Постанова 4801 № 129/33/20

Справа № 129/33/20 Провадження № 22-ц/801/1146/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковчежнюк В. М. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2020 рокуСправа № 129/33/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Оніщука В.В., суддів: Голоти Л.О., Медвецького С.К., учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 09 квітня 2020 року, постановлене у складі судді Ковчежнюка В.М., в залі суду, встановив: В листопаді 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 листопада 2014 року між банком і ОСОБА_1 була укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (далі - Генеральна угода), за умовами якої відповідач отримав кредит в сумі 11 567,69 грн. на строк до 30 листопада 2016 року, шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну карту, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до Генеральної угоди від 22 листопада 2014 року відповідач зобов`язувався належним чином прийняти, використовувати і повернути банку отримані кошти, а також здійснювати плату за кредит (встановлені проценти, комісії) у терміни, встановлені кредитним договором. Зобов`язання за вказаним кредитним договором відповідач належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 11 листопада 2019 року становить 24606,87 грн., яка складається з: 7 503,72 грн. заборгованості за тілом кредиту; заборгованість за процентами 5 101,81 грн.; заборгованість за пенею - 12001,34 грн., які позивач просив стягнути з відповідача на його користь, а також просив стягнути судові витрати у розмірі 1921, 00 гривень. Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 09 квітня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22.11.2014 в розмірі 12 605,53 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитом відсотків у встановленні кредитним договором терміни не виконує, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість за кредитом, яка підлягає стягненню в судовому порядку. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по пені, місцевий суд виходив з того, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщенні на сайті: https://privatbank/ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказав на те, що Умови та Правила надання банківських послуг та тарифів ПАТ КБ «ПриватБанк», не можна вважати складовою частиною укладеного кредитного договору, так як він їх не підписував. Крім цього, просив застосувати строки позовної давності, оскільки Банк звернувся до суду із пропуском трирічного строку позовної давності. Відзив на апеляційну скаргу від позивача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. Апеляційна скарга на підставі ст.369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що 22 листопада 2014 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором: № SAMDN52000088117562 від 20 травня 2013 року була укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт. Згідно пункту 2.1 Генеральної угоди банк надав ОСОБА_1 строковий споживчий кредит в сумі 11 567,89 грн. на строк 24 місяці з 22 листопада 2014 року по 30 листопада 2016 року, шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну карту, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. В свою чергу відповідач, починаючи з «1» по «25» число кожного місяця повинен сплачувати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 578,35 грн. Факт отримання та користування ОСОБА_1 кредитними коштами відповідачем не оспорювався. У пункті 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що заборгованість за кредитом, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 605,74 грн. Підставою позову банком зазначено невиконання відповідачем кредитних зобов`язань та згідно наданого розрахунку станом на 11 листопада 2019 року заборгованість становить 24606,87 грн., яка складається з: 7 503,72 грн. заборгованості за тілом кредиту; заборгованість за процентами 5 101,81 грн.; заборгованість за пенею - 12001,34 грн. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В оцінці застосування норм матеріального права щодо кредитування Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. З поданих сторонами доказів судом встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , досягнувши згоди щодо реструктуризації заборгованості за кредитним договором: № SAMDN52000088117562 від 20 травня 2013 року, уклали 22 листопада 2014 Генеральну угоду, згідно пункту 2.1 якої банк надав ОСОБА_1 строковий кредит в розмірі 11 567,89 грн зі сплатою 1,5 % на місяць на суму заборгованості з кінцевим строком повернення 30 листопада 2016 року. Оскільки сторони кредитного договору узгодили строк його дії до 30 листопада 2016 року, підстав для стягнення відсотків після його закінчення немає. За період з 01 грудня 2016 року по 29 листопада 2019 року до вказаних правовідносин застосовуються положення ст. 625 ЦК України, однак таких вимог банк не заявляв. Крім цього, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач у відзиві на позовну заяву вказував на необхідність застосування до позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» строку позовної давності. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (§ 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; § 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Stubbings and Others v. The United Kingdom»). Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Поряд з установленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 цього Кодексу). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відтак, у межах строку кредитування позичальник мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами, визначеними умовами договору. Виходячи з того, що умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів щомісячними платежами впродовж строку кредитування, то перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Відповідно до умов Генеральної угоди від 22.11.2014 сторони встановили як строк дії договору - 30 листопада 2016 року, так і строки виконання зобов`язань із щомісячним погашенням платежів, останній з яких, позичальник мав сплатити до 30 листопада 2016 року. Таким чином, умовами кредитного договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місячними платежами у розмірі 578,85 грн, останній з яким мав бути сплачений не пізніше 30 листопада 2016 року. За наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. АТ КБ «Приватбанк» подало до суду позовну заяву 29 листопада 2019 року, тобто за день до закінчення терміну дії договору, а тому пропустило строк позовної давності крім останнього щомісячного платежу в розмірі 578,85 грн, процентів з цієї суми в розмірі 1,5%, що становить 8,68 грн, та нараховану пеню за листопад 2016 року 300,14 грн. Отже, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 887,67 грн. з яких: 578,85 грн. заборгованість за тілом кредиту, 8,68 грн - відсотки, 300,14 грн пеня. Доводи АТ КБ «Приватбанк» про те, що строк позовної давності не пропущено, оскільки відповідач до певного часу користувався банківською карткою, а банк звернувся до суду за в межах трирічного строку з дати закінчення дії договору, є безпідставними. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу). Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Договірне списанням коштів не може призводити до переривання позовної давності, адже банк самостійно здійснює списання грошових коштів, і боржник, при цьому, не вчиняє будь-яких активних дій, які б стали підставою для переривання. Вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції. Фактично судом допущено однобічність у дослідженні доказів та не перевірено усіх обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень. Судом не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведені обставини, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 09 квітня 2020 року скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 887,67 грн. з яких: 578,85 грн. заборгованість за тілом кредиту, 8,68 грн - відсотки, 300,14 грн пеня. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідач просить розподілити судові витрати по справі, які складаються з 1469,56 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 3200 грн витрат на правову допомогу в суді першої інстанції та 3000 грн. судових витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати на правову допомогу підтверджується актами виконаних осіб. При цьому, АТ КБ «Приватбанк» не надало заперечень щодо витрат відповідача на правничу допомогу та не просило суд зменшити їх розмір. Отже, враховуючи те, що АТ КБ «Приватбанк» просило суд стягнути з відповідача 24606,87 грн, сплативши при цьому 1921 грн. судових витрат, а позовні вимоги задоволено лише на 887,67 грн, тому з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягають стягненню судові витрати в розмірі 69,30 грн. пропорційно до розміру задоволених вимог. В свою чергу судом відмовлено в задоволенні позовних вимог на суму 23719,2 грн, при цьому відповідач поніс судові витрати у розмірі 7669,56 грн (3000+3200 НОМЕР_1 ), тому з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати в розмірі 7392,89 грн. Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За вказаних обставин, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 різницю судових витрат у розмірі 7323,59 грн (7392,89 - 69,30). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 09 квітня 2020 року скасувати та постановити нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 887,67 грн з яких: 578,85 грн. заборгованість за тілом кредиту, 8,68 грн - відсотки, 300,14 грн пеня. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 7323,59 грн судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.В. Оніщук Судді: Л.О. Голота С.К. Медвецький