Постанова 4804 № 243/3619/15-ц

Єдиний унікальний номер 243/3619/15-ц Номер провадження 22-ц/804/1784/21 Номер провадження 22-ц/804/1784/21 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 19 жовтня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Кішкіної І.В., Халаджи О.В. за участю секретаря Кіпрік Х.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №243/3619/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку», право вимоги якого відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2015 року (суддя Гусинський М.О.), встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У квітні 2015 року ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» (далі за текстом ПАТ «ВБР») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 09 квітня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №IKAPNAIG.121042.001. Відповідно до умов кредитного договору ПАТ «ВБР» надав кредит ОСОБА_1 в сумі 62 010 гривень строком до 08 квітня 2016 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,50 % річних та сплатою комісії за надання кредитних коштів в розмірі 0,20 % річних від суми кредиту по договору щомісячно. Також, між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором 09 квітня 2013 року було укладено договір поруки № PX029031.121050.001, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед позивачем за виконання відповідачем ОСОБА_1 його зобов`язань за кредитним договором від 09 квітня 2013 року №IKAPNAIG.121042.001. Згідно з п.4 договору поруки відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідають перед позивачем як солідарні відповідачі. Просило суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на їх користь заборгованість за кредитним договором від 09 квітня 2013 року в сумі 49133,19 гривень. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2015 року позовні вимоги ПАТ «ВБР» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВБР» заборгованість за кредитним договором від 09 квітня 2013 року №IKAPNAIG.121042.001 у сумі 49133,19 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 245, 66 гривень, на користь ПАТ «ВБР» понесені витрати по сплаті у засоби масової інформації друкування оголошення про виклик відповідача до суду в сумі 315 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 245,66 гривень, на користь ПАТ «ВБР» понесені витрати по сплаті у засоби масової інформації друкування оголошення про виклик відповідача до суду в сумі 315 гривень. Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2015 року по справі за позовом ПАТ «ВБР» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення. КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2015 року, постановити рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було враховано вимоги ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення АТО», згідно якої на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилась антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Глобал Спліт», яке набуло право вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін. ПОЯСНЕННЯ СТОРІН У СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ В судове засідання апеляційного суду сторони не з`явились, повідомлялись належним чином про час та місце розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що 09 квітня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №IKAPNAIG.121042.001, згідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 62 010 гривень на строк до 08 квітня 2016 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,50 % річних та сплатою комісії за надання кредитних коштів в розмірі 0,20 % річних від суми кредиту по договору щомісячно. Повернення кредиту повинно було виконуватися згідно узгодженого сторонами договору графіку погашення заборгованості. (а.с. 6-8) 09 квітня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №PX029031.121050.001, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед позивачем за невиконання відповідачем ОСОБА_1 його зобов`язань за кредитним договором від 09 квітня 2013 року №IKAPNAIG.121042.001. (а.с. 9-10) Згідно розрахунку заборгованості станом на 13 лютого 2015 року заборгованість відповідачів за кредитним договором від 09 квітня 2013 року №IKAPNAIG.121042.001 складає 49133,19 гривень, з яких: поточна заборгованість по тілу кредиту 27122,05 гривень, прострочена заборгованість по тілу кредиту 15239,34 гривень, поточна заборгованість за процентами 147,78 гривень, прострочена заборгованість за процентами 5176,97 гривень, заборгованість по комісії 1116,18 гривень, пеня 330,87 гривень. (а.с.3-5) ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки умови кредитного договору в частині повернення кредиту на час розгляду справи в суді не виконано, боржник ОСОБА_1 і поручитель ОСОБА_2 відповідають перед кредитором як солідарні боржники у повному обсязі. Проте погодитись повністю з такими висновками суду першої інстанції не можливо за наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України та частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок відповідає постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц. Виходячи з положень частини 4 статті 559 ЦК України, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинна бути пред`явлена у судовому порядку в межах строку дії договору поруки, або протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем) (постанова Судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 дійшла висновку, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи не оспорюються сторонами. Так, 09 квітня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IKAPNAIG.121042.001, згідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 62 010 гривень на строк до 08 квітня 2016 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,50 % річних та сплатою комісії за надання кредитних коштів в розмірі 0,20 % річних від суми кредиту по договору щомісячно. Повернення кредиту повинно було виконуватися згідно узгодженого сторонами договору графіку погашення заборгованості. (а.с. 6-8) Згідно п. 1.2. Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: придбання авто. Згідно п. 7.1 цей договір набуває чинності з дати його підписання та діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором. Відповідно до п. 8.6 сторони домовились, що строк позовної давності до вимог за цим договором (в тому числі щодо стягнення неустойки) становить 10 років. Відповідно до п.п. 2.4. Період сплати кредиту, комісії та процентів: з 1-го по 10-число кожного місяця, починаючи з наступного місяця, після дати підписання дано договору. При несплаті кредиту, комісії та процентів у зазначений строк вони вважають простроченими. Також, 09 квітня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № PX029031.121050.001, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед позивачем за виконання відповідачем ОСОБА_1 його зобов`язань за кредитним договором від 09 квітня 2013 року №IKAPNAIG.121042.001. (а.