Постанова КЦС ВС № 757/41805/17-ц

Постанова Іменем України 06 травня 2020 року м. Київ справа № 757/41805/17-ц провадження № 61-3633св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Карпенко С .О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» Ожго Євгеній Вікторович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Бевзом Володимиром Ігоровичем, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року в складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» Ожго Є. В. (далі - Уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), у якому просив зобов`язати Уповноважену особу Фонду включити його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу «Ощадний» від 01 грудня 2008 року № Т-16124 в публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Даніель» (далі - ПАТ «КБ «Даніель»). Позов мотивований тим, що 01 грудня 2008 року між ним та ПАТ «КБ «Даніель» укладений договір банківського вкладу «Ощадний», за умовами якого позивач передав в управління банку грошові активи в сумі 120 000 дол. США на строк з 01 грудня 2008 року по 01 грудня 2010 року. Постановою Правління Національного банку України від 16 січня 2014 року № 14 розпочата процедура ліквідації ПАТ «КБ «Даніель», проте позивача не було включено до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Посилаючись на те, що звернення позивача про включення до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, залишені без задоволення, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року закрито провадження у справі. Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду в сумі, що не перевищує 200 000 грн, є публічно-правовим і пов`язаний із виконанням Фондом публічно-владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бевза В. І. залишено без задоволення, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бевз В. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що в адміністративному суді позивач не зможе належним чином захистити свої права, а тому безпідставно не відступили від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду. Оскільки ПАТ «КБ «Даніель» ліквідовано,передача справидо адміністративного суду унеможливить звернення позивача до суду та ефективний спосіб захисту. Крім того, розгляд цієї справи триває з травня 2014 року, а тому враховуючи непослідовність національних судів, розгляд спору має звершитись за правилами цивільного судочинства. Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції. Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У березні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 01 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційним банком «Даніель» укладений договір банківського вкладу № Т-16124 «Ощадний», за умовами якого позивач передав в управління банку грошові активи в сумі 120 000 дол. США на строк з 01 грудня 2008 року по 01 грудня 2010 року включно. 01 грудня 2008 року ОСОБА_1 на виконання умов вказаного договору вніс на вкладний (депозитний) рахунок відповідача грошові кошти в сумі 120 000 дол. США, що еквівалентно 825 324 грн. Призначення платежу: внесок коштів на вкладний рахунок, договір банківського вкладу № Т-16124 від 01 грудня 2008 року. У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Даніель» із заявою про повернення депозитних коштів та нарахованих відсотків, на яку отримав відповідь, що банк не має заборгованості перед позивачем за договором банківського вкладу «Ощадний» від 01 грудня 2008 року № Т-1624. Листом № 02-036-1192/14 Фонд повідомив позивача, що постановою Правління Національного банку України від 16 січня 2014 року № 14 розпочата процедура ліквідації ПАТ «КБ «Даніель». Уповноважена особа Фонду надала список вкладників, які отримують кошти в межах гарантованої суми за рахунок Фонду, проте інформація про вкладника ОСОБА_1 в зазначеному списку відсутня. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно з частиною першою статті 19 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Позивач оскаржує дії щодо включення його до переліку осіб, пов`язаних з банком, просить включити його до переліку вкладників та подати інформацію до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України. Частиною першою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Нормами статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України». Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Закон України «Про банки і банківську діяльність», а також Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним. Згідно з положеннями частини четвертої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» особа, визначена рішенням Національного банку України пов`язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов`язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов`язаною з банком особою. У постановах від 12 квітня 2018 року в справі № 820/11591/15-а (провадження № 1-239апп18) і від 03 жовтня 2018 року в справі № 805/100/16-а (провадження № 11-798апп18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 462/4059/16-ц (провадження № 61-13231сво18). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, врахував, що спір щодо формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Доводи касаційної скарги з посиланням на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 761/46959/17 (провадження № 14-306цс19), у якій вказано, що хоча аналогічний спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, проте непослідовність національних судів створила позивачу перешкоди у реалізації права на судових захист, а тому його слід завершити за правилами цивільного судочинства, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. При розгляді вищевказаної справи Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивачу вже було відмовлено у відкритті провадження у справі за правилами адміністративного судочинства, тому повторне закриття провадження у цій справі, яка розглядається в порядку цивільного судочинства, призвело до порушення прав особи на доступ до суду. Враховуючи відсутність висновку про неможливість розгляду позову ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду, Фонду, третя особа - ПАТ «КБ «Даніель», про зобов`язання вчинити певні дії, за правилами адміністративного судочинства, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій не порушили права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, гарантований Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Бевзом Володимиром Ігоровичем, залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді :В. С. Жданова С. Ю. Бурлаков С. О. Карпенко