LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824753/16802/19

від 04.02.2020 ·

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 лютого 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 753/16802/19 Апеляційне провадження 22-ц/824/1862/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Махлай Л.Д., суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф. сторони позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», подану через представника Крилову Олену Леонідівну, на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Комаревцевої Л.В., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : у серпні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором у сумі 22 191,56 грн. В обґрунтування позову зазначало, що 31.12.2013 відповідач відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до умов якої банк надав кредит у розмірі 4 913,68 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості передбачено шляхом внесення щомісячних платежів. Проте свої зобов`язання за договором відповідач не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість станом на 05.08.2019 у сумі 22 191,56 грн, з яких заборгованість за кредитом - 4 913,69 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом - 5 021,78 грн, заборгованості за пенею та комісією - 11 399,32 грн, штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди - 856,77 грн. Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03.10.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 913,68 грн. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись з даним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні відсотків і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, встановивши, що банк надав кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав для відмови у стягненні відсотків по кредиту. Суд належним чином не дослідив положення Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, у якій визначено розмір відсотків 18 % річних. Відтак між сторонами досягнуто всіх істотних умов щодо надання кредиту та плати за кредит. Судом також не враховано положення ст. 1048, 1054 ЦК України та ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомленням учасників справи. Враховуючи ціну позову, а також ту обставину, що позивач, у позовній заяві зазначив про розгляд справи у його відсутності, колегія суддів відхиляє клопотання позивача про розгляд апеляційної скарги з викликом сторін. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 31.12.2013 банк надав кредит у розмірі 4 913,68 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 05.08.2019 становить 22 191,56 грн та складається із заборгованості за кредитом у розмірі 4 913,69 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 5 021,78 грн, заборгованості за пенею та комісією у розмірі 11 399,32 грн, а також штрафи - 856,77 грн. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів укладення з відповідачем кредитного договору на тих умовах, на яких позивачем проведено нарахування. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах передбачених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу; інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Кредитний договір є двостороннім правочином. Це добровільне і належним чином оформлене волевиявлення обох сторін, які дійшли згоди стосовно всіх істотних умов, наслідком чого стало підписання кредитного договору. Позивачем на підтвердження факту укладення кредитного договору (договору приєднання) надано копію заяви - анкети такої якості, яка майже не читається (а.с.3). Проте, за допомогою лупи вдалося прочитати, що вона складена 12.05.2011, а кредитний ліміт за платіжною карткою кредитка «УніверсальнаGold» складає 5 000 грн. У даній заяві не зазначено розмір процентів за користування кредитом, строки погашення кредитного ліміту, строк дії картки, розмір неустойки, у разі не повернення кредитних коштів чи будь - які інші умови, які існували на час підписання цієї заяви та з якими позичальник була ознайомлена і погодилася на їх виконання. Суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильних висновків про те, що позивачем не доведено, які саме умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і які саме тарифи і умови кредитування мали на увазі сторони, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, які брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати процентів за користування кредитними коштами, винагороди та неустойки у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. Доводи апеляційної скарги про те, що розмір відсотків за користування кредитом та неустойки визначено у Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт від 31.12.2013 не спростовують висновків суду. Судом надана належна правова оцінка такій Генеральній угоді у сукупності з іншими доказами. Договір про реструктуризацію заборгованості не є самостійним договором, а є додатковим договором до основного договору про умови надання кредитних коштів. Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. При укладенні Генеральної угоди будь - яких кредитних коштів відповідачу не надавалося. Для вирішення питання про стягнення процентів за користування кредитом та штрафних санкцій необхідним є встановлення правильності визначення їх розміру. Основним питанням, яке підлягає встановленню є розмір процентів, який визначений сторонами при укладенні договору, а не при реструктуризації заборгованості, строк дії договору, а відтак і період нарахування таких процентів та розмір штрафних санкцій. Тобто для перевірки правильності розрахунку заборгованості необхідні дані про те, яку саме суму кредиту отримав позичальник при укладенні договору та які умови щодо користування та повернення кредитних коштів були встановлені при укладенні договору. Які суми сплачував позичальник в рахунок погашення кредиту у період з 12.05.2011 по 31.12.2013, та на погашення яких платежів ці суми зараховувалися. Саме такі докази дають можливість перевірити правильність нарахування заборгованості на час укладення Генеральної угоди від 31.12.2013. Натомість позивач розрахунку заборгованості з дати видачі кредитних коштів та до дати укладення Генеральної угоди не надав. Витяг з рахунку про рух коштів також не надано. Підписання відповідачем Генеральної угоди лише підтверджує факт визнання останнім заборгованості по кредиту на суму 4 913,69 грн, проте не є доказом того, на яких умовах укладено кредитний договір від 12.05.2011. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненнями чи невчиненням нею процесуальних дій. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оскільки позивач не надав доказів про те, що відповідач на час підписання анкети - заяви достовірно знав про розмір процентів за користування кредитом та про можливі штрафні санкції висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині є правильними. Колегія суддів звертає також увагу на те, що розмір нарахованих позивачем процентів за користування кредитом та штрафних санкцій більше ніж у чотири рази перевищує суму кредиту. Висновки суду першої інстанції відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України. Оскільки позивач не надав доказів про те, який розмір процентів визначений у договорі, право на отримання таких процентів може виникати лише за правилами ст. 1048 ЦК України. Проте таких позовних вимог позивач не заявляв та відповідного розрахунку не надавав. Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відтак доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення процентів на підставі ст. 1048 ЦК України суперечать положенням ч. 1 ст. 12 ЦПК України, оскільки таких вимог у суді першої інстанції не заявлено. Колегія суддів вважає доводи апелянта про те, що рішення суду суперечить ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» безпідставними, оскільки саме на позивачеві лежить обов`язок викласти умови договору такими, щоб вони були зрозумілими для споживача та надати споживачеві повний розрахунок сукупної вартості кредиту. До того ж, як зазначалося вище позивач не позбавлений права заявити вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами за ст. 1048 ЦК України. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відсотків за користування кредитом є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Рішення суду в частині задоволення позову про стягнення заборгованості по тілу кредиту не оскаржується, а відтак у апеляційному порядку не перевіряється. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Постанова складена 04.02.2020. Головуючий Л. Д. Махлай Судді В. А. Кравець О. Ф. Мазурик

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»