с. 9-10) Відповідно до п. 6 Договору поруки у випадку невиконання Боржником зобов`язань за Кредитним договором, Боржник і Поручитель відповідають перед кредитором солідарні боржники. Згідно п. 14 договору поруки, порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджено наявність заборгованості у відповідачів перед позивачем. Згідно розрахунку заборгованості станом на 13 лютого 2015 року заборгованість відповідачів за кредитним договором від 09 квітня 2013 року №IKAPNAIG.121042.001 складає 49133,19 гривень, з яких: поточна заборгованість по тілу кредиту 27122,05 гривень, прострочена заборгованість по тілу кредиту 15239,34 гривень, поточна заборгованість за процентами 147,78 гривень, прострочена заборгованість за процентами 5176,97 гривень, заборгованість по комісії 1116,18 гривень, пеня 330,87 гривень. (а.с.3-5) Доказів на підтвердження належного виконання умов договору відповідачем не надано. Відповідно до матеріалів справи відповідачі зареєстровані у АДРЕСА_1 . Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» м. Горлівка Донецької області включене до цього переліку. У відповідності до положень Закону України від 02 вересня 2014 року №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» позивач мав право нараховувати пеню в період до 14 квітня 2014 року, розмір якої відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем, станом на 14 квітня 2014 року становить 3,70 гривень. Відтак, доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції вимог ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» знайшли своє підтвердження та є обґрунтованими. Крім цього, згідно ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 22 вересня 2011 року N3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою такого змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частинами 2, 3 статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року по справі №524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18). Відповідно до пункту 1.6 кредитного договору від 09 квітня 2013 року позичальник сплачує банку комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,20 % від суми кредиту у день укладення кредитного договору. Сплата комісії здійснюється в гривні. Суд першої інстанції інстанцій не звернув увагу на зазначені умови кредитного договору, не врахував, що нарахування винагороди за надання кредитних ресурсів (комісії) суперечить вимогам чинного законодавства України. Позивач не мав права встановлювати такі платежі, оскільки вони покладають на боржників обов`язок компенсувати можливі фінансові ризики банківської установи. Крім того, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надавалися відповідачу як позичальнику. Оскільки обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої неможливе встановлення комісії, то позовні вимоги банку в частині стягнення комісії в сумі 1116,18 гривень не підлягають задоволенню. Зазначене узгоджується з постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року по справі № 236/2227/17 (провадження № 61-44007св18). Отже, суд першої інстанції повно і всебічно не з`ясував обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень; не перевірив правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості та дійшов невірного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Крім цього, встановлено, що згідно Договору №146 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06 березня 2019 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Банк Розвитку» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт», відповідно до умов якого ТОВ «Глобал Спліт» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку», в тому числі і за кредитним договором від 09 квітня 2013 року №IKAPNAIG.121042.001. (а.с.39-40) Згідно матеріалів цивільної справи ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року замінено сторону виконавчого провадження з виконання заочного рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2015 року у цивільній справі №243/ 3619/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Банк Розвитку» правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт». Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», відповідно до положень статті 37 ЦПК у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках зміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії апеляційного оскарження судового рішення. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. Частиною 1 ст. 55 ЦПК України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив (частина 2 ст. 55 ЦПК України). Отже, підставою для заміни сторони, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Враховуючи вимоги ст. 55 ЦПК України, а також беручи до уваги конкретні обставини справи апеляційний суд приходить до висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» є процесуальним правонаступником Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» та набуло право вимоги за кредитним договором від 09 квітня 2013 року №IKAPNAIG.121042.001. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача. Згідно з частиною 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. При пред`явленні позову до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати судового збору, він стягується в дохід держави за рішенням суду окремо з кожного відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При пред`явленні позову кількома звільненими від сплати судового збору позивачами до одного відповідача судовий збір з відповідача стягується в дохід держави з урахуванням загальної суми всіх вимог. При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Згідно п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №590 від 27 квітня 2006 року компенсація судових витрат у цивільних та адміністративних справах здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань судів, якими винесено відповідне рішення. Отже, задовольняючі позовні вимоги частково та стягуючи з відповідачів заборгованість за кредитним договором на загальну суму 47 689, 14 гривень, апеляційний суд, з урахуванням того, що на момент звернення до суду з позовом позивач був звільнений від сплати судового збору в порядку п. 22 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в дохід держави судового збору по 238, 45 гривень з кожного. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2015 року скасувати. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку», право вимоги якого відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» заборгованість за кредитним договором від 09 квітня 2013 року №IKAPNAIG.121042.001, станом на 13 лютого 2015 року, яка складається з поточної заборгованості за тілом кредиту в сумі 27 122, 05 гривень; простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 15 239, 34 гривень; поточної заборгованості за процентами в сумі 147, 78 гривень; простроченої заборгованості за процентами в сумі 5 176, 97 гривень, пені в сумі 3, 70 гривень, а всього 47 689, 84 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави по 238,45 гривень з кожного. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 21 жовтня 2021 року. Головуючий О.І. Корчиста