Постанова 4804 № 234/10706/19

Єдиний унікальний номер 234/10706/19 Номер провадження 22-ц/804/1130/20 Єдиний унікальний номер 234/10706/19 Головуючий у 1 інстанції Кравченко О.Ю. Номер провадження 22-ц/804/1130/20 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 12 травня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Тимченко О.О., Хейло Я.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №234/10706/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення безпідставно списаних коштів, 3% річних та інфляційних витрат, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 11 грудня 2019 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення безпідставно списаних коштів, 3% річних та інфляційних витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він, як працівник КБ «ЖБК», з квітня 2016 року отримує заробітну плату через ПАТ КБ «Приватбанк» на картку № НОМЕР_1 . 18 травня 2018 року ПАТ КБ «Приватбанк» змінило найменування на АТ КБ «Приватбанк». З 08 квітня 2016 року банк почав списувати з його картки перераховану йому заробітну плату в розмірі 50% від нарахованої суми. Він звернувся до Банку із заявою про повернення йому безпідставно списаних коштів, на що йому була надана відповідь, що у нього існує кредитна заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2006 року і банк згідно до п.1.1.3.2.12 Умов та правил надання банківських послуг має право проводити договірне списання. Не погодившись з такою відмовою, він вимушений був звертатися до суду з позовом про визнання такого списання протиправним та повернення списаних коштів. На момент винесення судом рішення, тобто за період з 08 квітня 2016 року по 05 грудня 2016 року сума позову складала 15562,04 гривень. Постановою Апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2018 року по справі № 234/10860/16-ц його позовні вимоги були задоволенні, визнано дії банку щодо списання коштів за період з 08 квітня 2016 року по 05 грудня 2016 року неправомірними та стягнуто на його користь 15562,04 гривень. Зазначена постанова набрала законної сили, виконавчий лист на даний момент перебуває на примусовому виконанні. Проте банк продовжував списувати з його зарплатної картки кошти і за період з 16 грудня 2016 року по 07 травня 2017 року, який не був предметом дослідження по справі №234/10860/16-ц, списав ще 6 377,60 гривень. Посилаючись на те, що продовження списання банком коштів в період з 16 грудня 2016 року по 07 травня 2017 року також є протиправним, здійснювалося на погашення кредитної заборгованості по тому ж самому кредитному договору б/н від 03 липня 2016 року, з тієї ж карти для виплат заробітної плати без його особистого розпорядження, без будь-яких законних підстав, а тому, з урахуванням висновків, які вже були висловлені в Постанові Апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2018 року, яка набрала законної сили, просив стягнути з відповідача на його користь списані кошти на загальну суму 6377,60 гривень, а також інфляційні витрати в сумі 6231,08 гривень та 3% річних в розмірі 1451,06 гривень, а всього 14 059,74 гривень. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 11 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів задоволено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно утримані кошти у сумі 6377,60 гривень, інфляційні втрати у сумі 6231,08 гривень, 3% річних у сумі 1451,06 гривень, а всього 14059,74 гривень. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768, 40 гривень. КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуально права, просить скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 11 грудня 2019 року, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вирішити питання про розподіл судових витрат. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було враховано висновки, зроблені в постанові Апеляційного суду Донецької області від 25 вересня 2018 року по цивільній справі №234/12588/16-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, якою заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2006 року стягнуто станом на 30 червня 2016 року, тому під час розгляду справи, суд повинен був враховувати обставини, які встановлені в зазначеній постанові. Також зазначає, що стягнення з банка на користь ОСОБА_1 безпідставно утриманих коштів та 3% річних, не ґрунтується на вимогах закону, оскільки кошти були утримані банком в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, обґрунтованість та доведеність якої встановлена постановою апеляційного суду 25 вересня 2019 року. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 04 березня 2020 року від ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача, рішення залишити без змін. В обґрунтування якого зазначає, що постанова Апеляційного суду Донецької області від 25 вересня 2018 року не стосується предмета його позову, оскільки розглядалися інші правовідносини, крім того в цій постанові не зазначено про правомірність автоматичного списання коштів з його рахунку. Вважає, що суд зробив вірний висновок стосовно того, що автоматичне списання коштів для повернення кредиту не відповідає вимогам чинного законодавства. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «Приватбанк» та має банківський рахунок, який обслуговується зарплатною карткою № НОМЕР_2 . На вказаний рахунок у період з 08 квітня 2016 року по 07 травня 2017 року позивачу проводилась виплата заробітної плати, що підтверджується випискою по картці/рахунку. Також судом першої інстанції встановлено, що, починаючи з 08 квітня 2016 року із картки № НОМЕР_1 відповідачем проводилось автоматичне списання грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № б/н від 03 липня 2006 року, укладеним між позивачем та відповідачем. Постановою Апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2018 року у справі №234/10860/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, позовні вимоги задоволені. Визнано дії ПАТ КБ «Приватбанк» з автоматичного списання грошових коштів з карти для виплат № НОМЕР_1 ОСОБА_1 неправомірними та стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно утримані кошти у сумі 15562,04 гривень за період з 08 квітня 2016 року по 05 грудня 2016 року. Крім цього судом встановлено, що згідно виписки по картці/рахунку № НОМЕР_1 , відповідач продовжував автоматичне списання грошових коштів з рахунку позивача, та за період з 16 грудня 2016 року по 7 травня 2017 року банком списано коштів на загальну суму 6377,60 гривень, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № б/н від 03 липня 2006 року. Згідно відповіді на звернення позивача від 17 листопада 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» мотивує списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 пунктом 1.1.3.2.12 Умов і правил надання банківських послуг, який передбачає право банка проводити договірне списання з усіх рахунків клієнта, відкритих в банку, з метою погашення кредитної заборгованості, на які погодився позивач, укладаючи договір з ПАТ КБ «Приватбанк». Також судом встановлено, що з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3% річних у сумі 1451,06 гривень та 6231,08 гривень інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає залишенню без задоволення. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів на спростування доводів позивача, а також доказів які б спростовували відсутність вини відповідача у списанні грошових коштів. Такі висновки суду першої інстанції відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам та встановленим обставинам. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно частини 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Згідно частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до частини 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно з статті 1067 ЦК України договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Відповідно до частини 3 статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Відповідно до частини 1 статті 1071 ЦК України банк може списувати кошти з рахунка на підставі розпорядження клієнта. Тобто, тільки клієнт може ініціювати списання коштів, а банк, в свою чергу, зобов`язаний ідентифікувати його особу. Встановлення, що власник рахунка та ініціатор списання коштів є однією особою - запорука належного виконання банком умов договору. Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Згідно з частиною 2 статті 1071 ЦК України - грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Відповідно до пункту 1.39 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» списання примусове це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом. Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України. Судом першої інстанції достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 , не надавав банку згоду на списання грошових коштів з його карткового рахунку № НОМЕР_1 , на який зараховувалася його заробітна плата, тому суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав у відповідача АТ КБ «Приватбанк» для списання грошових коштів з рахунку позивача ОСОБА_1 , оскільки позивачем згода на таке списання не надавалась, а рішення з цього приводу не ухвалювалось. Згідно з частинами 1, 3 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (частина перша статті 1068 ЦК України). Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Відповідно до пункту 7.1.2. статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Отже, відповідач зобов`язувався забезпечувати збереження коштів клієнта на його рахунку; приймати до зарахування на рахунок клієнта готівкові та безготівкові грошові кошти та забезпечувати списання коштів по рахунку клієнта. Згідно з пунктом 14.13 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» право використовувати електронний платіжний засіб може бути призупинене або припинене емітентом відповідно до умов договору в разі порушення користувачем умов використання електронного платіжного засобу. Призупинення або припинення права користувача використовувати електронний платіжний засіб не припиняє зобов`язань користувача й емітента, що виникли до часу призупинення або припинення зазначеного права. Відповідно до пункту 12 розділу VI постанови Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» емітент має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу, а також про вилучення електронного платіжного засобу за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне використання електронного платіжного засобу та/або його реквізитів, значно збільшеного ризику неспроможності платника виконати своє зобов`язання щодо сплати кредиту та процентів за ним, в інших випадках, установлених договором. Емітент зобов`язаний інформувати користувача про зупинення права використовувати електронний платіжний засіб та причини такого зупинення в спосіб, установлений договором, у разі можливості перед тим, як право використовувати електронний платіжний засіб буде зупинено, і негайно після цього, якщо надання такої інформації не скомпрометує об`єктивно виправданих заходів з безпеки або якщо це не заборонено законодавством України. Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов`язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено цим Законом) здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієнта). При цьому документи мають бути чинними (дійсними) на момент їх подання та включати всі необхідні ідентифікаційні дані. Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції клієнтом ідентифікація, верифікація клієнта здійснюються також у разі проведення ним фінансової операції на суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону, незалежно від того, проводиться така фінансова операція одноразово чи як кілька фінансових операцій, які можуть бути пов`язані між собою. У разі виникнення сумнівів у достовірності чи повноті наданої інформації про клієнта суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний провести поглиблену перевірку клієнта. Відповідно до частини другої статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми. Відповідно до частини другої статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України, зокрема: клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів (осіб) у разі виникнення підозри в тому, що їх фінансові операції (фінансова операція) можуть (може) бути пов`язані (пов`язана) з фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення; клієнтів, які проводять перекази без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 15000,00 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою ніж 150000,00 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості; клієнтів, що здійснюють фінансові операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150000,00 гривень, або у сумі, еквівалентній зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах. Тобто положеннями статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та частиною сьомою статті 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Частиною п`ятою статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що у разі ненадання клієнтом (особою, представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, рахунок не відкривається, зазначені в частині другій цієї статті договори (фінансові операції) не укладаються (не здійснюються). Згідно з частиною шостою статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право відмовитися від підтримання договірних відносин чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику. Оскільки відповідач порушив грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Вищезазначене викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі № 686/21962/15-ц. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 зробила висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми. Такого ж висновку про наявність підстав для стягнення пені та виплат, передбачених статтею 625 ЦК України, у аналогічних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 463/4416/15 (провадження № 61-13469св18) У зв`язку з наведеним суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення безпідставно утриманих коштів, а також 3 % річних. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції висновків, викладених в постанові Апеляційного суду Донецької області від 25 вересня 2018 року по цивільній справі №234/12588/16-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, якою заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2006 року стягнуто станом на 30 червня 2016 року, не обґрунтовані, оскільки не мають відношення до виниклих правовідносин, які є предметом розгляду у даній справі, у вигляді неправомірного списання грошових коштів банком з карткового рахунку позивача. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367,369, 374, 375,381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», залишити без задоволення. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 11 грудня 2019 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.І. Корчиста Судді: О.О. Тимченко Я.В. Хейло