Постанова 4804 № 235/8286/15-ц

Єдиний унікальний номер 235/8286/15-ц Номер провадження 22-ц/804/1863/21 Єдиний унікальний номер 235/8286/15-ц Головуючий у 1 інстанції Хмельова С.М. Номер провадження 22-ц/804/1863/21 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 12 серпня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Канурної О.Д., Папоян В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №235/8286/15-ц за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк», на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 квітня 2021 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У вересні 2015 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 05 травня 2010 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №DOH0AN90946353, згідно умов якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит в сумі 72 780, 33 гривень на термін до 04 травня 2015 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитним коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором. Позивач належним чином виконав своє зобов`язання за договором. Посилаючись на те, що відповідач прийняті на себе зобов`язання за договором не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 25 серпня 2015 року становить 196 878, 27 гривень та складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 70146,35 гривень; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором в сумі 117 118, 67 гривень; штрафу (фіксована частина) в сумі 250 гривень та штрафу (процентна складова) в сумі 9 363, 25 гривень, яку і просило стягнути з відповідача на його користь. Також просило стягнуто понесені судові витрати. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, зокрема встановлено п`ятирічний строк позовної давності. Враховуючи, що останній щомісячний платіж ОСОБА_1 було здійснено 28 листопада 2011 року, тому п`ятирічний строк позовної давності починається з 29 листопада 2011 року то вказаний строк закінчився 29 листопада 2016 року, а банк звернувся до суду з позовною заявою 17 вересня 2015 року, отже банк звернуся до суду в межах п`ятирічного строку позовної давності, встановленого кредитним договором. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 30 червня 2021 року до Донецького апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що 05 травня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», укладено кредитно-заставний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 72780,33 гривень, з процентною ставкою 20,04% річних, зі сплатою платежів з 24 по 28 число кожного місяця. Під час укладення зазначеного договору відповідач передав у заставу в якості забезпечення зобов`язань належний йому автомобіль МАРLЕ SМА 7181, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 . (а.с.6-14) За умовами Договору (п. 13.3.3) ОСОБА_1 надав банку повноваження вчиняти будь-які дії щодо звернення стягнення в позасудовому порядку, в тому числі від його імені укладати договір купівлі-продажу автомобіля іншій особі, знімати його з реєстрації, здійснювати перереєстрацію на іншу особу. Згідно з відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій області, належний відповідачу автомобіль МАРLЕ SМА був перереєстрований 01 квітня 2014 року у ВРЕР №9 УДАІ м. Києва за довідкою-рахунком ВІА 392177 від 27 березня 2014 року. Згідно відповіді з банку від 05 січня 2021 року його автомобіль було реалізовано 07 квітня 2014 року в сумі 44 000 гривень та кошти направлені на погашення заборгованості. Згідно з розрахунком заборгованості, який надав позивач, станом на 29 листопада 2011 року залишок тіла кредиту складав 59604,95 гривень (графа 3 Розрахунку заборгованості), «Загальний залишок пені за порушення строків розрахунків» (14 графа розрахунку) складав 440,37 гривень, «Загальний залишок заборгованості за процентами» (11 графа Розрахунку) 3340,75 гривень. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимога в частині стягнення пені та штрафів є необґрунтованою та, дійшовши висновку про наявність заборгованості у ОСОБА_1 перед банком, одночасно відмовив у задоволенні всіх позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можливо, оскільки відмова у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, яка застосовується лише за умови обґрунтованості позовних вимог. Рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового виходячи з наступного. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно зі статтею 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Встановлено, що 05 травня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 72 780, 33 гривень, з процентною ставкою 20,04% річних, зі сплатою платежів з 24 по 28 число кожного місяця. Під час укладення зазначеного договору відповідач передав у заставу в якості забезпечення зобов`язань належний йому автомобіль МАРLЕ SМА 7181 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 . (а.с.6-14) Встановлено та не заперечувалось сторонами, що Банк взяте на себе зобов`язання виконав та надав позичальнику ОСОБА_1 кошти в розмірі, визначеному в кредитному договорі. За умовами договору (п. 13.3.3) ОСОБА_1 надав банку повноваження вчиняти будь-які дії щодо звернення стягнення в позасудовому порядку, в тому числі, від його імені укладати договір купівлі-продажу автомобіля іншій особі, знімати його з реєстрації, здійснювати перереєстрацію на іншу особу. Наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджено наявність заборгованості у відповідача перед позивачем. Згідно розрахунку заборгованості за кредитно-заставним договором від 05 травня 2010 року №DOH0AN90946353, укладеним між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , станом 25 серпня 2015 року розмір заборгованості становить 196 878,27 гривень, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 70146,35 гривень; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором в сумі 117 118, 67 гривень; штрафу (фіксована частина) в сумі 250 гривень та штрафу (процентна складова) в сумі 9 363, 25 гривень. (а.