Ухвала КЦС ВС № 521/15433/23

УХВАЛА 29 червня 2026 року м. Київ справа № 521/15433/23 провадження № 61-8418ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 травня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та його вихованні, визначення способу участі у вихованні онука, ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, у якому просили: - зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їм перешкод у спілкуванні та вихованні онука ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визначити спосіб їх участі у вихованні та спілкуванні з онуком шляхом встановлення систематичних побачень двічі на тиждень із можливістю перебування онука за місцем їх проживання та ночівлі, а саме щосереди з 16:00 год до 16:00 год четверга та щоп`ятниці з 16:00 год до 16:00 год суботи без присутності батька дитини, а також визначити порядок щоденного спілкування з онуком за допомогою телефонного зв`язку та програм інтернет-телефонії (Viber, Skype) у режимі аудіо- та/або відеозв`язку тривалістю до двох годин із урахуванням режиму дня та можливостей дитини. На обґрунтування позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначали, що їхня дочка ОСОБА_5 з 2008 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 . Від цих відносин ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_1 , який проживав разом із батьками в місті Одесі. За твердженнями позивачів, восени 2021 року батьки дитини дійшли згоди щодо її навчання за кордоном, у зв`язку з чим із 16 листопада 2021 року ОСОБА_1 проживав разом із матір`ю у місті Белграді (Республіка Сербія), навчався в основній школі «Лаза Костіч» та відвідував баскетбольний клуб «Партизан НІС». 14 липня 2022 року за домовленістю між батьками дитина приїхала до України для проведення літніх канікул разом із батьком та мала повернутися до Сербії до початку нового навчального року. Однак відповідач відмовився повернути дитину матері та повідомив про її подальше проживання разом із ним в Україні. Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради рішенням від 10 квітня 2023 року визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_1 разом із батьком ОСОБА_2 . Позивачі стверджували, що після повернення онука до України відповідач почав перешкоджати їхньому спілкуванню із дитиною та участі у її вихованні, незважаючи на раніше сформовані між ними близькі родинні стосунки. Зокрема, за їхніми словами, відповідач заблокував їхні телефонні номери, забороняв дитині спілкуватися з ними, не повідомляв про умови її проживання та коло спілкування, а також обмежував можливість відвідування онука під час його хвороби. Посилаючись на відповідь органів поліції від 11 квітня 2023 року, позивачі зазначали, що з відповідачем було проведено профілактичну бесіду щодо недопущення вчинення домашнього насильства та належного виконання батьківських обов`язків. На думку позивачів, відповідач безпідставно створював перешкоди у реалізації їхнього права на спілкування з онуком та участь у його вихованні. Спроби врегулювати спір у позасудовому порядку результатів не дали. Також вони зверталися до органу опіки та піклування із заявою про визначення способу їх участі у вихованні та спілкуванні з онуком, однак на момент звернення до суду відповідне питання не вирішено. Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 07 травня 2024 року позов задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні та зустрічах ОСОБА_3 і ОСОБА_4 із малолітнім онуком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначив спосіб участі бабусі й дідуся у його вихованні шляхом встановлення систематичних зустрічей кожної п`ятниці з 19:00 год до 15:00 год суботи з можливістю ночівлі дитини без присутності батька, за згодою дитини. Визначив порядок спілкування позивачів з онуком за допомогою телефонного зв`язку та/або програм інтернет-телефонії (Viber, Skype) у режимі аудіо- та/або відеозв`язку щодня, за згодою дитини. Суд зазначив, що такі зустрічі та спілкування повинні здійснюватися з урахуванням бажання дитини, її розпорядку дня та стану здоров`я, а також за умови забезпечення позивачами належних умов для духовного, фізичного та морального розвитку дитини. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Одеський апеляційний суд постановою від 21 листопада 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 і ОСОБА_4 адвоката Колосовської Л. Л. залишив без задоволення, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 травня 2024 року - без змін. Після ухвалення зазначеної постанови особа, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, - ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , оскаржив рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 травня 2024 року в апеляційному порядку. На обґрунтування апеляційної скарги заявник посилався на те, що небажання підтримувати спілкування з бабою та дідом виходило безпосередньо від нього самого, тоді як відповідач не створював позивачам перешкод у реалізації їхнього права на спілкування з онуком та участь у його вихованні. Також зазначав, що суд першої інстанції не заслухав його думку під час розгляду справи, унаслідок чого неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, та порушив його право на справедливий судовий розгляд і доступ до правосуддя. Одеський апеляційний судухвалою від 24 жовтня 2025 року поновив ОСОБА_1 процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 травня 2024 року та відкрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою. Одеський апеляційний судухвалою від 13 травня 2026 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 травня 2024 року закрив. Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 07 травня 2024 року не вирішувалося питання про права чи обов`язки ОСОБА_1 . У резолютивній частині цього рішення визначено, що зустрічі та спілкування баби й діда з онуком повинні відбуватися виключно за згодою дитини, а тому будь-яких обмежень прав чи свобод ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням не встановлено. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що під час розгляду справи інтереси малолітнього ОСОБА_1 представляв його батько ОСОБА_2 , який був відповідачем у справі та реалізовував процесуальні права в інтересах дитини як її законний представник. З огляду на те, що оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у нього права на апеляційне оскарження цього рішення як особи, яка не брала участі у справі, у зв`язку з чим закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. 23 червня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 травня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 травня 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу заявник обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно закрив апеляційне провадження, дійшовши помилкового висновку про те, що рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 07 травня 2024 року не вирішувалися питання щодо його прав та інтересів. Заявник стверджує, що в апеляційній скарзі посилався не на порушення своїх прав, а на порушення власних інтересів, які, на його переконання, безпосередньо зачіпаються оскаржуваним рішенням. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції, не заслухавши його думку та не виконавши ухвалу про його опитування, неповно з`ясував фактичні обставини справи, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність перешкод у спілкуванні позивачів з онуком з боку відповідача. Заявник посилається на те, що саме він не бажав підтримувати спілкування з позивачами, тоді як його батько не перешкоджав таким контактам. На його думку, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів створення відповідачем перешкод у спілкуванні баби та діда з онуком, а тому висновки суду першої інстанції не відповідають установленим обставинам справи. Крім того, заявник зазначає, що між ним і позивачами відсутні близькі сімейні відносини та тісний емоційний зв`язок, який потребував би судового захисту шляхом визначення порядку спілкування. Також наголошує, що суди не врахували його позицію щодо небажання спілкуватися із позивачами та не надали належної оцінки доказам, які, на його думку, підтверджують відсутність будь-яких перешкод з боку батька у такому спілкуванні. Також заявник посилається на те, що суди не розмежували вимоги про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та вимоги про визначення способу участі у її вихованні, а тому дійшли помилкового висновку про наявність предмета спору між сторонами. Окремо заявник зазначає, що виконання рішення суду першої інстанції спричинило відкриття кількох виконавчих проваджень та виникнення додаткових фінансових зобов`язань у його батька, що, на його переконання, негативно впливає на його інтереси як дитини та на матеріальне забезпечення сім`ї. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Згідно з частинами першою та четвертою статті 389 ЦПК України особа, яка не брала участі у справі, має право на касаційне оскарження судового рішення лише за умови, що після розгляду її апеляційної скарги судом апеляційної інстанції було встановлено наявність підстав для апеляційного перегляду рішення як такого, що вирішує питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Винятком є випадки, коли безпосередньо судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у справі. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Оскільки рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 травня 2024 року не було переглянуто по суті судом апеляційної інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, таке рішення не може бути предметом касаційного перегляду за його касаційною скаргою. За таких обставин у відкритті касаційного провадження у частині оскарження рішення суду першої інстанції слід відмовити на підставі пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України. Щодо оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 13 травня 2026 року Верховний Суд керується таким. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали суду, крім ухвали, якою закінчено розгляд справи, суд касаційної інстанції може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Завданням цивільного судочинства, згідно зі статтею 2 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку є складовою права на судовий захист та гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. Право осіб, які не брали участі у справі, на оскарження судових рішень передбачене також статтями 17, 18 та частиною першою статті 352 ЦПК України. Необхідною умовою реалізації такого права є встановлення того, що судовим рішенням безпосередньо вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки відповідної особи. При цьому питання про те, чи вирішено судовим рішенням права, свободи, інтереси або обов`язки особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи та змісту самого судового рішення. Законодавець розмежовує осіб, які мають право на апеляційне оскарження, на дві категорії: учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, але щодо яких судовим рішенням вирішено питання про їхні права, інтереси чи обов`язки. На відміну від учасника справи, така особа повинна довести наявність очевидного та безумовного правового зв`язку між нею та оскаржуваним судовим рішенням через підтвердження того, що судом вирішено питання саме про її право, інтерес чи обов`язок. Судове рішення може вважатися таким, що ухвалене про права, інтереси чи обов`язки особи, не залученої до участі у справі, лише тоді, коли у його мотивувальній частині містяться висновки щодо прав, інтересів чи обов`язків цієї особи або коли у резолютивній частині прямо зазначено про такі права, інтереси чи обов`язки. Будь-який інший, опосередкований чи фактичний зв`язок особи зі спором не створює для неї права на апеляційне оскарження судового рішення. У разі якщо після відкриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, встановлено, що оскаржуваним рішенням питання про її права, свободи, інтереси чи обов`язки не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не може переглядатися по суті. Саме такий підхід послідовно застосовується у практиці Верховного Суду, зокрема у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, відповідно до якої лише в межах відкритого апеляційного провадження апеляційний суд має перевірити, чи вирішував суд першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі. Якщо такі обставини не підтверджуються, апеляційне провадження підлягає закриттю. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово наголошувала, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої воно ухвалене, і саме собою не визначає прав чи обов`язків інших осіб (пункти 47, 48 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77т (провадження № 12-17гс21)). Подібного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.28) та в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19). Закриваючи апеляційне провадження, Одеський апеляційний суд обґрунтовано керувався тим, що рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 травня 2024 року не містить висновків про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_1 та не покладає на нього будь-яких обов`язків. Предметом спору у цій справі були вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та визначення способу участі у його вихованні. Відповідачем у справі був саме ОСОБА_2 , а рішенням суду першої інстанції на нього покладено обов`язок не чинити перешкод у спілкуванні позивачів з онуком. Водночас, визначаючи порядок спілкування баби та діда з онуком, суд першої інстанції прямо зазначив, що такі зустрічі та спілкування мають відбуватися за згодою дитини, з урахуванням її бажання, розпорядку дня та стану здоров`я. Отже, оскаржуваним рішенням не встановлено для ОСОБА_1 жодного обов`язку щодо спілкування із позивачами всупереч його волі та не обмежено його прав чи законних інтересів. Посилання у касаційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції порушує інтереси заявника у зв`язку з відкриттям виконавчих проваджень та можливим стягненням коштів із його батька, не свідчать про вирішення судом питання щодо прав, свобод, інтересів чи обов`язків самого ОСОБА_1 у розумінні статей 17, 18, 352 ЦПК України. Наведені обставини лише вказують на опосередкований фактичний зв`язок заявника зі спором, тоді як для виникнення права на апеляційне оскарження необхідно, щоб судовим рішенням безпосередньо було вирішено питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки особи, яка не брала участі у справі. Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги щодо неправильності висновків суду першої інстанції про наявність перешкод у спілкуванні позивачів з онуком, недослідження доказів або неврахування особистого ставлення заявника до спілкування з бабою та дідом. Такі доводи стосуються суті вирішеного спору та могли б бути предметом перевірки суду апеляційної інстанції лише за умови встановлення наявності у заявника права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність такої процесуальної передумови, він правомірно не здійснював перегляду рішення по суті. За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 травня 2024 року не вирішує питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_1 , а тому апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, є правильним та відповідає наведеним вище правовим висновкам Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Правильне застосування статей 352 та 362 ЦПК України у цій справі є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. З огляду на викладене касаційна скарга в частині оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 13 травня 2026 року є необґрунтованою, а тому відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 травня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та його вихованні, визначення способу участі у вихованні онука. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко