Постанова 4804 № 227/4740/19

Єдиний унікальний номер 227/4740/19 Номер провадження 22-ц/804/1955/20 Єдиний унікальний номер 227/4740/19 Головуючий у 1 інстанції Любчик В.М. Номер провадження 22-ц/804/ 1955/20 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 10 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Гапонова А.В., Тимченко О.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №227/4740/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця», на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2020 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 26297,55 гривень компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 5398,13 гривень, без утримання передбачених законом податків та зборів. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем по справі. Згідно наказу № 2311/ДН-ОС від 22 червня 2017 року позивача було звільнено з посади старшого інспектора з кадрів керівництва ВП «Станція Іловайськ» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, однак у день звільнення остаточного розрахунку проведено не було. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі в розмірі 24192,38 гривень, компенсацію за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 2859,10 гривень. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 655,81 гривень. В іншій частини позовних вимог відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2020 року та ухвалите нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Указом Президента України №405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. У зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця», розташованих на непідконтрольній території, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст. 341 КК України. Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні ПАТ «Укрзалізниця» господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі. Визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться на непідконтрольній території, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. У зв`язку з зазначеним відповідач фактично відсутній за фактичним місцем роботи позивача, що обумовлено поважними причинами, та не має об`єктивної можливості підтвердити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 09 червня 2020 року до Донецького апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , в якому просить залишити рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2020 року без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що відомості щомісячних розрахункових листів за березень червень 2017 року відповідають прийнятим відповідачем наказам № 236 ДНД від 17 березня 2017 року та № 645-113-1 від 28 квітня 2017 року. Індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) спростовують довідку про доходи виготовлену відповідачем, та відсутність заборгованості за березень 2017 року. Також посилання відповідача на Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року є необґрунтованим, оскільки єдиним належним та достатнім доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили є сертифікат Торгово-промислової палати України. Доводи апеляційної скарги необґрунтовані, відповідачем не наведено жодного аргументованого доводу, що надані позивачем розрахунки заборгованості не відповідають дійсному розміру заборгованої заробітної плати. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 . На підставі долученого до матеріалів справи наказу (розпорядження) № 2311/ДН-ОС від 22 червня 2017 року, ОСОБА_1 звільнено з посади старшого інспектора з кадрів керівництва виробничого підрозділу «Станція Іловайськ» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату 30 червня 2017 року, про що у трудовій книжці зроблено запис № 12, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсації за 24 дні відпустки. Постановою Кабінету міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця». Із долучених до матеріалів справи розрахунків заробітної плати позивачки (табуляграм) вбачається, що за березень 2017 року - всього нараховано 6213,20 гривень, з яких оплата простоїв становить 658,83 гривень, сума до виплати 4940,63 гривень; за квітень 2017 року - всього нараховано 3670,10 гривень, з яких оплата простоїв становить 3602,97 гривень, сума до виплати 2918,41 гривень; за травень 2017 року - всього нараховано 3485,45 гривень, з яких оплата простоїв становить 3421,69 гривень, сума до виплати 2771,56 гривень; за червень 2017 року - всього нараховано 12928,80 гривень, з яких оплата простоїв становить 906,41 гривень (до складу вищезазначеної суми також входять виплата одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсація за 24 дні відпустки), сума до виплати становить 10434,20 гривень. Кількість днів простою зазначена у табуляграмах, відповідно до яких за березень 2017 року - 4 дні (32 години), квітень 2017 року - 19 днів (152 години), травень 2017 року - 19 днів (151 година), червень 2017 року - 5 днів (40 годин). При цьому, доказів порушення з боку позивачки встановленого режиму роботи при простої відповідачем не надано. Наказом начальника структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 17 березня 2017 року № 236/ДНД, підтверджується, що у зв`язку із відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольною українській владі територією, встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції; на час простою встановлено щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку та зобов`язано всіх працівників, які знаходяться на простої, з`являтися на свої робочі місця, актові зали, кабінети технічного навчання; зобов`язано працівників, які знаходяться на простої, розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в «Журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої»; на весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код «П»; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. Згідно відомостей (дата формування виписки 15 січня 2020 року) з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (форма НОМЕР_2 -5 ), наданих на виконання ухвали суду від 27 грудня 2019 року, розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за 1 квартал 2017 року становить 17515,44 гривень, з яких за січень 2017 року - 5796,02 гривень, за лютий 2017 року - 5506,22 гривень, за березень 2017 року - 6213,20 гривень, що збігається з сумою нарахованого заробітку, вказаного в табуляграмах за січень-березень 2017 року наданих позивачкою. Також судом першої інстанції встановлено, що сума заборгованості по заробітній платі у відповідача перед позивачем за час вимушеного простою складає 24192,38 гривень, сума компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 2859,10 гривень. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає залишенню без задоволення. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за квітень - червень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, а також не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом. Такі висновки суду першої інстанції відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам та встановленим обставинам. Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Та відповідно до ч.3, 4 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). Встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я позивача. На підставі долученого до матеріалів справи наказу (розпорядження) № 2311/ДН-ОС від 22 червня 2017 року, ОСОБА_1 звільнено з посади старшого інспектора з кадрів керівництва виробничого підрозділу «Станція Іловайськ» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату 30 червня 2017 року, про що у трудовій книжці зроблено запис № 12, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсації за 24 дні відпустки. Постановою Кабінету міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця». Із долучених до матеріалів справи розрахунків заробітної плати позивачки (табуляграм) вбачається, що за березень 2017 року - всього нараховано 6213,20 гривень, з яких оплата простоїв становить 658,83 гривень, сума до виплати 4940,63 гривень; за квітень 2017 року - всього нараховано 3670,10 гривень, з яких оплата простоїв становить 3602,97 гривень, сума до виплати 2918,41 гривень; за травень 2017 року - всього нараховано 3485,45 гривень, з яких оплата простоїв становить 3421,69 гривень, сума до виплати 2771,56 гривень; за червень 2017 року - всього нараховано 12928,80 гривень, з яких оплата простоїв становить 906,41 гривень (до складу вищезазначеної суми також входять виплата одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсація за 24 дні відпустки), сума до виплати становить 10434,20 гривень. Кількість днів простою зазначена у табуляграмах, відповідно до яких за березень 2017 року - 4 дні (32 години), квітень 2017 року - 19 днів (152 години), травень 2017 року - 19 днів (151 година), червень 2017 року - 5 днів (40 годин). При цьому, доказів порушення з боку позивачки встановленого режиму роботи при простої відповідачем не надано. Так, наказом начальника структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 17 березня 2017 року № 236/ДНД, підтверджується, що у зв`язку із відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольною українській владі територією, встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції; на час простою встановлено щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку та зобов`язано всіх працівників, які знаходяться на простої, з`являтися на свої робочі місця, актові зали, кабінети технічного навчання; зобов`язано працівників, які знаходяться на простої, розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в «Журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої»; на весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код «П»; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. Згідно відомостей (дата формування виписки 15 січня 2020 року) з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (форма НОМЕР_2 -5 ), наданих на виконання ухвали суду від 27 грудня 2019 року, розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за 1 квартал 2017 року становить 17515,44 гривень, з яких за січень 2017 року - 5796,02 гривень, за лютий 2017 року - 5506,22 гривень, за березень 2017 року - 6213,20 гривень, що збігається з сумою нарахованого заробітку, вказаного в табуляграмах за січень-березень 2017 року наданих позивачкою. Відповідно до копії довідки виданої АТ «Українська залізниця» від 25 березня 2020 року №649/2, вбачається, що ОСОБА_1 за січень 2017 року нараховано заробітну плату в розмірі 5796,02 гривень, до виплати належить 4608,90 гривень, за лютий 2017 року нараховано 5506,22 гривень, до виплати належить 4378,45 гривень, за березень 2017 року нараховано заробітну плату в розмірі 2105,17 гривень, до виплати належить 1673,99 гривень, з квітня по червень 2017 року нарахування відсутні. Відповідно до відомості на виплату грошей АДРЕСА_1 ОСОБА_1 12 липня 2017 року сплачено заробітну плату за березень 2017 року. Відповідачем не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів на спростування наданих позивачем доказів та на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідачем не надано будь-яких доказів, які б підтвердили відсутність заборгованості перед позивачем. Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України, Законами України «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші. У рішенні Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року № 9 рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Доводи відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не обґрунтовані з огляду на те, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17. Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати, ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Згідно ст. 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 23 квітня 1999 року № 692) компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення на користь позивача компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати, оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачці не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, крім того, судом було зазначено, що наданий позивачем розрахунок проведено без утримання з цієї суми передбачених законом податків і зборів та без врахування фактично виплаченої заробітної плати за березень 2017 року. Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач. Доводи відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не обґрунтовані з огляду на те, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відповідно до п. 11 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники податків, зазначені у пункті 1 ч.1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум, зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення). Доводи апеляційної скарги, що науково-правовим висновком Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, визначено, щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України. Проте положення цього висновку не є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі. Форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заборгованості по заробітній платі. Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що сертифікат Торгово-промислової палати України є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (стаття 10). Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Тобто, форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (стаття 113 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати належних працівнику при звільненні сум. Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов`язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону ї підстави для його скасування відсутні. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-ІХ (далі - Закон № 540-ІХ). З змістом підпункту 3 пункту 12 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» вказаного Закону № 540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 384, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів. витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.7, 19, 369, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.І. Корчиста Судді: А.В. Гапонов О.О. Тимченко