с.4-5) Утворення заборгованості також не заперечувалось і відповідачем ОСОБА_1 , який у відзиві на позовну заяву та на апеляційну скаргу зазначав, що допустив прострочення виконання кредиту і 22 вересня 2011 року здійснив останній платіж за кредитним договором. У зв`язку з чим він передав АТ КБ «Приватбанк» належний йому на праві власності автомобіль, який був предметом застави за кредитним договором. (а.с. 74-76, 122-125) Виходячи з положень ст. 572 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій області від 23 грудня 2020 року №31/5-5391, належний відповідачу автомобіль МАРLЕ SМА був перереєстрований 01 квітня 2014 року у ВРЕР №9 УДАІ м. Києва за довідкою-рахунком ВІА 392177 від 27 березня 2014 року. (а.с.62) Згідно відповіді банку від 05 січня 2021 року автомобіль МАРLЕ SМА було реалізовано 07 квітня 2014 року за 44 000 гривень та кошти направлені на погашення заборгованості за кредитним договором. (а.с.81) Проте, розрахунок заборгованості, наданий позивачем не містить відомостей, щодо зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від продажу автомобіля зазначеного автомобіля, тому при вирішенні питання щодо розміру заборгованості зазначена сума підлягає врахуванню. Згідно п. 4.7 умов кредитного договору, кошти отримані банком від позичальника для погашення заборгованості, направляють її погашення в такій черговості: для відшкодування витрат/збитків, яких зазнав банк за договором (зокрема. згідно із п. 3.4, 3.4.2, 6.2.7 договору), для оплати неустойки згідно із ст. 14 договору, для оплати простроченої заборгованості за винагородами, для оплати простроченої заборгованості за процентами, для оплати простроченої заборгованості за наданим кредитом, сума, що залишилася, направляється на погашення заборгованості в такій послідовності - винагородами, за процентами, за наданим кредитом. У відповідності до положень Закону України від 02 вересня 2014 року №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» позивач мав право нараховувати штрафні санкції в період до 14 квітня 2014 року. В той же час, покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Отже, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й тем саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року по справі № 6-2003цс15, від 06 квітня 2016 року по справі № 6-2387цс15 та від 11 жовтня 2017 року по справі № 6-1374цс17. Аналогічної позиції дотримувався Верховний Суд в постанові від 21 серпня 2018 року по справі № 761/25925/15-ц та в постанові від 04 вересня 2019 року по справі №759/7434/14-ц. Отже одночасне стягнення пені та штрафу не відповідає вимогам матеріального закону, тому у стягненні на користь позивача суми штрафу слід відмовити. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні вимог банку про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором з посиланням на ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки відповідач неналежним чином виконував умови кредитно-заставного договору до введення в дію вказаного закону. Враховуючи наведене, сума що підлягає стягненню, з урахуванням суми вартості реалізації автомобіля, становить 87 851, 60 гривень та складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 70146,35 гривень та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, що була нарахована в період до 14 квітня 2014 року, яка станом на 07 квітня 2014 року складає 61 705, 25 гривень, але з урахуванням вартості реалізованого автомобіля складає 17705,25 гривень (61 705, 25 гривень - 44 000 гривень). Щодо висновків суду першої інстанції в частині пропуску строку позовної давності колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. У частині першій статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Згідно п. 14.10 Кредитно-заставного договору сторони встановлюють строки позовної давності за вимогами про стягнення винагороди та процентів за користування Кредитом, неустойки тривалістю у 5 років. (а.с.6-14) Отже, висновок суду першої інстанції, що АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом поза межами строку позовної давності, є помилковим. Суд першої інстанції повно і всебічно не з`ясував обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень; не перевірив правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 70146,35 гривень заборгованість за кредитним договором (тілом кредиту), а також 17705,25 гривень пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Установивши, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування судового рішення, з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в сумі 3294,43 гривень (пропорційно до розміру задоволених вимог), з яких: 1317,77 гривень - судові витрати понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції; 1976,66 гривень - судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись ст. 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 квітня 2021 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №DOH0AN90946353 від 05 травня 2010 року за тілом кредиту в сумі 70146,35 гривень, пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в сумі 17705,25 гривень, а всього 87 851, 60 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в сумі 3294,43 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Судді: