Постанова Київський апеляційний суд № 753/10965/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/10965/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/14237/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : судді-доповідача Слюсар Т.А. суддів: Волошиної В.М., Рейнарт І.М., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року у складі судді Лужецької О.Р., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк») звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, підписавши анкету-заяву № б/н від 20.08.2013 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», отримав кредит на картковий рахунок у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 800 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписна разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою та «Тарифами банку» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. З урахуванням умов кредитного договору, клієнт дав згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, який у будь-який момент має право його змінити (збільшити або зменшити). Посилаючись на те, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав та має заборгованість, яка станом на 02.06.2020 року складає 33 815 грн. 90 коп., з яких: 24 515 грн. 03 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 7 214 грн. 40 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 500 грн. - фіксована частина штрафу; 1586 грн. 47 коп. - процентна складова штрафу та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102 грн. 00 коп., просив позов задовольнити. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у сумі 24 515 грн. 03 коп. та судові витрати, в сумі 2 102 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості з процентів та неустойки та постановити у цій частині нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги, зазначено, що судом проігноровано факт погодження з відповідачем умов кредитування та відповідальності за порушення зобов`язань щодо сплати, відсотків та неустойки, внаслідок чого безпідставно відмовлено в їх стягненні з посиланням на непогодження таких умов з відповідачем і правову позицію Великої палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, яка не є і не може бути доказовою базою по справі. Вказано, що відповідач не звертався до банку задля розірвання договору, а навпаки погодився з його умовами та прийняв їх до виконання, оскільки протягом тривалого часу користувався кредитною карткою та частково погашав заборгованість. Крім того, вказано, що районний суд відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, порушив вимоги ст.ст. 1046 та 1048 ЦПК України, оскільки звільнення боржника від їх сплати може становити економічну небезпеку для країни. Також зазначено, що судом першої інстанції не встановлено дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірено розрахунок заборгованості, виписку, накази щодо актуалізації Умов та правил надання банківських послуг чим порушено норми законодавства та є підставами для зміни рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає відхиленню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як убачається з матеріалів справи, 20.08.2013 року ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.33). Згідно інформації викладеної у вказаній заяві ОСОБА_1 підтвердив, що погоджується із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. До позовної заяви банк долучив Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 34). При цьому, анкета-заява не містить інформацію, яку картку виявив бажання замовити відповідач, яка була видана платіжна (кредитна) картка, строк дії цієї картки, який рахунок відкрився на ім`я відповідача та дані про видачу відповідачу пам`ятки клієнта. Крім того, до анкети-заяви Банком було додано Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, роздрукований з банківського сайту (а.с. 25-67). Згідно з розрахунком заборгованості станом на 30.09.2019 року банком визначена заборгованість ОСОБА_1 за зобов`язаннями, у 33 815 грн. 90 коп., з яких: 24 515 грн. 03 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 7 214 грн. 40 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 500 грн. - фіксована частина штрафу; 1586 грн. 47 коп. - процентна складова штрафу. (а.с. 14). Окрім цього, у суді першої інстанції позивач надав виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 20.08.2013 року по 01.06.2020 року (а.с. 15-30). Також було долучено довідку про видачу кредитних карток, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 31-32). Ухвалюючи рішення в частині відмови у стягненні відсотків та неустойки, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Апеляційний суд погоджується з такими висновками районного суду, враховуючи наступне. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який у подальшому збільшився до 26 000 грн. На підтвердження вказаних обставин позивач надав суду анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку. З наявної у матеріалах справи анкети-заяви від 20.08.2013 року, яка містить підпис позичальника, вбачається, що процентна ставка не зазначена. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданими суду Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідач був ознайомлений та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву. Отже, до матеріалів справи не долучено належні та допустимі докази, які підтверджують, що між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування коштами та порядку їх нарахування. Крім того, згідно витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт вбачається, що клієнту запропоновано оформити на своє ім`я: карту «Універсальна», карту «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», карту «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», карту «Універсальна GOLD», тобто, не визначено в анкеті-заяві, яку саме картку відповідач мав намір отримати. Підписана анкета-заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг не містить відомості про те, що було зроблено відмітку про обрання жодної з зазначених в заяві карток, а також те що відповідач ознайомлений з пам`яткою клієнта, що містить в тому числі, тарифи і основні умови обслуговування. Наданий витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт містить декілька видів тарифів, які стосуються картки «Універсальна», а анкета-заява не містить інформації про обрану картку та тарифи. Відповідно до вимог ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг надає кредитору можливість додавати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. А, отже, для того, щоб Умови та правила банку були застосовані необхідно, щоб вони містили підпис позичальника. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, яка не є і не може бути доказовою базою по справі. Між тим, указані доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки саме на позивача покладено обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме погодження між ним та позичальником усіх істотних умов договору, і відповідно, виникнення у нього права на нарахування на підставі цих умов заборгованості. Відсутність заперечень відповідача щодо неузгодження з ним умов нарахування відсотків та штрафів не свідчать про те, що ОСОБА_1 погодився на нарахування відсотків у порядку, який передбачений Умовами та правилами надання банківських послуг, та на яких наполягав позивач у позовній заяві. Крім того, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» вказує на те, що право банку на стягнення відсотків визначено ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Разом з тим, за змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як убачається зі справи, у заяві позичальника від 20.08.2013 року процентна ставка не зазначена. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» в позовній заяві вказував на Умови та правила надання банківських послуг та нараховував проценти у порядку, визначеному у них. Вимог про стягнення відсотків за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема, ст. 1048 ЦК України, позивач не заявив. Аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 18 грудня 2019 року (справа № 522/15242/16-ц). З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає відсутніми підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції права позивача на отримання процентів за користування кредитними коштами, оскільки позивачем не доведено розмір та порядок сплати процентів, встановлений договором. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення відсотків та штрафів є обґрунтованим та відповідає обставинам справи і положенням матеріального закону. Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив законне та обґрунтоване рішення. При цьому, слід зазначити, що рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення суми отриманого кредиту сторонами у справі не оскаржувалося, обставин, які є обов`язковою підставою для скасування рішення апеляційним судом не вбачається, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції перегляду не підлягає. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави до його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, відсутні. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з позичальника на користь позивача відсотків та штрафів відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: