Ухвала КЦС ВС № 373/386/24

УХВАЛА 09 червня 2026 року м. Київ справа № 373/386/24 провадження № 61-6822ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Баховського Михайла Михайловича, наухвалу Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВРОКС» до ОСОБА_2 про поділ спільного майна в натурі, особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, - ОСОБА_1 , ВСТАНОВИВ: У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВРОКС» (далі - ТОВ «АВРОКС») звернулося до суду з позовом, в якому просило здійснити виділ в натурі між ТОВ «АВРОКС» та ОСОБА_2 належну їм на праві спільної часткової власності нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовано тим, що ТОВ «АВРОКС» належить 3/4 частки, а ОСОБА_2 - 1/4 частки нежитлової будівлі загальною площею 773,00 кв. м (основна - 538,40 кв. м, підсобна - 234,60 кв. м.) за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на 3/4 частки майна зареєстровано за ТОВ «АВРОКС» у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. З часу набуття права власності і по даний час загальна, основна та підсобна площі вказаної будівлі змін не зазнавали, реконструкція та зміна функціонального призначення приміщень не проводилась. Між сторонами склався порядок користування приміщенням відповідно до належних їм часток у праві власності, кожна з яких має відокремлений вхід. Відповідно до висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, складеного спеціалістом ФОП ОСОБА_3 від 19 лютого 2024 року, ідеальна частка ТОВ «АВРОКС» (3/4 частки) із загальної площі спільної нежитлової будівлі становить 579,75 кв. м (773:4х3), з основної - 403,80 кв. м. (538,40:4х3). Ідеальна частка ОСОБА_2 (1/4 частка) із загальної площі спільної нежитлової будівлі становить 193,25 кв. м (773:4), з основної - 134,60 кв. м (538,40:4). Позивач за погодженням з відповідачем фактично користується тими приміщеннями, які спеціаліст включив до новоствореного об`єкта при його поділі, а саме: приміщеннями: підсобними приміщеннями з 1 по 13; основним приміщенням 14 з балконом 15; підсобними приміщеннями 16,17; основним приміщенням 18; підсобним приміщенням 19; підсобним приміщенням 20; приміщення 23 - вхід до підвалу; підвал

24. Відповідачка ОСОБА_2 у фактичному користуванні має наступні приміщення 2 поверху: підсобне приміщення 21 та основне 22, а також сходи на 2 поверх. Загальна площа у фактичному користуванні ОСОБА_2 становить 193,30 кв. м, що трохи більше площі у відповідності до належної їй частці, яка становить 193,25 кв. м (773:4). Виділ спільного об`єкту нерухомого майна можливий без проведення будівельних робіт у відповідності до порядку користування приміщеннями, який склався між співвласниками. Спільна нежитлова будівля знаходиться частково на земельній ділянці, кадастровий номер 3211000000:01:079:0008, площею 704,28 кв. м та частково на земельній ділянці, кадастровий номер 3211000000:01:079:0022, площею 568,12 кв. м. На момент подачі позову до суду для позивача як орендаря діючим поки що є договір оренди земельної ділянки площею 568,12 кв. м. ТОВ «АВРОКС» має намір належним чином оформити право на земельну ділянку, на якій розташована його частина спільної нежитлової будівлі. Проте, для укладення договору оренди необхідно здійснити реальний виділ спільної будівлі та присвоєння окремої поштової адреси виділеній позивачу частині будівлі. В позасудову порядку позивачу не вдається домовитись з відповідачем про виділ будівлі в натурі, оскільки ОСОБА_2 тривалий час не використовує належну їй частину нежитлової будівлі. Заочним рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2024 року позов задоволено. Здійснено поділ нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками: ТОВ «АВРОКС» та ОСОБА_2 таким чином: ТОВ «АВРОКС» як першому співвласнику виділено у власність 3/4 частки нежитлової будівлі (приміщення кафе), за адресою: АДРЕСА_1 , як окремий об`єкт нерухомості, загальною площею новоутвореного об`єкта 579,7 кв. м, (основна площа 393,30 кв. м), до складу якого входять такі приміщення та споруди: підсобні приміщення за номерами з 1 по 13; основне приміщення 14 з балконом 15; підсобні приміщення 16,17; основне приміщення18; підсобні приміщення 19, 20; вхід до підвалу 23; підсобне приміщення 24; надвірні споруди: а1 - тераса; а2 - ганок; а3 - ганок. ОСОБА_2 як другому співвласнику виділено в натурі належну їй 1/4 частки нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею новоутвореного об`єкта 193,3 кв. м, до складу якого входить: підсобне приміщення 21/48,2 кв. м; основне приміщення 22/145,1 кв. м; надвірні споруди: а4 - сходи. Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є заявником речових прав на 1/4 частки нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 жовтня 2025 року та постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, виданих приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком М. М. у виконавчому провадженні № 76210907, згідно яких передано стягувачу ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 683/2206/18 від 30 березня 2021 року, що видав Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області, та за виконавчим листом № 683/3018/24 від 06 лютого 2025 року, що видав Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області, наступне майно: 1/4 частини нежитлової будівлі, приміщення кафе, загальною площею 773,00 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною третього електронного аукціону, а саме 1 819 370 грн, що належить боржнику ОСОБА_2 . У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса для отримання свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, які не відбулися, де отримала консультацію, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень нежитлова будівля, приміщення кафе, загальною площею 773,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , позначена як об`єкт нерухомого майна, який перебуває в процесі поділу, що перешкоджає здійсненню будь-яких реєстраційних дій. Таким чином, рішення суду першої інстанції стосується прав заявниці, адже розгляд справи відбувся без участі обтяжувача нерухомого майна, відносно якого заявлені позовні вимоги про поділ. Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 на заочне рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2024 року. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що спір виник щодо виділу ідеальних часток нерухомого майна в натурі між співвласниками, при цьому ОСОБА_1 не втратила право на звернення стягнення на належне боржнику майно в межах виконавчого провадження, адже за поданням виконавця на таке майно може бути звернуто стягнення у порядку, визначеного ст. 440 ЦПК України, дійшов висновку, що оскаржуваним заочним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося. У травні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Баховського М. М., на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року. У касаційній скарзі заявниця, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду, справу направити для розгляду до Київського апеляційного суду. Касаційна скарга мотивована тим, що заявниця як стягувач у виконавчому провадженні правомірно очікувала, що за рахунок майна боржника буде виконане судове рішення, водночас оскаржуваним рішенням суду першої інстанції створено новий правовстановлюючий документ, тому проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно боржника є неможливим. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення. Апеляційним судом встановлено, що оскаржуваним судовим рішенням ОСОБА_2 , як другому співвласнику, виділено в натурі належну їй 1/4 частку нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею новоутвореного об`єкта 193,3 кв. м, до складу якого входить: підсобне приміщення 21/48,2 кв. м; основне приміщення 22/145,1 кв. м; надвірні споруди: а4-сходи. Разом з цим ОСОБА_2 є боржником ОСОБА_1 , якій відповідно до акта передачі майна стягувача від 22 жовтня 2025 року в рахунок погашення боргу, передано належну ОСОБА_2 1/4 частку нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею новоутвореного об`єкта 193,3 кв. м, до складу якого входить: підсобне приміщення 21/48,2 кв. м; основне приміщення 22/145,1 кв. м; надвірні споруди: а4-сходи, було передано ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу. Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті). Указана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначних законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення перебуває в залежності від положень процесуального закону. Право на оскарження судових рішень особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, передбачено також статтями 17, 18 ЦПК України. Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися судом виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. Аналогічного по суті висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15, а також Верховний Суд у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14 та ухвалах від 20 січня 2021 року у справі № 202/2908/17, від 20 жовтня 2021 року у справі № 2-5986/11 та від 01 червня 2022 року у справі № 931/651/20. Законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 904/7274/17, від 09 липня 2019 року у справі № 01/1494 (14-01/1494), від 02 грудня 2020 року у справі № 712/13890/15, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц, від 13 жовтня 2021 року у справі № 917/1697/20. У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і встановлення апеляційним судом, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012). Верховний Суд неодноразово зазначав, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції, є першочерговим завданням для апеляційного суду, але тільки в разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції (постанови Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 209/1817/19, від 04 квітня 2024 року у справі № 2-46/2010, від 05 червня 2024 року у справі № 607/12207/16-ц). У постанові від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю. Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб (пункти 47, 48 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77т (провадження № 12-17гс21)). Подібного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.28) та в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19)). У цій справі ОСОБА_1 , яка не брала участі в розгляді справи, вважала, що заочним рішенням районного суду вирішено питання про її права та інтереси. В справі № 373/386/24 ТОВ «АВРОКС» звернулося до суду з позовом, в якому просило здійснити виділ в натурі між ним та ОСОБА_2 належну їм на праві спільної часткової власності нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2024 року задоволено позов, тобто здійснено виділ в натурі часток належних ТОВ «АВРОКС» та ОСОБА_2 , розмір яких не змінився, в тому числі частка нерухомого майна боржника ОСОБА_2 не зменшилася. Отже, за правовою природою заочне рішення місцевого суду врегульовано права співвласників щодо виділу ідеальних часток нерухомого майна без зміни розміру цих часток. Верховний Суд, враховуючи зміст касаційної скарги, вбачає, що доводи та міркування ОСОБА_1 загалом стосуються неможливості державної реєстрації за нею як стягувачем на 1/4 частку майна боржника ОСОБА_2 відповідно до постанови та акта від 22 жовтня 2025 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не зареєструвала право власності на виділену частку майна відповідно до заочного рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2024 року. Вказане очевидно не може бути належним способом захисту прав ОСОБА_1 шляхом перегляду за її апеляційною скаргою заочного рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2024 року, тим більше, що обставини передачі 22 жовтня 2025 року майна стягувачу не існували на час ухвалення 21 травня 2024 року заочного рішення. За наведених обставин Київський апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 є власником виділеного їй у натурі нерухомого майна, не дивлячись на відсутність державної реєстрації такого майна, при цьому, ОСОБА_1 не втратила право на звернення стягнення на належне боржнику майно в межах виконавчого провадження, а отже вказане заочне рішення не стосується прав та інтересів ОСОБА_1 .. З врахуванням наведених обставин відсутні підстав вважати, що заочним рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2024 року у справі № 373/386/24 вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 . Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. З огляду викладене, є правильними висновки апеляційного суду про те, що оскаржуваним заочним рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2024 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося, що згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України є підставою для закриття апеляційного провадження у справі. Отже доводи касаційної скарги, які в переважній більшості є подібними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , на які апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування апеляційним судом норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року є необґрунтованою. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Баховського Михайла Михайловича, на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВРОКС» до ОСОБА_2 про поділ спільного майна в натурі. Копію ухвали направити заявниці. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Н. Ю. Сакара О. М. Осіян В. В. Сердюк