Окрема думка Велика Палата ВС № 504/2457/15-ц

ОКРЕМА ДУМКА Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М. на постанову від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц провадження № 14-726цс19 У липні 2015 року прокурор Комінтернівського району Одеської області звернувся до суду з позовом до Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Комінтернівська РДА Одеської області), ОСОБА_1 , в якому просив: - скасувати розпорядження Комінтернівської РДА від 27 грудня 2012 року № 2878/А-2012 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Чорноморської селищної ради (за межами населеного пункту)»; - визнати недійсним державний акт серії ЯМ № 373085 на право власності на земельну ділянку загальною площею 2 га, розташовану на території Чорноморської селищної ради для ведення особистого селянського господарства, виданий ОСОБА_1 ; - зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку загальною площею 2 га, розташовану на території Чорноморської селищної ради з кадастровим номером 5122755900:01:002:0013 до земель запасу державної власності. Позов мотивовано тим, що вказана вище земельна ділянка знаходиться на відстані 129-291 м від урізу води, відтак відноситься до земель водного фонду і передана ОСОБА_1 з порушенням норм земельного та водного законодавства. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року у задоволенні позову прокурора відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов прокурора Комінтернівського району Одеської області задоволено. Скасовано розпорядження Комінтернівської РАД від 27 грудня 2012 року № 2878/А-2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Чорноморської селищної ради (за межами населеного пункту)». Визнано недійсним виданий 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 державний акт серії ЯМ № 373085 на право власності на земельну ділянку загальною площею 2 га, розташовану на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку загальною площею 2 га, розташовану на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області кадастровий номер 5122755900:01:002:0013 до земель запасу державної власності. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд виходив із того, що спірна земельна ділянка входить до прибережної захисної смуги і передача її у власність ОСОБА_1 відбулась із порушенням земельного та водного законодавства. У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ як особа, яка не брала участі у справі, з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та передати справу на новий апеляційний розгляд. Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_2 16 грудня 2015 року придбав спірну земельну ділянку у ОСОБА_1 , відтак, рішення апеляційного суду про повернення цієї землі до державної власності впливає на його права і обов`язки, як власника спірної земельної ділянки. Крім того, заявник посилався на те, що ця земельна ділянка розташована за земельною ділянкою з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту. Відтак, на думку заявника, прибережна захисна смуга не встановлена і не може бути встановлена відносно спірної земельної ділянки, що виключає можливість віднесення її до земель водного фонду. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її із суду першої інстанції. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року (далі - Закон №2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено у новій редакції. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 07 листопада 2018 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду призначив справу до розгляду. 27 листопада 2019 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвалу мотивовано тим, що у практиці Верховного Суду України та Верховного Суду сформувалося декілька підходів щодо можливості апеляційного/касаційного оскарження рішення особою, яка набула право власності на спірне майно після ухвалення рішення судом. Колегія суддів вважає, що особа, яка набула право власності на спірне майно, після ухвалення судом рішення, не вважається такою, питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки якої вирішено оскарженим рішенням, оскільки на момент ухвалення судом оскарженого рішення учасником справи був попередній власник спірного майна, питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки якої вирішено судом. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Суд не може вирішити питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка на момент ухвалення рішення не мала будь-якого правового зв`язку із предметом спору. У зв`язку із зазначеним колегія суддів Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 13 березня 2017 року № 6-1783цс16 та від 06 вересня 2017 року № 6-1099цс17, зокрема щодо права касаційного оскарження особою, яка набула право власності на майно після ухвалення судом першої інстанції рішення. 07 квітня 2020 року Велика Палата Верховного Суду закрила касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою його представником ОСОБА_3 , на рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року у справі за позовом прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави до Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_1 про скасування розпорядження адміністрації, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку до земель запасу. Велика Палата Верховного суду зазначила, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті у справі, права на касаційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно щодо якого виник спір, зокрема після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 13 березня 2017 року № 6-1783цс16 та від 06 вересня 2017 року № 6-1099цс17. