Постанова 4855 № П/320/535/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № П/320/535/20 Головуючий у І інстанції - Панченко Н.Д. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 травня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій, - В С Т А Н О В И Л А: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області № Ф-0001373304 від 19.09.2019 року; - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Київській області № 0001363304 від 19.09.2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку із невідповідністю позовної заяви вимогам 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства. Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року адміністративний позов повернуто Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 разом із доданими до нього документами. Не погоджуючись з ухвалою судді суду першої інстанції Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якому просив скасувати ухвалу судді суду першої інстанції про повернення позовної заяви та передати справу для розгляду до Київського окружного адміністративного суду. В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що при поданні позовної заяви Позивач спирався в тому числі на норми встановленні статтями 56, 102 Податкового кодексу України. Норми Кодексу адміністративного судочинства України, передбачають можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Позивач вважає, що у даному випадку існує законодавча колізія, при цьому коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. В той же час п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді додаткове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Статтею 102 Податкового кодексу України передбачено строк давності, який обліковується протягом 1095 днів. Тобто, в законодавстві існує явна суперечливість у тлумаченні норм законодавства щодо строків оскарження таких рішень. Крім того, Позивач звертає увагу на те, що ним було пропущено строк звернення до суду першої інстанції, але цей строк був пропущений на незначний термін, а тому для справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом даної справи, Позивачем було подано заяву про поновлення строку звернення до суду. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу судді суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржувана ухвала судді суду першої інстанції відповідає нормам чинного законодавства. Відповідач звертає увагу на те, що при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», строк звернення до адміністративного суду визначений приписами п. 56.18 ст. 56, ст. 102 Податкового кодексу України не застосовується. Правове регулювання, наведене у абз. 9 ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», свідчить, що навіть у випадку обрання адміністративного способу оскарження, за наслідками якого згоди з органом доходу і зборів не досягнуто (відмова у розгляді або у задоволенні скарги), у особи зберігається право оскаржити вимогу про сплету внеску ще і в суді. Таке право має бути реалізоване протягом 10 днів з дня надходження відповідного рішення органу ДФС України платнику ЄСВ. Позивач отримав рішення ДПС України про результати розгляду скарги 02.12.2019 року що підтверджується матеріалами справи та не заперечується Позивачем, останній день для звернення до адміністративного суду припадає на 12.12.2019 року. Проте, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду 18.01.2020 року шляхом направлення його засобами поштового зв`язку, який надійшов до суду 21.01.2020 року, а відтак, останнім було пропущено строк для звернення до адміністративного суду. За приписами ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини 1 статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Повертаючи позовну заяву суддя суду першої інстанції виходив з того, що станом на 17.02.2020 року Позивач вимоги ухвали судді Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року про залишення позовної заяви без руху в частині надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку не виконав та правом на продовження встановленого судом строку на усунення недоліків, у разі його пропуску з поважних причин, наданим статтею 121 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався. За таких обставин, суддя суду першої інстанції дійшов висновку про повернення позовної заяви Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на підставі п.п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України. Колегія суддів погоджується з таким висновком судді суду першої інстанції, і зазначає таке. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Пунктом 1 частини 4 наведеної статті встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку із невідповідністю позовної заяви вимогам 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства. Встановлено Позивачу п`яти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали. Роз`яснено Позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України. В мотивувальній частині ухвали судді суду першої інстанції зазначено про необхідність усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: належним чином засвідчених копій доданих до позовної заяви документів як для суду, так і для Відповідача; доказів на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності позивача; доказів реєстрації у встановленому законом порядку за адресою, вказаною у позові; доказів на підтвердження статусу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстави для поновлення строку. Зазначена ухвала була направлена Позивачу засобами поштового зв`язку та до суду першої інстанції надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 22) з відмітки про його вручення адресату 06 лютого 2020 року. 10 лютого 2020 року через канцелярію Київського окружного адміністративного суду від Позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, зокрема, до суду було подано: належним чином засвідчені копії доданих до позовної заяви документів як для суду, так і для Відповідача; докази на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності Позивача - копію його паспорта з доказами реєстрації у встановленому законом порядку за адресою, вказаною у позові; докази на підтвердження статусу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду. При цьому, у заяві про поновлення строку звернення до суду не було зазначено інших причин поважності його пропуску з урахуванням висновків суду, викладених в ухвалі судді Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року. Так, залишаючи позов без руху суддя в ухвалі від 