Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/3260/19

Справа № 128/3260/19 Провадження № 22-ц/801/861/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2020 рокуСправа № 128/3260/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого : Копаничук С.Г. Суддів: Оніщука В.В., Медвецького С.К. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач: ОСОБА_1 ; розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниці апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вінницького районного суду від 04 лютого 2020 року, ухвалене в приміщенні того ж суду під головуванням судді Васильєвої Т.Ю., повний текст якого складено 10 лютого 2020 року, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В с т а н о в и в : 11.12.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказало, що 19.02.2015 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали Генеральну угоду про реструкторизацію заборгованості (далі - Генеральна угода) та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт № б/н на підставі яких остання отримала кредит у розмірі 8218,75 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18%. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Генеральна угода разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», складає між ним та банком договір, що підтверджується його підписом. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 25.11.2019 року складала 14397,45 грн., з яких: 6463,06 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3180,10 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4754,29 грн. - заборгованість за пенею. Просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість та понесені судові витрати. Рішенням Вінницького районного суду від 04.02.2020 року у задоволенні позову відмовлено, судові витрати залишено за позивачем. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Зазначило, що суд першої інстанції належним чином не дослідив те, що при підписанні Генеральної угоди сторонами було досягнуто усіх істотних умов договору. Вказало, що відповідач користувався кредитними коштами, що свідчить про згоду та приєднання до Тарифів, Умов та правил надання банківських послуг, які були дійсні на момент користування. Зазначило, що відповідач порушив порядок сплати заборгованості за кредитом та йому нараховувалися відсотки, неустойка. Сплачені відповідачем кошти розподілялись не тільки на погашення тіла кредиту, але й інших складових, тож заборгованість за договором не погашена. Вказало про безпідставність застосування судом першої інстанції позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі №545/2248/17. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання частково підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду відповідає лише частково. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами того, що при укладенні договору з відповідачем, позивач належним чином узгодив з відповідачем умови кредитування в частині розміру пені , які вважав узгодженими банк. Крім цього суд виходив із того, що сума погашення кредиту, фактично сплачена відповідачем позивачу склала 13 759,87 грн, що перевищує взяті та доведені за Генеральною угодою зобов`язання відповідача, тобто суму, яку відповідач зобов`язалася повернути за укладеною Генеральною угодою - 10 734, 48 грн. Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із висновком суду першої інстанції, оскільки суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Висновок суду першої інстанції про те, що Анкета-заява від 25.03.2011 року та умови Генеральної угоди від 19.02.2015 року не передбачали нарахування пені і комісії за неналежне виконання умов кредитного договору, є правильним та обгрунтованим, оскільки сплата пені, передбачена п.2.8 Генеральної угоди ,відсилає до Умов та Правил, докази обізнаності з якими відповідача ,позивач не надав. Наданий позивачем витяг з Умов та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), в якій предметом розгляду були подібні правовідносини, зауважила, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети - заяви, оскільки за умови що вони не містять підпису позичальника, немає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом із тим , як вбачається з матеріалів справи, 25.03.2011 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір про надання банківських послуг шляхом підписання Анкети-заяви. ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком договір надання банківських послуг. 19.02.2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості, яка, окрім іншого, є приєднанням до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 19.02.2015 року. Відповідно до п. 21 Генеральної угоди, банк надав ОСОБА_1 строковий кредит в розмірі 8 218, 75 грн. на строк 36 місяців, а саме з 19.02.2015 року по 28.02.2018 року шляхом встановлення кредитного лінії на платіжну карту на споживчі цілі в сумі 8 218, 75 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,5 % в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. В свою чергу відповідач, починаючи з «1» по «25» число кожного місяця повинен сплачувати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 298,18 грн. Факт отримання та користування ОСОБА_1 кредитними коштами, останньою не оспорювався. У пункті 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що заборгованість за кредитом, починаючи з 32?го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1173,13 грн. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку із чим, станом на 25.11.2019 року, утворилась заборгованість у розмірі 14 397, 45 грн., яка складається з: 6 463, 06 грн. - заборгованість кредитом, 3 180, 10 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 4 754, 29 грн. - заборгованість за пенею. Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення Генеральної угоди) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені). Підписуючи Генеральну угоду від 19.02.2015 року, позичальник ОСОБА_1 погодилась з тим, що даний договір вважається укладеним за умови його підписання обома сторонами. Позичальник своїм підписом засвідчила факт та згоду з умовами цього договору, підтвердив свої права та обов`язки за цим договором і погодився з ними, а також підтвердив свою здатність виконувати умови даного договору. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, позивач вимоги за Генеральною угодою виконав в повній мірі. Однак, відповідач не належним чином виконувала свої зобов`язання стосовно щомісячного повернення частини кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом в порушення умов Генеральної угоди. Як передбачено ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Частиною 2 ст. 1050 ЦК України надано право позикодавцю у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язання за договором стосовно повернення позики частинами, в разі прострочення повернення чергової частини, вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів відповідно умов договору. Враховуючи зазначене, висновок суду про те, що оскільки відповідач не виконав умови договору, то позивач має право вимагати погашення боргу та відсотків, а також передбаченими умовами договору комісії та штрафу ґрунтується на законі. Перевіривши дані розрахунку позивача, колегія суддів вважає його вірним та обґрунтованим. Жодних доказів на спростування правильності розрахунку в цій частині відповідачем , суду не надано. Відтак, ОСОБА_1 , виконуючи неналежним чином зобов`язання за Генеральною угодою від 19.02.2015 року, допустила непогашену заборгованість за кредитом в розмірі 6463,06 грн. та заборгованість по відсоткам за користування кредитом відповідно до п.2.1. Генеральної угоди в сумі 3180,10 грн., які підлягають стягненню на користь Банку. Аналогічні висновки при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин викладено в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 156/205/17 та від 25 березня 2020 року у справі №182/8614/15-ц. Суд першої інстанції вказаного не врахував та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотках за користування кредитом, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги у цій частині є підставними,рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивач 9643,16 грн., з яких: 6463,06 грн. - заборгованість за кредитом та 3180,10 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом. В частині відмови у стягненні пені рішення підлягає залишенню без змін. З врахуванням вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволенних вимог в сумі 3216,71 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк». Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Рішення Вінницького районного суду від 04 лютого 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту та відсотками ,-скасувати. Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості стягненні заборгованості за тілом кредиту та відсотками ,- задовольнити Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 6463,06 грн. - заборгованості за кредитом( тілом) та 3180,10 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом, а всього - 9643,16 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 3216 ,71 грн. судових витрат . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий С.Г. Копаничук Судді : С.К. Медвецький В.В. Оніщук