Постанова 4824 № 753/4912/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №753/4912/23 Головуючий у І інстанції - Котвицький В.Л. апеляційне провадження №22-ц/824/2456/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Журби С.О., Писаної Т.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, установив: У березні 2023 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що відповідач звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву №б/н від 17 березня 2016 року, згідно якої отримав кредит, який 20 лютого 2022 року було збільшено до 100000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказує, що воно свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором загальна заборгованість відповідача за невиконання умов договору станом на 10 березня 2023 року становить 124380,97 грн. Просило суд, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №б/н 17 березня 2016 року у розмірі 124380,97 грн., яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 101748,74грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 22632,23 грн., та судовий збір у розмірі 2684 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року зазначений вище позов задоволено частково. Стягнутоз ОСОБА_1 на користь АТ«КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 17 березня 2016 року у сумі 71171,49 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1535,78 грн. В решті вимог позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням всіх обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалось на те, що Банк свої зобов`язання за договором перед відповідачем виконав, а саме, надав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку. У свою чергу, відповідач умови договору щодо своєчасного повернення грошових коштів не виконав. Банк надав розрахунок заборгованості з якого вбачається, що відповідач дійсно отримав грошові кошти та неналежним чином виконував зобов`язання по сплаті заборгованості, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом. Просить долучити заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг б/н від 15 червня 2020 року. Вказує, що заява від 15 червня 2020 року має виключне значення для вирішення спору з приводу наявності підстав для нарахування відсотків за користування кредитом. Відповідно до п. 1.3 вказаної Заяви про приєднання процентна ставка, відсотків річних визначена на рівні - 43,2 % - для карт Універсальна, 42.0 % - для карт Універсальна Gold. Таким чином, підписання Заяви про приєднання в редакції, що містить умови кредитування рахунку як то відсоткову ставку, розмір кредитного ліміту, та всі інші істотні умови кредитування рахунку - є правочином в результаті якого сторони фактично застосували такі умови кредитування до вже існуючих кредитних правовідносин в силу ст. 631 ЦК України. Таким чином, наголошує, що сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, а тому підстави для відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів за користування кредитом - відсутні. Крім того, всі операції за кредитним договором, а також те, як саме нараховувались проценти за користування кредитними коштами, чітко зазначені в розрахунку заборгованості, який було долучено до позовної зави. Просило, скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 17 березня 2016 року відповідачем була підписана Заява №б/н на отримання кредиту, розмір якого 20 лютого 2022 року було збільшено до 100000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. 14 червня 2018 року у зв`язку зі зміною типу акціонерного товариства змінено назву позивача - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». Відповідно до наданого позивачем розрахунку, станом на 10 березня 2023 року утворилась заборгованість у сумі 124380,97 грн., яка складається із: 101748,74 грн. - заборгованість за кредитом та 22632,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом. Довідкою банку підтверджуються обставини видачі відповідачу платіжних карток, термін дії останньої до червня 2024 року. Також, довідкою банку підтверджується зміна умов кредитного ліміту. Позивачем надано до суду виписку по рахунку відкритого на ім`я відповідача, з якої вбачаються обставини використання відповідачем платіжних карт, надання кредитних коштів, поповнення рахунку, списання процентів за користування кредитом та комісії, баланс по карті станом на 22 червня 2023 року - заборгованість становить 124380,97 грн. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, що свідчить про порушення його прав. Тому Банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що обумовлення сторонами зобов`язання по сплаті процентів та їх розмір є недоведеним, оскільки витяг з Тарифів, наявний в матеріалах справи, не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 березня 2016 року шляхом підписання анкети-заяви. Таким чином, з урахуванням вказаних обставин та доводів, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем протиправно, тобто, з порушенням умов договору та вимог законодавства, включено до заборгованості за тілом кредиту 30577,25 грн. Зазначене доводить те, що відповідачем частково було погашено тіло кредиту, з огляду на наступний розрахунок: 101748,74 грн. (заявлена позивачем заборгованість за тілом кредиту) - 30 577,25 грн. (неправомірно списані проценти позивачем з рахунку відповідача) = 71171,49 грн. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що всі грошові кошти, що були сплачені відповідачем і направлені позивачем в рахунок погашення процентів, неустойки, комісій - не могли йти в рахунок таких процентів, неустойки, комісій оскільки відповідач не підписував правила надання банківських послуг, де такі складові зобов`язання прописані. З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. За нормами ч.1,2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 17 березня 2016 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17 березня 2016 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Тарифів розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів вважає, що також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17 березня 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 березня 2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Стаття 80 ЦПК України визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частинами 1,2 ст.83 ЦПК України, передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Як передбачено ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Належних, допустимих та достатніх доказів у контексті вище перелічених норм законодавства щодо виникнення між позивачем та відповідачем зобов`язальних правовідносин на умовах, зазначених позивачем, суду не надано. Надані позивачем «Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку» не є частиною договору. Також, відсутні будь-які докази видачі кредитної картки відповідачеві. Разом з тим, АТ «КБ «Приват банк» в додатках до апеляційної скарги надає заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 15 червня 2020 року та просить її долучити до матеріалів справи як доказ, вказуючи, що вона має виключне значення для вирішення спору з приводу наявності підстав для нарахування відсотків за користування кредитом, а тому їй має бути надана належна оцінка судом. Згідно зі ст.83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Статтею 367 ЦПК України, визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З матеріалів справи вбачається, що надана АТ «КБ «Приват банк» апеляційному суду заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 15 червня 2020 року не була подана до суду першої інстанції. Представник позивача не надав суду апеляційної інстанції доказів неможливості її подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому вищевказана виписка не приймається апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що всі грошові кошти, що були сплачені відповідачем і направлені позивачем в рахунок погашення процентів, неустойки, комісій - не могли йти в рахунок таких процентів, неустойки, комісій оскільки відповідач не підписував правила надання банківських послуг, де такі складові зобов`язання прописані. Аналіз аргументів апеляційної скарги, свідчить про те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник не згоден із рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків на обґрунтування чого ним було наведено відповідні аргументи в апеляційній скарзі, які є предметом дослідження суду апеляційної інстанції в розмінні правил частини 1-3 ст. 367 ЦПК України, та яким надана вище відповідна правова оцінка. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення фактично отриманих та використаних позичальником коштів не оскаржувалось, а тому апеляційним судом не переглядалось. В решті викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба