Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/2770/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2770/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

1. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що викладено в рішенні №253950010468 від 30.01.2024, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (у редакції, яка діяла до внесення змін на підставі Закону 4 України від 02.03.2015 №213-VIII), з 24 січня 2024 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що викладено в рішенні №253950010468 від 30.01.2024, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (у редакції, яка діяла до внесення змін на підставі Закону 4 України від 02.03.2015 №213-VIII), з 24 січня 2024 року. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, зокрема, суд не врахував те, що заява позивача опрацьовувалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, тому суд саме цей орган мав зобов`язати вчинити необхідні дії з метою відновлення прав позивача. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних відносин положення п "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788 (далі - Закон № 1788), оскільки спірні правовідносини регулюються саме п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 (далі - Закон № 1058). Крім того, апелянт стверджує, що безпідставним є посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, оскільки зазначене рішення впливає виключно на Закон № 1788, який не застосовувався та не повинен був застосовуватися при прийнятті ГУ ПФУ в Одеській області рішення, що оскаржується. Наприкінці, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки таке питання відноситься до дискреційних повноважень пенсійних органів. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав. Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04 січня 2024 року позивачці виповнилося 50 років. 24 січня 2024 року вона звернулася до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Заяву про призначення пенсії було опрацьовано ГУ ПФУ в Одеській області та рішенням від 30.01.2024 №253950010468 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з недосягненням позивачем 55 років. Не погодившись з таким рішенням, позивач звернулась до суду з цим позовом. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 надає позивачці право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 після досягнення 50 років, а оскільки позивач досягла 50 років та має достатній страховий стаж - 27 років 3 місяці та пільговий стаж - 12 років 10 місяців 7 днів, який необхідний для призначення пільгової пенсії, то спірне рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову призначити позивачу вказаний вид пенсії є протиправним. У зв`язку з чим, наявні підстави для зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті вирішення спору, натомість вважає помилковим рішення суду в частині зобов`язання саме ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію, з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV (в редакції на час звернення позивача до відповідача) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Частиною 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 передбачено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років. За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті. Крім того, 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148, що доповнив Закон №1058 розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах». За приписами ст. 12 Закону №1788 право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Натомість, згідно з п. «б» ст. 13 Закону №1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом №213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Законом №213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону №1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років. Наведений стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII». Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Згідно із пунктом 3 резолютивної частини названого рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам». Тобто, відповідно до Рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 передбачено зменшення віку виходу на пенсію за наявності відповідного спеціального стажу роботи за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 29.04.2003 по 02.02.2004 та з 30.09.2005 по 31.10.2017 працювала у ПрАТ «Завод «Ніжинсільмаш», що підтверджується відповідною довідкою та копією трудової книжки (а.с.8-13). У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788 з урахуванням Рішення КСУ №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України). Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058 з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до ст. 5 Закону №1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058. Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, відповідно до якого положення Закону №1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148 мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788 відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788 всі інші положення, чого зроблено не було. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач станом на час звернення до органу ПФУ із заявою від 24.01.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 - досягла необхідних 50 років, тому вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення, у редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII та частини першої статті 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку). Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). Отже, зазначеним Порядком передбачено у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, підтвердження спеціального трудового стажу також уточнюючою довідкою. Тобто, виключно у випадку не підтвердження записами трудової книжки пільгового стажу особи виникає необхідність подання додаткових документів, та/або, у випадку необхідності пошуку свідків чи звернення до даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як вбачається із копії трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , та довідки від 19.12.2023 № 59 про підтвердження наявного трудового стажу позивач у період з 29.04.2003 по 02.02.2004 та з 30.09.2005 по 31.10.2017 працювала у ПрАТ «Завод «Ніжинсільмаш» на посаді гальваника. У трудовій книжці ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 йдеться посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, тобто оформлені належним чином, що не викликає сумніву щодо їх достовірності. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, і трудова книжка позивача оформлена належним чином. Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , та довідкою від 19.12.2023 № 59 загальний страховий стаж становить 27 років 3 місяці, а пільговий стаж становить 12 років 10 місяців. ГУ ПФУ в Одеській області зарахувало до пільгового стажу позивача період роботи з 30.09.2005 (наказ №146 від 03.10.2005) по 31.10.2017 (наказ 3143 від 31.10.2017), згідно довідки ПрАТ «Завод «Ніжинсільмаш» від 19.12.2023 №59. При цьому не зарахувало період роботи з 29.04.2003 (наказ №77 від 29.04.2003 ) по 02.02.2004 (наказ №11 від 02.02.2004). У оскаржуваному рішенні Відповідач ГУ ПФУ в Одеській області підтвердило, що загальний страховий стаж позивачки становить 27 років 3 місяці. Згідно з довідкою від 19.12.2023 № 59 період роботи позивача на вказаному підприємстві з 29.04.2003 по 02.02.2004 становить 9 місяців і 5 днів, а період роботи з 30.09.2005 по 31.10.2017 становить 12 років 1 місяць 2 дні. Тобто, пільговий стаж роботи позивача за списком № 2 на цьому підприємстві складає 12 років 10 місяців 7 днів. Натомість, для призначення пільгової пенсії потрібно 10 років. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення ГУ ПФУ в Одеській області №253950010468 від 30.01.2024 про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових є протиправним. Колегія суддів також вважає правильним висновок суду першої інстанції про зобов`язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (у редакції, яка діяла до внесення змін на підставі Закону 4 України від 02.03.2015 №213-VIII), з 24 січня 2024 року. Проте, суд першої інстанції задовольняючи таку вимогу помилково зобов`язав саме Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вчинити такі дії. Так, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1). При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1). Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачають застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер. Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені вимоги про скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову у призначенні пільгової пенсії та зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити таку пенсію. Колегія суддів зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення. З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення прийнято ГУ ПФУ в Одеській області за принципом екстериторіальності, і саме ГУ ПФУ в Одеській області досліджувало пенсійні документи позивача і вирішувало питання щодо призначення позивачу пільгової пенсії. Тож, оскільки, за наслідками вирішення цієї справи, спірне рішення скасовано, то, враховуючи приписи пунктів 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1, ГУ ПФУ в Одеській області зобов`язане призначити позивачу пенсію на пільгових умовах. Суд першої інстанції викладене не врахував, тому безпідставно зобов`язав ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити позивачу пільгову пенсію, у зв`язку з чим, рішення суду підлягає зміні. Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції, зобов`язавши пенсійний орган призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, то колегія суддів їх не враховує, оскільки частиною 3 статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Окрім того, встановивши порушення прав позивача, суд має обрати такий захисту, який з урахуванням конкретних обставин справи буде ефективним з точки зору частини першої статті 2 КАС та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та виключатиме можливі подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження частково. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини другої статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно з частиною четвертою ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи в оскаржуваній частині рішення, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що зумовлює часткове задоволення апеляційної скарги позивача та зміну відповідного абзацу резолютивної частини рішення. Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року - задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (у редакції, яка діяла до внесення змін на підставі Закону 4 України від 02.03.2015 №213-VIII), з 24 січня 2024 року». В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна