Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/675/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/675/20 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Суддя-доповідач: Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив: - визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, що полягає в невиплаті пенсії в розмірі 24746,77 грн, яка нарахована за період червень 2018 року жовтень 2019 року разом з пенсією за грудень 2019 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в 10-денний строк з дня набрання рішенням суду законної сили виплатити позивачу пенсію в розмірі 24746,77 грн, яка нарахована за період червень 2018 року жовтень 2019 року; - встановити відповідачу строк для подачі до суду звіту про виконання рішення суду. Позов обгрунтовано тим, що відповідач протиправно не виплачує належну позивачу заборгованість по виплаті пенсії, яка утворилась в результаті виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/2523/19. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року провадження у справі - закрито. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач - ОСОБА_1 - подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції є протиправною, оскільки судом не дотримано норм прроцесуального права. Позивач стверджує, що суд неповно зясував обставини справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що в справі №620/2523/19 він вже захистив своє право на виплату пенсії. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було підтверджено право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а саме 25 вересня 2019 року рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/2523/19: - визнано протиправною відмову Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в призначенні ОСОБА_1 пенсії, яку викладену в листі від 21 лютого 2019 №5410/06; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку відповідно до п.1 ч.1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 05 червня 2018. Внаслідок чого, як зазначає позивач в позовній заяві, Чернігівським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України було призначено пенсію, починаючи з 05 червня 2018 року, при цьому розмір заборгованості з виплати пенсії за червень 2018 року - жовтень 2019 року за даними Управління склав 24746, 77 грн. В грудні 2019 року відповідач разом з пенсією за грудень виплатив позивачу заборгованість по пенсії за листопад 2019 року, проте не виплатив заборгованість за червень 2019 року - жовтень 2019 року. Бездіяльність відповідача, що полягає в невиплаті вище зазначної заборгованості і стала підставою для звернення до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що спір у справі є тотожним, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, оскільки спірна сума коштів, яку позивач просить стягнути, виникла саме в результаті виконання рішення суду від 25 вересня 2019 у справі №620/2523/19 Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ч.1 статті 370 КАС судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно ч.2 статті 372 КАС судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Положеннями статті 382 КАС визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо. Крім того, приписами ч.1 статті 383 КАС передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Такі вимоги закону, щодо обов`язковості виконання судових рішень та контролю з боку суду за його виконанням відповідають Рекомендаціям Ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права. Так, в Рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка бу ла прийнята Комітетом Міністрів 9 вересня 2003 року на 851 нараді зазначено, що враховуючи необхідність забезпечення довіри приватних осіб до адміністративної і судової системи і, з огляду на це, також необхідність забезпечення виконання як рішень адміністративних органів, які покладають обов`язки на приватних осіб, так і судових рішень у сфері адміністративного права, які визначають права приватних осіб. Дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у зв`язку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невід`ємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку. У постанові від 22 серпня 2019 по справі № 522/10140/17 Верховний Суд підкреслив, що зазначені правові норми КАС, мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання чи неналежне виконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з виконанням чи невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення належним чином. Обраний же позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно неналежного виконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати відповідача виконувати рішення суду у певний спосіб шляхом ухвалення нового судового рішення. Належним способом захисту прав позивача у спірних відносинах є звернення до суду із заявою про визнання неправомірними дій відповідача, в рамках процедури судового контролю. Відтак, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Отже, позивач у цій справі, обравши спосіб захисту шляхом подання нового позову, не врахував того, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, що, в силу вже згаданих приписів статей 382, 383 КАС пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Таким чином, на переконання судової колегії, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Відповідно до п.4 ч.1 статті 238 КАС провадження в справі закривається, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Отже, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого спору і між тими самим сторонами, то наявні підстави для закриття провадження у справі згідно п.4 ч.1 статті 238 КАС, на чому вірно наголосив суд першої інстанції. Викладену вище правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх рішеннях (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17, постанови Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 802/1933/18-а, від 16 грудня 2019 року у справі № № 336/1379/17-а(2-а/336/147/17) та ін.) Частиною 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Відповідно до ч.5 статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно ч.6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про закриття провадження у справі. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п.1 ч.1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Повний текст виготовлено 19 травня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І.Мєзєнцев