Постанова 4824 № 364/1416/19
від 23.03.2021 ·КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 березня2021 року м. Київ Унікальний номер справи № 364/1416/19 Апеляційне провадження 22-ц/824/3828/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Махлай Л.Д., суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф. сторони позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відповідач ОСОБА_1 а розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника ОСОБА_2 , на рішення Володарського районного судуКиївської області від 30 листопада 2020року, ухвалене під головуванням судді Макаренко Л.А., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : у грудні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 ,у якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 17.12.2014 у сумі 25 680,89грн. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідно до укладеної з відповідачкою Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості від 17.12.2014 ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 9 011,08 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення кредиту мало здійснюватися - 1 до 25 числа кожного місяця. Підписавши зазначену Генеральну угоду відповідачка підтвердила свою згоду на те, що ця Генеральна угода разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між нею та АТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір. Позивач свої зобов`язання за зазначеним договором виконав в повному обсязі, проте ОСОБА_1 у порушення умов договору несвоєчасно виконує зобов`язання щодо погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, внаслідок чого станом на 13.11.2019 має заборгованість у розмірі 25 680,89 грн, яка складається з 8 481,05 грнзаборгованості за кредитом («тіло» кредиту); 6 437,46 грн заборгованості по відсоткам за користування кредитом;9 168,28 грн пені; 1 594,10 грн штрафу відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди. Рішенням Володарського районного суду Київської областівід 30.11.2020позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 16 512, 61 грн заборгованості та 1 235, 20 грн судового збору. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подалаапеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не врахував, що Генеральна угода про реструктуризацію не є кредитним договором, за яким нараховуються проценти та штрафні санкції. Відповідачка не підписувала Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку. Позивач не надав доказів видачі відповідачці кредитної карти, а остання заперечує отримання кредитних коштів. Розрахунок заборгованості, наданий банком не може бути доказом видачі кредитних коштів. До того ж нею подано заяву про застосування позовної давності. Відповідачка стверджує, що жодних кредитних правовідноси з позивачем не має, а також посилається на те, що суд не застосував до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.03.2018 у справі № 195/156/17-ц. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомленням учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами 17.12.2014 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості (надалі Генеральна угода). Оригінал даної угоди був оглянутий у судовому засіданні 30.11.2020. Особа позичальника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлена з посиланням на паспортні дані та ідентифікаційний номер (РНОКПП) НОМЕР_1 . Відповідачкою до суду для встановлення особи надано копії двох паспортів громадянина України серії НОМЕР_2 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Пологи Васильківського району Київської області та паспорт серії НОМЕР_3 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Пологи Васильківського району Київської області. Дані паспорта містять ідентичні відомості щодо імені та по батькові, дат і місця народження, зареєстрованої адреси місця проживання; ідентифікаційний код позичальника, які зазначений у Генеральній угоді від 17.12.2014 та анкеті-заяві від 19.01.2009. У Генеральній угоді сторони узгодили зменшити розмір заборгованості по кредитному договору від 21.01.2009 до 9 611,08 грн, встановили дату остаточного погашення заборгованості - 31.12.2016. Згідно з пунктами 2.1, 2.2 цієї угоди відповідачці надано кредит у сумі 9 011,08 грн на строк 24 місяці - з 17.12.2014 до 31.12.2016, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в обмін на зобов`язання по поверненню кредита, сплати відсотків у розмірі 1,5 % на місяць (1,5 % х 12 місяців = 18 % на рік); погашення здійснюється з 1 до 25 числа кожного місяця, щомісячний платіж 450,91 грн. Також передбачено стягнення штрафу у розмірі 1 594,10 грн за порушення зобов`язань. Відповідно до виписки по рахунку відповідачки останній платіж на погашення заборгованості внесено шляхом поповнення готівкою платіжної карти у терміналі самообслуговування в м. Біла Церква (Київська обл.) по вул. Ярослава Мудрого, 40 у розмірі 200 грн 29.10.2019. Задовльняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка отримала у позивача кредитні кошти у розмірі кредитного ліміту, встановленого на платіжну карту та який становить 9 011,08 грн, проте взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитними коштами у строки і порядку, визначених договором не виконала. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах передбачених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу; інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору та отримання відповідачкою кредитних коштів позивач надав Генеральну угоду від 17.12.2014. Відповідно до п. 1.1.1 цієї угоди сторони погодили зменшити заборгованість, яка виникла з дати надання позичальниці кредиту: проценти за користування кредитом на 748,59 грн, комісію на 189,81 грн, штраф на 655,70 грн. Сторони зафіксували, що заборгованість відповідачки на дату підписання Генеральної угоди складає 9 511,08 грн та строк погашення такої заборгованості 31.12.2016. Відповідно до п. 2.1 Генеральної угоди банк надає кредит у сумі 9 011,18 грн строком на 24 місяці з 17.12.2014 по 31.12.2016. Погашення заборгованості, яка включає заборгованість по кредиту, проценти за користування кредитом, інші витрати, передбачені Умовами та Правилами надання банківських послуг, дата остаточного погашення 31.12.2016. Пунктом 2.2 Генеральної угоди передбачено стягнення штрафу у сумі 1 594,10 грн, якщо заборгованість не буде погашена у визначений договором строк. Сторони визначили, що строк для сплати штрафу наступає на 32-й день після встановленого строку повернення кредиту. Позивач також надав заяву - анкету від 19.01.2009, що підписана ОСОБА_1 , яка надалі змінила прізвище на ОСОБА_1 . Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджувала, що ні заяву, ні Генеральну угоду не підписувала. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 12 цього ж Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідачка у підтвердження доводів про те, що підпис на наданих позивачем документах їй не належить будь - яких доказів не надала, клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи не заявляла, із зустрічним позовом про визнання угоди недійсною не зверталася. Крім того, позивач надав копії паспортів відповідачки, які перевірялися при укладенні договору та на яких містяться підписи відповідачки. Відтак суд першої інстанції правильно визнав, що доводи відповідачки про те, що вона не підписувала заяву та Генеральну угоду не підтверджені доказами, а тому до уваги не приймаються. Доводи апеляційної скарги про те, що Генеральна угода не є кредитним договором, а тому вона не має зобов`язань щодо повернення кредиту колегія суддів не може визнати обґрунтованими. Так Генеральна угода не є кредитним договором, за яким відповідачка уже отримала кредитні кошти та на час укладення Генеральної угоди уже мала заборгованість. Разом з тим, саме у цій угоді сторони визначили розмір заборгованості, строк її погашення та інші істотні умови що стосуються повернення кредиту. Підписавши цю угоду відповідач тим самим визнала як отримання кредитних коштів, так і наявність заборгованості по поверненню кредита у визначеному в угоді розмірі та зобов`язалася погасити кредит та сплатити проценти до 31.12.2016 шляхом сплати щомісячних платежів. Відповідач не надала будь - яких доказів виконання нею зобов`язань перед банком та на такі не посилалася. Позивач надав довідку про видачу відповідачці кредитної карти, виписку з рахунку відповідачки, які також підтверджують як отримання відповідачкою кредитної карти, так і наявність заборгованості по поверненню кредита та сплати процентів. Відтак розрахунок заборгованості, складений позивачем підтверджується виписками з рахунку відповідачки, а тому доводи апеляційної скарги про те, що на підтвердження видачі кредитних коштів надано лише розрахунок суперечать матеріалам справи. Відповідачка наданий позивачем розрахунок не спростувала, свій контрозрахунок не надала, а також не спростувала докази щодо видачі їй карти, відкриття на її ім`я рахунку та здійснення фінансових операцій на цьому рахунку. За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що між сторами було укладено кредитний договір та відповідачка мала виконати грошові зобов`язання, розмір яких сторони узгодили у Генеральній угоді. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не застосував висновок Верховного Суду у справі № 192/156/17-ц від 05.03.2018 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у даній справі позивачем надані належні докази видачі карти та кредитних коштів, та сама відповідачка погодилася із розміром заборгованості, визначеному сторонами у Генеральній угоді. Разом з тим, стягуючи повний розмір заборгованості, про який заявлено у позові, суд першої інстанції не врахував, що відповідачка у відзиві просила застосувати до спірних правовідносин позовну давність (а.с. 189). Як зазначалося вище строк виконання зобов`язань встановено у Генеральній угоді до 31.12.2016. Позивач звернувся до суду з даним позовом 29.11.2019. Відповідно до умов договору відповідач мала погашати борг щомісячними платежами. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Відповідно до ст. 257, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність складає один рік. Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У даному спорі початок перебігу позовної давності є день, коли боржник мала сплатити черговий платіж, але не сплатила, і відповідно загальний строк позовної давності застосовується до кожного щомісячного платежу, визначеного угодою. Період заборгованості, який знаходиться у межах позовної давності - це період з 29.11.2016 по 31.12.2016. Враховуючи, що за умовами договору погашення кредиту мало відбуватися з 1 по 25 число кожного місяця у сумі 450,91 грн, сума, яка може бути стягнута з відповідачки у межах позовної давності складає 450, 91 грн. За умовами договору у даний платіж входять також проценти за користування кредитом. Суд також не звернув уваги на те, що відповідно до розрахунку позивач нарахував проценти за користування кредитом та штрафні санкції і після закінчення строку договору, тобто після 31.12.2016, незважаючи на те, що у Генеральній угоді сторони не визначили розмір процентів та штрафних санкцій після 31.12.2016. Відповідно до ст. 631 ЦК України строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов`язки відповідно до договору. Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України. Відтак, у разі якщо договором не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору, слід робити висновок про те, що їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Позивачем заявлено позов лише на підставі Генеральної угоди та іншого обґрунтування позовна заява не містить. Оскільки у договорі не визначений розмір процентної ставки за користування кредитними коштами після закінчення строку, визначеного Генеральногю угодою, нарахування процентів та штрафних санкцій після 31.12.2016 у розмірах, визначених цією угодою суперечить умовам договору та вимогам чинного законодавства. Після закінчення виначеного Генеральною угодою стороку позивач має право на отримання процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позивач не заявляв вимог простягнення процентів на підставі ст. 1048 ЦК України, не обґрунтовував такі вимоги та не надавав відповідних розрахунків, та дане питання не було предметом судового розгляду. Позивач надав довідку про те, що відповідачці було видано карту із терміном дії до липня 2018 року, разом з тим, як вказувалося вище позов обґрунтовано лише не виконанням відповідачкою умов Генеральної угоди. Відтак сама по собі наявність у матеріалах справи довідки про строк дії карти не змінює строку дії Генеральної угоди. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні із зменшенням заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачки з 16 512,61 грн до 450,91 грн. Судовий збір стягнуто у мінімальному розмірі, а тому він не підлягає перерозподілу. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Володарського районного суд Київської області від 30 листопада 2020 року змінити, зменшивши розмір заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» з 16 512,61 грн до 450,91 грн. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Постанова складена 23.03.2021. Головуючий Л.Д. Махлай Судді В.А. Кравець О. Ф. Мазурик