зміни не вбачається. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Запорізького обласного центру зайнятості залишити без задоволення. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2026 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 25 травня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко