Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/23659/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23659/19 Суддя першої інстанції: Аверкова В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача: Степанюка А.Г., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ПФ в м. Києві), в якому просив: - визнати неправомірними дії ГУ ПФ в м. Києві щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру»; - визнати незаконним рішення ГУ ПФ в м. Києві від 24.10.2019 року № 260268/03 та інші розпорядження про відмову у призначенні відповідно до Закону України «Про прокуратуру»; - зобов`язати ГУ ПФ в м. Києві призначити ОСОБА_1 , згідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», пенсію за вислугу 24 років, починаючи з дати звернення - 27.09.2019 року, виходячи з розрахунку 60 % від суми місячного (чинного) заробітку, відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 10.09.2019 року № 18-78рп та додатку до неї, без обмежень її максимального розміру та з одночасною виплатою. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що органи пенсійного фонду при розгляді заяви Позивача про призначення пенсії діяли правомірно та у межах наданих повноважень, оскільки, станом на 27.09.2019 року Позивач не мав достатньої вислуги років, визначеної положеннями Закону України «Про прокуратуру». Не погоджуючись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки Позивач навчався в Українській академії внутрішніх справ у період з 15.08.1995 по 26.06.1999 роки, то навчання на посаді курсанта у вищому навчальному закладі МВС України суд повинен прирівняти до військової служби, на підставі абзацу сьомого частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» та правової позиції Верховного Суду з даного питання. Таким чином, Позивач вважає, що час його навчався в Українській академії внутрішніх справ у період з 15.08.1995 року по 26.06.1999 року становить 3 роки 10 місяців 11 днів, отже станом на 27.09.2019 року, день звернення з заявою № 5393 до ГУ ПФ в м. Києві, він мав право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку, оскільки станом його вислуга років становила: 24 роки 1 місяць 13 днів, у тому числі стаж роботи в органах прокуратури 20 років 1 місяць 22 дні. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Від Позивача надійшла заява про подання нових доказів до апеляційної скарги, а саме рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.02.2018 року у справі № 808/3519/17, постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 року у справі № 808/3519/17 та постанови Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 24.01.2020 року у справі № 808/3519/17, згідно з якими суди дійшли висновку про те, що навчання в Українській академії внутрішніх справ та Національній академії внутрішніх справ України зараховується до стажу державної служби, що дає право на підвищення щомісячної надбавки за вислугу років до посадового окладу. На підставі викладеного, Позивач вважає, що суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень зарахувати йому до стажу державної служби, що дає право на підвищення щомісячної надбавки за вислугу років до посадового окладу період проходження служби в органах внутрішніх справ у період з 15.08.1995 року по 26.06.1999 року. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суд першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ в м. Києві із заявою від 27.09.2019 року № 5393 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Водночас, листом від 24.10.2019 року № 260268/03 ГУ ПФ в м. Києві повідомило ОСОБА_1 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу. Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу норм Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки абзацом сьомим частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що до вислуги, що дає право на призначення пенсії відповідно до вказаного Закону, включається лише половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання, отже до вислуги років Позивача включається період навчання в Українській академії внутрішніх справ у розмірі 1 рік 11 місяців 6 днів. З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ), «Про міліцію» від 20.12.1990 року № 565-XII, який був чинним на час навчання Позивача (далі - Закон № 565-XII), «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ), «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1992 року № 33 «Про створення Української академії внутрішніх справ» (далі - Постанова № 33), Указом Президента України від 20.12.1996 року № 1257/96 (далі - Указ № 1257/96), Постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 року № 1410 «Про створення єдиної системи військової освіти» (далі - Постанова № 1410), Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» у редакції, чинній на час навчання позивача (далі - Порядок № 393). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. ст. 22, 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У пункті 5 частини першої статті 16 Закону № 1697-VІІ визначено, що гарантії незалежності прокурора забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора. У статті 15 Закону № 1697-VІІ закріплено перелік посад прокурорів органів прокуратури. Частиною першою статті 86 Закону № 1697-VІІ передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років. Відповідно до частин другої, шостої, восьмої статті 86 Закону № 1697-VІІ пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується, зокрема, військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання. Право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії. Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (частина тринадцята статті 86 Закону № 1697-VІІ). Відповідно до п. 5 Перехідних положень Закону № 1697-VІІ положення цього Закону, у тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань. Згідно ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Частинами 2, 3 статті 18 Закону № 565-XII, який був чинним на час навчання Позивача, було визначено, що особи, прийняті на службу до міліції, в тому числі слухачі й курсанти шкіл міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України. Навчання у школах Міністерства внутрішніх справ України після здобуття середньої освіти прирівнюється до проходження військової служби. Постановою № 33 прийнято пропозицію Міністерства внутрішніх справ України, погоджена з Міністерством вищої освіти, Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Міністерством праці, Міністерством юстиції України та Київським міськвиконкомом, про створення в місті Києві Української академії внутрішніх справ на базі Київської вищої школи Міністерства внутрішніх справ СРСР імені Ф . Е . Дзержинського та Київського філіалу Всесоюзного інституту підвищення кваліфікації керівних працівників Міністерства внутрішніх справ СРСР. Створення зазначеної академії здійснити у межах асигнувань на підготовку кадрів, передбачених Міністерством внутрішніх справ. Указом Президента України № 1257/96 постановлено надати Українській академії внутрішніх справ статус національної і надалі іменувати її Національна академія внутрішніх справ України. Постановою № 1410 затверджено перелік вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти, до якого включено вищі навчальні заклади МВС, у тому числі Національну академію внутрішніх справ, в якій проходив навчання Позивач у період з 15.08.1995 року по 26.06.1999 року. Відповідно до п. 1 Порядку № 393 у редакції, чинній в період навчання ОСОБА_1 , зокрема, установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються: служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду. Згідно ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ визначено види військової служби, а саме: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - виші військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу. Згідно п. «а» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується військова служба незалежно від місця її проходження. Будь-яких обмежень щодо зарахування часу проходження військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, зазначена норма Закону не містить. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що прокурори набувають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку, але за наявності на день звернення до органів Пенсійного фонду України у період з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року: 1) вислуги років не менше 24 роки; 2) у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років. При цьому, до вказаної загальної вислуги років, яка надає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується, серед іншого, військова служба шляхом зарахування відповідного періоду в повному обсязі. Системний аналіз вищенаведених нормативних приписів дозволяє стверджувати, що навчання в Українській академії внутрішніх справ, зокрема, у період з 1995 по 1999 роки, прирівнюється до проходження військової служби. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки у період з 15.08.1995 року по 26.06.1999 року Позивач навчався в Українській академії внутрішніх справ і такий час навчання (3 роки 10 місяців 11 днів), у відповідності до вищевикладених правових норм, прирівнюється до військової служби, то він підлягає зарахуванню до вислуги років (загальної) у порядку статті 86 Закону № 1697-VІІ. Разом з тим, урахування вказаного періоду (3 роки 10 місяців 11 днів) Позивачу до загальної вислуги з урахуванням вислуги років, яка визнана Відповідачем та становить 23 роки 11 місяців 23 дні та наявного стажу роботи на посадах прокурорів - 20 років 1 місяць 22 дні (тобто понад установлений законодавством мінімум), дозволяє стверджувати про наявність у Позивача необхідної загальної вислуги років для призначення йому пенсії у порядку статті 86 Закону № 1697-VІІ. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що Відповідач безпідставно зарахував до стажу роботи Позивача, який надає йому право на призначення пенсії за вислугою років лише половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми навчання, що слідує з відзиву на позовну заяву, та як наслідок неправильно обрахував його загальний стаж роботи за вислугою років. Відтак, системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України у сукупності з обставинами, встановленими судом в процесі розгляду даної справи на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, дозволяє прийти до висновку про протиправності рішень Відповідача щодо відмови у призначенні Позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997 року. Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» регламентовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) нагадав, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання ГУ ПФ в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» з 27.09.2019 року (з дня звернення), є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Разом з тим, на переконання судової колегії, передчасною є позовна вимога в частині зобов`язання Відповідача здійснити призначення пенсії за вислугу років виходячи із розрахунку 60% від суми місячного (чинного) заробітку, відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 10.09.2019 року № 18-78рп та додатку до неї, без обмежень її максимального розміру та з одночасною виплатою, оскільки право Позивача в частині обмеження максимальним розміром станом на час судового розгляду справи не порушено. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції не врахував особливого характеру навчання ОСОБА_1 в Українській академії внутрішніх справ та існування правових підстав прирівнювання періоду такого навчання до військової служби, а відтак прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для зарахування усього періоду навчання в академії до вислуги років, що дає право на пенсію згідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати. За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За приписами статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України установлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно квитанції про сплату № 31879 від 27.11.2019 року при зверненні до суду з позовом Позивачем було сплачено 768 грн. 40 коп. судового збору. При зверненні з апеляційною скаргою Позивачем сплачено судовий збір відповідно квитанції про сплату № 87876 від 08.07.2020 року у розмірі 1152,60 грн. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судові витрати, які складаються із судового збору, підлягають стягненню на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у розмірі 1921 грн. 00 коп. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року -скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково. Визнати протиправними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24 жовтня 2019 року № 260268/03 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16 , м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ: 42098368) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з 27.09.2019 року (дня звернення) згідно довідки Генеральної прокуратури України від 10.09.2019 року № 18-78рп. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16 , м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ: 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати із сплати судового збору у сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач: А.Г. Степанюк Судді: Л.В. Губська О.В. Епель