Постанова 4801 № 153/1017/19

Справа № 153/1017/19 Провадження № 22-ц/801/116/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гаврилюк Т. В. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 рокуСправа № 153/1017/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Якименко М.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Гаврилюк Т.В., в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У липні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 125 355,33 грн за кредитним договором №б/н від 09.07.2015 та судові витрати у розмірі 3 518,27 грн. Позов мотивований тим, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 09.07.2015 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт №б/н, відповідно до якої ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 66 485,83 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими банком Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та банком кредитний договір. У зв`язку з порушенням зобов`язання за кредитним договором у відповідача станом на 11.06.2019 виникла заборгованість у розмірі 338 279 грн, однак, зважаючи на те, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, заборгованість за розрахунками банку становить 125 355,33 грн та складається з: 66 485,84 грн - заборгованість за кредитом; 42 912,91 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 15 956,58 грн - заборгованість за пенею та комісією з 09.07.2015 по 01.03.2016. Порушення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом. Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Судові витрати просить стягнути з відповідача. Скарга мотивована тим, що рішення суду щодо безпідставності та недоведеності вимог ґрунтується на припущеннях; уклавши генеральну угоду про реструктуризацію боргу відповідач зобов`язався сплатити заборгованість вже існуючої заборгованості перед банком на умовах згідно угоди; суд дійшов помилкового висновку про відсутність погодження умов кредитування та відсутність підпису на Умовах та правилах надання банківський послуг; помилковим є висновок суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості; в даному випадку не може бути взята до уваги позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17. Представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 за допомогою підсистеми «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу, який скріплений його електронним цифровим підписом, однак, до вказаного відзиву не додано та в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують, що ОСОБА_2 є представником відповідача та має право підписувати та подавати від його імені документи. А тому такий відзив колегією суддів до уваги не береться та не надається оцінка наведених у ньому аргументів. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, беручи до уваги правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, та зважаючи на те, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не визнається відповідачем та не містять її підпису, прийшов до висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 травня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви та укладеної Генеральної угоди від 09 липня 2015 року. Також суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивачем не доведено факту порушення його прав та інтересів зі сторони відповідача, підстави для застосування строків позовної в даному випадку відсутні. Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції. Встановлено, що 09.07.2015 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил продукта кредитних карт, з метою створення сприятливих умов для виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитними договорами: - №SAMDN52000080013842 від 01.04.2013, №б/н від 12.06.2013 та №б/н від 30.12.2013, а також приєднання до Умов та правил надання продукта кредитних карт (а.с.6). Відповідно до пункту 2.1 Генеральної угоди банк надає ОСОБА_1 кредит в розмірі 66 485, 84 грн на строк 36 місяців з 09.07.2015 по 31.07.2018, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в розмірі 66 485,84 грн в обмін на обов`язок ОСОБА_1 повернути кредит, сплатити проценти в розмірі 1,5% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Сплата заборгованості проводиться починаючи з «1» по «25» число кожного місяця щомісячними платежами в розмірі 2 412,11 грн для погашення заборгованості по кредиту, яка складається із заборгованості по кредиту, процентів, а також інших витрат. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31 липня 2018 року. Вказаний договір був підписаний ОСОБА_1 , що підтверджується її підписом, та свідчить про її згоду про те, що підписана Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил, тарифів складає між банком і нею кредитний договір. Із наданого банком розрахунку вбачається, що взяті на себе зобов`язання по Генеральній угоді відповідачем належним чином не виконувались, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 125 355,33 грн, яка складається з: 66 485,84 грн - заборгованість за кредитом; 42 912,91 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 15 956,58 грн - заборгованість за пенею та комісією з 09.07.2015 по 01.03.2016. Згідно зі ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. У даному випадку між сторонами виникли права та обов`язки на підставі Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за вищезгаданими кредитними договорами. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в укладеній Генеральній угоді від 09.07.2015 визначено розмір процентів та порядок їх сплати. Тому помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що через відсутність підпису позичальника на витязі з Умов та правил надання банківських послуг не було погоджено між сторонами кредитного договору порядок та умови нарахування процентів за користування кредитом, оскільки такий порядок та умови в даному випадку передбачені самою Генеральною угодою та погоджені сторонами. Безпідставним є посилання суду першої інстанції на не надання позивачем доказів на підтвердження того, що відповідач підписував кредитні договори №SAMDN52000080013842 від 01.04.2013, №б/н від 12.06.2013 та №б/н від 30.12.2013 і має до них якесь відношення, оскільки Генеральна угода від 09.07.2015 є самостійним зобов`язанням між сторонами, направленим на реструктуризацію фіксованої суми заборгованості за вказаними кредитними договорами, виконання якої передбачено ст.ст. 526, 1049 ЦК Укркаїни. Відсутність в матеріалах справи копій вищевказаних кредитних договорів не впливає на можливість банку захистити порушенні права невиконанням ОСОБА_1 умов Генеральної угоди, яка є самостійним зобов`язанням, хоч і є похідним від вищевказаних кредитних договорів. Таким чином, зважаючи на невиконання відповідачем зобов`язання за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості, враховуючи, що відповідач несе відповідальність за його невиконання, колегія суддів прийшла до висновку, що порушенні права банку підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитом, а саме: тіло кредиту та проценти. З матеріалів справи слідує, що відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про застосування строків позовної давності. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі що розглядається сторони кредитного договору погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Відповідно до пункту 2.1 Генеральної угоди банк надає ОСОБА_1 кредит в розмірі 66 485, 84 грн на строк 36 місяців з 09.07.2015 по 31.07.2018 в обмін на обов`язок ОСОБА_1 повернути кредит, сплатити проценти в розмірі 1,5% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Сплата заборгованості проводиться починаючи з «1» по «25» число по 2 412,11 грн щомісячно. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31 липня 2018 року. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, ОСОБА_1 з моменту укладення Генеральної угоди від 09.07.2015 платежів за вказаним договором не здійснювала, тобто перестала виконувати щомісячні зобов`язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, у зв`язку із чим з цього моменту і утворилась заборгованість за кредитним договором. У свою чергу банк звернувся до суду з позовом 12 липня 2019 року. Отже, аналізуючи умови кредитного договору і зміст зазначених норм права, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 06.11.2013 № 6-116 цс13 та в постанові № 6-199 цс16, у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та ін. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що з урахуванням строку звернення банку до суду (12 липня 2019 року), враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, до стягнення з ОСОБА_1 підлягають чергові платежі за кредитним договором по поверненню тіла кредиту та процентів за період з липня 2016 року по 31 липня 2018 року (в межах 3-річного строку позовної давності) в розмірі 60302,75 грн (2412,11 грн (щомісячний платіж, до складу якого входить тіло заборгованості та проценти)*25 місяців). У п. 2.1 Генеральної угоди зазначено, що банк надає ОСОБА_1 кредит в розмірі 66 485, 84 грн зі сплатою процентів в розмірі 1,5% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Сплата заборгованості проводиться починаючи кожного місяця щомісячними платежами в розмірі 2 412,11 грн, яка включає в себе заборгованості по кредиту та проценти. Враховуючи, що щомісячний платіж включає в себе як заборгованість по кредиту, так і визначені банком проценти, вимога банку про стягнення додатково з відповідача на його користь заборгованості по процентам у розмірі 125 355,33 грн задоволенню не підлягає. Також банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості по кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованості за пенею та комісією. Дана вимога базується на п.п. 2.5 та 2.8 Генеральної угоди, у яких зазначено, що позичальник зобов`язується повернути, в тому числі, винагороду банку згідно Генеральної угоди і Умов та правил; при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку пеню, розмір якої вказаний в Умовах та правилах за кожний день прострочення. Однак, в Генеральній угоді від 09.07.2015 розмір пені та комісії та порядок їх сплати не визначено. Умови, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у Генеральній угоді розмір пені та комісії не визначено, а тому відсутні підстави вважати, що сторони погодили порядок їх сплати. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови, зокрема про розмір пені та комісії, прямо не передбачені в Генеральній угоді, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 . До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення пені та комісії, оскільки в Генеральній угоді від 09.07.2015 сторони розмір пені та комісії не узгодили, а в ній міститься лише посилання на Умови та правила стосовно порядку їх нарахування. Оскільки позивачем не надано підтверджень узгодження з відповідачем таких Умов та правил в частині нарахування пені та комісії, тому в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 пені та комісії в розмірі 15 956,58 грн необхідно відмовити у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині. Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог не ґрунтується на матеріалах справи. Згідно з п.п. 1,3 ч.ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. На підставі ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково (на 48,1%), з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за подання позовної заяви в сумі 924,10 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 1386,15 грн. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення. Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ямпільський РВ УМВС України у Вінницькій області 09 вересня 1999 року) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом та процентами за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від від 09.07.2015 в розмірі 60 302 (шістдесят тисяч триста дві) гривні 75 копійок. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ямпільський РВ УМВС України у Вінницькій області 09 вересня 1999 року) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 924 (дев`ятсот двадцять чотири) грн 10 коп та за подання апеляційної скарги в розмірі 1386 (одна тисяча триста вісімдесят шість) грн 15 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук М.М. Якименко