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що судовим рішенням апеляційної інстанції у справі № 504/2457/15 за позовом прокурора Комінтернівського району Одеської області не було вирішено питання про права, свободи, інтереси або обов`язки ОСОБА_2 . Зокрема, судове рішення про скасування розпорядження про затвердження проекту землеустрою є правовою оцінкою суду, сформульованою судом при розгляді цієї справи за участі відповідача ОСОБА_1 , і така оцінка не є обов`язковою для судів при розгляді іншої справи, в тому числі за участі скаржника ОСОБА_2 - особи, яка не брала участі у цій справі. Визнання ж недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння. Тому аналогічно наведеним вище висновкам щодо вимоги про скасування розпорядження про затвердження проекту землеустрою судове рішення про визнання недійсним державного акта є правовою оцінкою суду, сформульованою судом при розгляді цієї справи за участі відповідача, і така оцінка не є обов`язковою для судів при розгляді іншої справи, в тому числі за участі скаржника - особи, яка не брала участі у цій справі. Щодо задоволення вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку Велика Палата Верховного Суду вважає, що судове рішення про задоволення позову стосується особи щодо якої ухвалено це рішення і не визначає права чи обов`язки інших осіб. За висновком Великої Палати Верховного Суду, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовна вимога зобов`язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18). Відповідно рішення суду про задоволення негаторного позову передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача, але за умови, що право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою. Оскільки ми не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду, що рішенням апеляційного суду у справі № 504/2457/15 за позовом прокурора Комінтернівського району Одеської області не було вирішено питання про права, свободи чи обов`язки ОСОБА_2 , на підставі частини третьої статті 35 ЦПК України викладаємо окрему думку. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У статті 129 Конституції України (тут і далі - в редакції, чинній на час прийняття рішення апеляційним судом) закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України(у редакції Закону №2147-VIII), де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень, ухвал, постанов суду в цивільному судочинстві. Відповідно до пункту першого частини першої статті 324 ЦПК України у редакції, яка була чинною на час подачі касаційної скарги, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду. Пункт 1 статті 389 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII містить норму аналогічного характеру, згідно з якою учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Частиною третьою статті 2 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) встановлено, що одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 став власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5122755900:01:002:0013, розташованої на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області, 16 грудня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ним як покупцем та продавцем ОСОБА_1 . Тобто за 5 місяців до ухвалення рішення Апеляційним судом Одеської області у справі № 504/2457/15. Отже, на час ухвалення зазначеного рішення ОСОБА_2 належали всі правомочності власника, а саме право володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою. Зі змісту договору купівлі-продажу від 16 грудня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вбачається, що земельної ділянка з кадастровим номером 5122755900:01:002:0013 на час її відчуження належала ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 373085, виданого Управлінням Держземагенства у Комінтернівському районі Одеської області 29 грудня 2012 року. Право власності ОСОБА_1 також було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису: 12562764. Суд апеляційної інстанції встановив, що розпорядженням Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської міської ради від 27 грудня 2012 року №2878/А-2012 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Чорноморської селищної ради (за межами населеного пункту) Комінтернівського району Одеської області та передано їй у власність земельну ділянку загальною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності на території Чорноморської селищної ради (за межами населеного пункту) Комінтернівського району Одеської області (а. с. 110-116). На підставі вищезазначеного розпорядження ОСОБА_1 і було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 373085 площею 2,0000 га з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», розташовану на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту). У державному акті кадастровий номер земельної ділянки зазначено 5122755900:01:003:0013, проте в Державному земельному кадастрі земельну ділянку зареєстровано під кадастровим номером 5122755900:01:002:0013 (а. с. 8, 10). Згідно даних управління Держземагенства у Комінтернівському районі Одеської області земельна ділянка кадастровий номер 5122755900:01:002:0013 знаходиться на відстані 129-291 метрів від урізу води Чорного моря (а.с.9), тобто менше ніж 2 км від узрізу води, отже відноситься до земель водного фонду. Апеляційний суд зазначив, що оскільки передача земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги у власність для ведення особистого селянського господарства законодавством не передбачена, то розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 27 грудня 2012 року №2878/А-2012 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Чорноморської селищної ради (за межами населеного пункту)» підлягає скасуванню як таке, що суперечить закону, а виданий 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 на підставі вказаного розпорядження від 27 грудня 2012 року №2878/А-2012 державний акт серія ЯМ № 373085 на право власності на земельну ділянку загальною площею 2 га, розташовану на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області, цільового призначення «для ведення особистого селянського господарства» підлягає визнанню недійсним із зобов`язанням ОСОБА_1 повернути земельну ділянку кадастровий номер 5122755900:01:002:0013 до земель запасу державної власності. Отже, рішенням Апеляційного суду Одеської області встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, скасовано й визнано недійсними правові підстави набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку та зобов`язано останню повернути її до земель запасу державної власності. При цьому поза увагою суду залишилися обставина, що на час ухвалення рішення Апеляційного суду ОСОБА_1 не була власником спірної земельної ділянки, відповідно не була належним відповідачем за вимогою про її повернення до земель запасу державної власності. Вважаємо, що встановлення вищезазначених обставин та скасування й визнання недійсними правових підстав набуття права власності на спірну земельну ділянку її попереднім власником ОСОБА_1 безпосередньо стосується прав ОСОБА_2. Адже при розгляді спору про витребування земельної ділянки, зверненого до ОСОБА_2 , суд, зважаючи на принцип правової визначеності, повинен буде враховувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року у справі № 504/2457/15, яке набрало законної сили з моменту його проголошення та не було оскаржено в касаційному порядку сторонами у справі. В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду, дійшовши висновку про те, що вказаним вище рішенням Апеляційного суду Одеської області не було вирішено питання про права, свободи, інтереси або обв`язки ОСОБА_2 позбавила останнього права на оскарження цього рішення. На нашу думку, таке обмеження права ОСОБА_2 на касаційне оскарження є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року (далі - Конвенція). У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду із захисту прав людини(далі -ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди. Проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6, наприклад, у тій частині, в якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду, який вирішить спір щодо їхніх прав та обов`язків цивільного характеру (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/12, п. 80). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ щодо України, якає джерелом права (стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»),гарантії статті 6 Конвенції є застосовними до провадження суду касаційної інстанції у цивільних справах (рішення у справі «Мушта проти України», заява №8863/06, пункт 39). Право на доступ до суду не є абсолютним (рішення ЄСПЛ у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», п. 38). Однак, застосовані обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більш того, обмеження не входить у сферу застосування статті 6 п. 1, якщо не переслідує «законну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (справа «Ashingdane v. the United Kingdom» («Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»), заява N 8225/78, п. 57; справа «Fayed v. the United Kingdom» («Файєд проти Сполученого Королівства»), заява № 17101/90, п. 65; справа «Markovic and Others v. Italy» («Марковіч та інші проти Італії») [ВП], заява № 1398/03, п. 99). Вважаємо, що закриття касаційного провадження у справі № 504/2457/15-ц відкритого за касаційною скаргою ОСОБА_2 , який набув право власності на спірну земельну ділянку на час ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду не є пропорційним обмеженням права останнього на доступ до суду, та позбавляє його можливості оскаржити судове рішення, яке впливає на його права. Оскаржуване ОСОБА_2 рішення апеляційного суду набрало законної сили, при цьому не було предметом перегляду суду касаційної інстанції, оскільки не оскаржувалося сторонами у справі, ні позивачем на користь якого воно було ухвалене, ні відповідачем, який вже не був власником спірної земельної ділянки на час його прийняття. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду позбавила ОСОБА_2 права ініціювати виправлення судових помилок, які могли бути допущені при розгляді справи № 504/2457/15, закривши касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 після спливу понад 2,5 років з часу його відкриття. На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду мала б розглянути касаційну скаргу ОСОБА_2 по суті та переглянути рішення апеляційного суду у справі № 504/2457/15 в касаційному порядку, оскільки оскаржуваним судовим рішенням було вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_2 - власника спірної земельної ділянки. СуддіН. П. Лященко М. І. Гриців Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков В. С. Князєв О. Б. Прокопенко О. М. Ситнік