27 січня 2020 року не визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду та зазначив, що 14.01.2020 року Позивачем було одержано рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 20.12.2019 року № 13730/6/99-00-08-05-04 (конверт зі штрих-кодом 0405344572534), яке не стосується предмета цього спору, оскільки предметом розгляду скарги Позивача, за результатами якої було прийнято вищевказане рішення ДПС України були податкові повідомлення-рішення від 19.09.2019 року № 0001383304, № 0001343304, № 0001393304 та № 0001353304, що не є предметом цього спору. У зв`язку з цим, суддя суду першої інстанції запропонувала Позивачеві подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку. Разом з тим, суддею суду першої інстанції правомірно встановлено, що у поданій заяві від 07 лютого 2020 ркоу про поновлення строку звернення до суду Позивачем фактично зазначено про ті ж самі підстави пропуску строку звернення до суду, що й при первинному поданні адміністративного позову, які не були визнані судом поважними. Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року адміністративний позов повернуто Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 разом із доданими до нього документами. Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України). Згідно з частиною 2 статті 123 КАС України якщо вказані особою у заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає виняток із загального правила у разі встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а наслідки пропуску таких строків передбачені КАС України. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Як встановлено суддею суду першої інстанції, предметом адміністративного позову є оскарження Позивачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області № Ф-0001373304 від 19.09.2019 року та рішення ГУ ДФС у Київській області № 0001363304 від 19.09.2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, які отримані Позивачем 16.10.2019 року, що підтверджується копією конверту (штрих-код 0315122199593), а рішення контролюючого орану за результатами адміністративного їх оскарження ДПС України прийнято 27.11.2019 року за № 11030/6/99-00-08-06-01, отримано Позивачем 02.12.2019 року, а не 14.01.2020 року, про що ним самостійно вказано у поданій заяві та підтверджено копією конверту (штрих-код 0405344109443). Тобто, про порушення прав оскаржуваними рішеннями контролюючого органу Позивачеві було достеменно відомо 02.12.2019 року. Проте, з даним адміністративним позовом Позивач звернувся до суду 18.01.2020 року шляхом направлення його засобами поштового зв`язку, який надійшов до суду 21.01.2020 року, тобто з пропуском десятиденного строку на оскарження вимоги у судовому порядку. Позивач вказував на те, що 14.01.2020 року він засобами поштового зв`язку отримав рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 20.12.2019 № 13730/6/99-00-08-05-04, яким скаргу залишено без задоволення та вважає, що з моменту отримання цього рішення у нього розпочався строк на оскарження спірної вимоги та рішення. Однак, рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 20.12.2019 року № 13730/6/99-00-08-05-04 не стосується предмету цього спору, оскільки ним було залишено без задоволення скаргу Позивача на податкові повідомлення-рішення від 19.09.2019 року № 0001383304, № 0001343304, № 0001393304 та № 0001353304, що не є предметом цього спору. За приписами пункту 1. 3 ст. 1 Податкового кодексу України, цей Кодекс не регулює питання щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку. Таким чином, доводи Позивача про наявність у нього права на звернення до суду протягом передбаченого Податкового кодексу України строку давності у 1095 днів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спірні суми не є податковим платежем та грошовим зобов`язанням, податковим боргом в розумінні Податкового кодексу України, що унемовжливлює застосування положень статті 102 Податкового кодексу України до спірних правовідносин в частині визначення строків звернення до суду. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судді суду першої інстанції, що наведені Позивачем підстави пропуску строку звернення до суду є неповажними. При цьому, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), за положеннями пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону). За приписами частини 2 статті 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відтак , облік платників єдиного внеску, їх права та обов`язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає Закон № 2464-VI. В силу вимог пункту 4 частини першої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску має право: оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб. Згідно з абз. 4-10 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Відповідно до частини 14 статті 25 Закону № 2464-VI суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов`язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення. Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів. Отже, вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманим рішенням про нарахування пені та застосування штрафів, згідно яких платник єдиного внеску може оскаржити вимогу (рішення) контролюючого органу протягом 10 календарних днів з дня отримання в адміністративному чи судовому порядку. Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.01.2019 по справі № 802/983/18-а та постанові від 17.07.2019 по справі № 0740/1050/18, від 8 серпня 2019 року по справі № 480/106/19, від 12 лютого 2020 року по справі № 480/1192/19, від 19 березня 2020 року по справі № 140/1757/19. Отже, враховуючи те, що Позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом Позивачем не наведено, то колегія суддів погоджується з висновками судді суду першої інстанції про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для повернення позовної заяви у відповідності до вимог п.п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України. На підставі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейський суд з прав людини у пунктах 37 та 38 Рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. (рішення від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", N 23436/03, пункти 22-23). У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування суддею суду першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала судді суду першої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала судді суду першої інстанції про повернення позовної заяви - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко