Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/674/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/674/19 пров. № А/857/982/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Затолочного В.С. та Макарика В.Я., з участю секретаря судового засідання - Омеляновської Л.В., а також сторін (їх представників): від позивача - ОСОБА_2., Бобонич Н.В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській обл. на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.11.2019р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській обл., третя особа без самостійних вимог на предмет спору Акціонерне товариство «Правекс Банк», про визнання протиправними і скасування податкової вимоги та податкових повідомлень-рішень щодо збільшення сум грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, військового збору і штрафу за неподання податкової звітності (суддя суду І інстанції: Микуляк П.П.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15 год. 00 хв. 19.11.2019р. м.Ужгород; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 29.11.2019р.),- В С Т А Н О В И В: 16.05.2019р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним визнання відповідачем Головним управлінням /ГУ/ ДФС у Закарпатській обл. доходу, отриманого позивачем ОСОБА_1 у III кварталі 2016 року, як додатковим благом у вигляді прощеної ПАТ КБ «Правекс Банк» частини боргу за кредитним договором № 1589-024/08Р від 28.08.2008р.; визнати протиправними та скасувати винесені відповідачем ГУ ДФС у Закарпатській обл. податкові повідомлення-рішення № 0001801305 від 11.02.2019р., № 0001861305 від 11.02.2019р., № 0001811305 від 11.02.2019р., податкову вимогу № 4740-50 від 02.04.2019р.; стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати (Т.1, а.с.5-18). Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.11.2019р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовані винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення № 0001801305 від 11.02.2019р., № 0001861305 від 11.02.2019р., № 0001811305 від 11.02.2019р. та податкову вимогу № 4740-50 від 02.04.2019р.; вирішено питання про розподіл судових витрат (Т.1, а.с.230-237). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ДФС у Закарпатській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та винести нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (Т.2, а.с.2-8). В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що копія наказу про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ОСОБА_2 № 1791 від 31.10.2018р. та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки № 393/07-16-13-05-07 від 31.10.2018р. надіслано фізичній особі ОСОБА_3 03.11.2018р. рекомендованим листом з повідомленням про вручення (поштове відправлення № 8800023373187). Рекомендований лист 10.12.2018р. повернувся до ГУ ДФС у Закарпатській обл. з довідкою поштового зв`язку (форма № 20) із зазначенням причини повернення - «за закінченням встановленого строку зберігання». Відповідно вимог п.42.2, п.42.4 ст.42 Податкового кодексу /ПК/ України наказ № 1791 від 31.10.2018р. та повідомлення № 393/07-16-13-05-07 від 31.10.2018р. вважаються належним чином врученими. Підставою для проведення позапланової невиїзної перевірки платника податку ОСОБА_2 слугувала інформація, отримана з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів протягом 2016 року у вигляді додаткового блага за ознакою « 126», та неподання декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік. Інформація про суму отриманих доходів у вигляді додаткового блага підтверджена податковим агентом ПАТ КБ «ПРАВЕКС Банк» згідно листа від 01.02.2018р. Отже, згідно пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України позивачем у III кварталі 2016 року отримано дохід як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, який становить 406106 грн. 89 коп. Виплата фізичній особі ОСОБА_3 доходу у вигляді анулювання (прощення) заборгованості за кредитом в сумі 406106 грн. 89 коп. третя особа ПАТ КБ «ПРАВЕК Банк» відобразила у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) за II квартал 2016 року з ознакою доходу « 126». На запит ГУ ДФС у Закарпатській обл. № 134/7/07-16-13-11 від 17.01.2018р. ПАТ КБ «ПРАВЕКС Банк» підтвердив інформацію, надану в податковому розрахунку за формою 1-ДФ про дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту), про необхідність сплати боржниками податку з доходів та відображення їх в річній податковій декларації, шляхом укладення відповідних договорів про прощення частини боргу за кредитним договором. Згідно усталеної судової практики з метою оподаткування доходи, отримані платником податку у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та суми прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці, розрахованої відповідно до п.8 підрозділу 1 розд. XX «Перехідні положення» ПК України, слід розглядати окремо. У кредитних правовідносинах лише кредитор має право розрахувати суму, прощену (анульовану) у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеної за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 01.01.2014р. По причині того, що кредитором (банком) було здійснено прощення (анулювання) частини суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до п.8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу з урахуванням норм пп.«д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України. Як свідчать матеріали справи, ПАТ КБ «ПРАВЕКС Банк» не розраховував суму, прощену (анульовану) у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеної за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 01.01.2014р. Згідно договору про прощення частини боргу від 19.07.2016р. за кредитним договором ПАТ КБ «ПРАВЕКС Банк» прощено заборгованість за кредитом в сумі 16338 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення цього договору в еквіваленті складає 406106 грн. 89 коп. (пп.4.1 п.4 цього договору). Платником податків ОСОБА_4 суму доходу, отриманого платником податку як додаткове благо, в сумі 406106 грн. 89 коп., у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік не задекларовано, та податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб з суми доходу, отриманого платником податку як додаткове благо в сумі 73099 грн. 24 коп., не нараховано, чим порушено вимоги пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, пп.49.18.4 п.49.18 ст.49, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, пп.164.1.1 п.164.1, пп.«д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.179.1 ст.179 ПК України. Позивачем ОСОБА_1 та його представником адвокатом Бобонич Н.В. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останні вважають її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошують на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення, яке також відповідає усталеній судовій практиці по наведеній категорії справ (Т.2, а.с.37-50). Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. 27.04.2020р. за допомогою засобів електронного зв`язку та 04.05.2020р. поштою до апеляційного суду надійшли письмові заяви ГУ ДФС у Закарпатській обл. (аналогічні за змістом) про відкладення розгляду справи із покликанням на запровадження в Україні карантину (Т.2, а.с.107, 108-109). За результатами розгляду вказаного клопотання колегія суддів ухвалила його відхилити, оскільки поверхневі та загальні покликання на умови карантину зі сторони суб`єкта владних повноважень (апелянта) не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також рекомендація Ради суддів України (лист № 9-рс-186/20 від 16.03.2020р.) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами. Водночас, апеляційний суд вже відкладав розгляд справи для забезпечення участі сторін в судовому засіданні, однак відповідачем не було вжито будь-яких заходів для участі в розгляді справи, зокрема, не заявлено клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції тощо (Т.2, а.с.93-96). Також відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача (його представників). Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо останнім не заявлено. В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров`я, оскільки вони пов`язані з форс-мажорними обставинами. Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заслухавши суддю-доповідача, заперечення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи, 28.08.2008р. між ПАТ КБ «ПРАВЕКС Банк» та позивачем був укладений кредитний договір № 1589-024/08Р, за умовами якого позивач (позичальник) отримав кредит у розмірі 17807 доларів США, на строк з 28.08.2008р. по 28.08.2015р., зі сплати 13,99 відсотків річних. Вказані кредитні кошти надані позивачу для оплати вартості автомобіля, що купується за договором купівлі-продажу автомобіля № 1589-024/08Р від 27.08.2008р., та з метою оплати страхових платежів згідно з договором страхування автомобіля (Т.1, а.с.45-54). Предметом договору купівлі-продажу автомобіля № 1589-024/08Р від 27.08.2008р. був легковий автомобіль марки «NISSAN», модель «MICRA 1.2» (Т.1, а.с.57-63). Відповідно до договору від 19.07.2016р. про прощення частини боргу за кредитним договором № 1589-024/08Р від 28.08.2008р., укладеним між ПАТ КБ «ПРАВЕКС Банк» та позивачем, станом на 19.07.2016р. загальний розмір заборгованості позичальника перед кредитором складає 24986,96 доларів США, з яких 16338 доларів США - непогашений кредит, 8648,96 доларів США - несплачені відсотки. В рамках цього договору позичальник прийняв на себе зобов`язання у строк до 19.07.2016р. включно здійснити погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 5680 доларів США в черговості, передбаченій умовами кредитного договору, з яких 200 доларів США було погашено 14.07.2016р. Загальний розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає прощенню банком становить 19506,96 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення цього договору в еквіваленті складає 484876 грн. 41 коп., з якої заборгованість за кредитом, яка підлягає прощенню банком, становить 16338 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення цього договору в еквіваленті складає 406106 грн. 89 коп. Шляхом підписання цього договору позичальник вважається повідомленим відповідно до абз.«д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України про прощення банком частини заборгованості за кредитом (основної суми боргу) у визначеному розмірі, позичальник обізнаний з тим, що прощена частина заборгованості за кредитом (основна сума боргу), у визначеному розмірі включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу позичальника та класифікується як додаткове благо (дохід), з якого на позичальника покладається обов`язок сплати податку. Позичальнику відомо, що банком буде повідомлено органам ДФС України про прощення частини заборгованості за кредитом (основної суми боргу), шляхом включення суми прощеної частини заборгованості за кредитом до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь позичальника, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено (Т.1, а.с.64). На надісланий ГУ ДФС у Закарпатській обл. запит № 134/7/07-16-13-11 від 17.01.2018р. відповідачем отримано відповідь від ПАТ КБ «ПРАВЕКС Банк» № 519/09-03-3 БТ від 01.02.2018р. (Т.1, а.с.132). Зокрема, банк відобразив суму анульованого основного боргу в сумі 406106 грн. 89 коп. за ІІІ квартал 2016 року в «Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» (форма № 1-ДФ), у якому такий борг було анульовано за рахунок резерву з ознакою доходу « 126» - додаткове благо без утримання ПДФО. Упродовж 03.12.2018р. - 04.12.2018р. відповідачем ГУ ДФС у Закарпатській обл. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питання правильності нарахування та своєчасності сплати ПДФО та військового збору по отриманому у 2016 році від ПАТ КБ «ПРАВЕКС Банк» доходу (додаткове благо), за результатами якої складено Акт перевірки № 1231/07-16-13-052918213977 від 11.12.2018р. (Т.1, а.с.31-38). Проведеною перевіркою встановлено наступні порушення позивачем норм податкового законодавства: пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, пп.49.18.4 п.49.18 ст.49, п.168.1.3. п.168.1 ст.168, п.179.1 ст.179 ПК України - неподання податкової декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік; пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, пп.163.1.1 п.163 ст.163, пп.168.1.3 п.168.1 ст.168, пп.«д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, в результаті чого перевіркою нараховано 79099 грн. 24 коп. ПДФО за 2016 рік із суми доходу, отриманого платником податку як додаткове благо; пп.1.1, 1.2, 1.3, 1.5, 1.6 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX, пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163 ПК України, у зв`язку з чим перевіркою нараховано 6091 грн. 61 коп. військового збору за 2016 рік з суми доходу, отриманого платником податку як додаткове благо. На підставі висновків перевірки відповідачем винесені наступні податкові повідомлення - рішення: № 0001801305 від 11.02.2019р. щодо збільшення суми грошового зобов`язання з ПДФО на 98874 грн. 05 коп., з яких 79099 грн. 24 коп. за основним платежем та 19774 грн. 81 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.39-40); № 0001861305 від 11.02.2019р. щодо збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 7614 грн. 52 коп., з яких 6091 грн. 61 коп. за основним платежем та 1522 грн. 91 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.41-42); № 0001811305 від 11.02.2019р. щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій з платежу ПДФО в розмірі 170 грн. (Т.1, а.с.43-44). З метою погашення податкового боргу податковим органом скеровано на адресу відповідача податкову вимогу № 4740-50 від 02.04.2019р. на суму податкового боргу в розмірі 127839 грн. 58 коп., обчисленого станом на 01.04.2019р. (Т.1, а.с.27). Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що наказ на перевірку та акт перевірки позивачу направлений не був, що позбавило його права надавати пояснення на стадії проведення перевірки. Про винесені податкові повідомлення рішення останній дізнався лише 03.05.2019р. Невиконання вимог щодо пред`явлення або надіслання у випадках, визначених податковим законодавством копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною. Відповідачем вказаний обов`язок направлення наказу про проведення перевірки та акту за результатами перевірки дотриманий не був; доказів направлення таких наказу та акту надано не було. Також у розглядуваному випадку позивач внаслідок прощення боргу не отримав жодного доходу чи іншого додаткового блага, оскільки станом на день анулювання боргу (16.07.2016р.) розмір фактичної заборгованості позивача за тілом кредиту складав суму 19506,96 доларів США, що по курсу Національного банку України станом на день анулювання боргу складало 484876 грн. 41 коп., яка також не відповідає визначеній відповідачем сумі анульованого банком боргу. Таким чином, незважаючи на часткову сплату позивачем тіла кредиту в різні періоди, позивач залишився винним банку ще 19506,96 доларів США, що по курсу Національного банку України станом на день анулювання боргу становило 484876 грн. 41 коп., що у гривневому еквіваленті більше ніж у шість разів перевищує суму отриманих позивачем коштів у кредит в гривнях (86287 грн.) з врахуванням вже оплачених коштів. Законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором. Оскільки кредит, який отримав позивач в іноземній валюті у 2008 році у розмірі 17807 доларів США станом на 01.01.2014р. не погашений, визначення суми додаткового блага повинно здійснюватися з урахуванням п.8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Таким чином, при визначенні позивачу грошового зобов`язання з ПДФО та військового збору з суми прощеного боргу відповідач безпідставно не застосував норми п.8 підрозділу 1 розділу XX ПК України і протиправно нарахував податкові зобов`язання з ПДФО та військового збору, а також штрафні санкцій, а тому оскаржувані рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню. При цьому, висновків суду щодо часткового задоволення позову в рішенні суду не наведено. Разом тим, правильно по суті вирішивши справу, суд помилково застосував норми матеріального права, з наступних підстав. Із змісту заявленого позову слідує, що в основу заявлених вимог позивач покладає наступну сукупність підстав: порушення порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки (копія наказу ГУ ДФС у Закарпатській обл. № 1791 від 31.10.2018р. та письмове повідомлення № 393/07-16-13-05-17 від 31.10.2018р. не були вручені позивачу перед початком перевірки); неврахування податковим органом під час включення прощеного боргу до сукупного оподатковуваного доходу позивача приписів п.8 підрозділу 1 розділу XX ПК України, оскільки спірний кредит був наданий в іноземній валюті, що потягнуло за собою наявність курсових різниць в частині прощеної суми; відсутність фактичного отримання доходу - додаткового блага, оскільки фактично сплачена позивачем банку сума значно перевищує суму отриманого кредиту; допущення в акті перевірки та податковому повідомленні-рішенні арифметичних помилок, наявність в акті перевірки розбіжностей (неправильно обчислена сума 406106 грн. 89 коп. х 18 % = 73099 грн. 24 коп., при цьому помилково вказано суму 79099 грн. 24 коп.; розбіжності в сумі додаткового блага - 246629 грн. 68 коп. або 406106 грн. 89 коп.). Надаючи правову оцінку доводам позивача щодо недотримання процедури проведення перевірки колегія суддів виходить з такого. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Підстави для проведення документальної позапланової перевірки визначені в п.78.1 ст.78 ПК України. Так, відповідно до пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Пунктом 81.1 ст.81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Порядок та особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначені у ст.79 ПК України. Так, згідно з п.79.1 ст.79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. За правилами п.79.2 ст.79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. При цьому, відповідно до п.42.2 ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог п.79.2 ст.79 ПК України щодо пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Спірна перевірка проведена на підставі наказу ГУ ДФС у Закарпатській обл. № 1791 від 31.10.2018р., її тривалість склала 2 (два) робочих дні, починаючи з 03.12.2018р. по 04.12.2018р. включно (а.с.31-33). Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не було представлено будь-яких доказів скерування на адресу позивача копії наказу на проведення перевірки та письмового повідомлення про перевірку. Водночас, копія цього наказу скерована на адресу позивача, що засвідчується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке було долучено податковим органом до апеляційної скарги (Т.2, а.с.9). Із змісту цього поштового повідомлення слідує, що наведене відправлення не було вручено позивачу за закінченням терміну зберігання та повернуто відправнику 10.12.2018р.; встановити дату відправлення на підставі наданої копії відправлення не видається можливим. При цьому, апелянт наполягає на тому, що така кореспонденція була скерована позивачу 03.11.2018р. (Т.2, а.с.3). Таким чином, матеріалами справи стверджується, що проведення документальної позапланової невиїзної перевірки розпочалося з 03.12.2018р. тривалістю 2 робочих днів, в той час як копія наказу про проведення такої перевірки скерована позивачу 03.11.2018р. і в подальшому не була ним отримана (кореспонденція повернута за закінченням терміну зберігання). Тобто, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник податків не був ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Також в складеному 11.12.2018р. Акті перевірки наявний висновок про дотримання відповідачем вимог п.42.2 ст.42 ПК України, хоча на момент проведення перевірки (03.12.2018р.-04.12.2018р.) будь-яких відомостей про повідомлення позивача про неї у відповідача не було. Звідси, є наявними підстави для визнання спірної перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. В частині правильності визначення податковим органом суми прощеного боргу і додаткового блага колегія суддів керується наступним. Згідно з пп.163.1.1 та 163.1.2 п.163.1 ст.163 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Відповідно до абз.2 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. За правилами пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу). Відповідно до пп.14.1.47 п.14.1 ст.14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу). Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України. Так, відповідно до пп.164.2.17 «д» п.164.2 ст.164 ПК України (в редакції, чинній до 01.01.2015р.) до оподатковуваного доходу включаються суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. Частиною першою ст.1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно зі ст.605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Наведені норми вказують на те, що основна сума боргу (кредиту) платника податку прощена (анульована) кредитором за його самостійним рішенням є доходом такого платника. Визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку. При прощенні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов`язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом. Крім того, кредитор в свою чергу має належним чином повідомити платника податку - боржника про анулювання (прощеного) боргу (рекомендованим листом з повідомленням про вручення, шляхом укладення відповідного договору, шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто) та включити суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку. Боржник (платник податків), який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми основного боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідних сум податку, в тому числі і військового збору. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, у сумі, що не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Аналогічна правова позиція вже неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду від 24.10.2018р. у справі № 826/6896/17, від 01.10.2019р. у справі № 826/4578/17, від 29.01.2019р. у справі № 821/707/17. Отже, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг. Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Відсутність в пп.164.2.17 «д» п.164.2 ст.164 ПК України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, була усунена шляхом внесення змін Законом України № 71-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015р. Згідно з пп.164.2.17 «д» п.164.2 ст.164 ПК України (в редакції, чинній з 01.01.2015р.) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором. Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України № 321-VIII від 09.04.2015р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань», який набрав чинності 07.05.2015р., редакція підпункту 165.1.55 п.165.1 ст.165 ПК України була доповнена абзацом другим, у зв`язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Таким чином, не лише прощені пеня, штрафи чи підвищені відсотки, які є видами забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань за умовами укладених кредитних договорів, не охоплюються поняттям додаткового блага в розумінні пп.164.2.17 «д» п.164.2 ст.164 ПК України, а відсотки за користування кредитними коштами. Із урахуванням наведеного, а також приймаючи до уваги вимоги пп.49.18.4 п.49.18 ст.49, п.п.179.1, 179.7 ст.179 ПК України, позивач, будучи платником ПДФО, зобов`язаний був подати податковому органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік, в якій відобразити дохід у вигляді додаткового блага в розмірі прощеної основної суми боргу (кредиту), що є доходом і додатковим благом, отриманих від ПАТ КБ «ПРАВЕКС Банк» внаслідок анулювання (прощення) останнім заборгованості за кредитними договорами, та відповідно сплатити ПДФО. Щодо правильного застосування податковим органом вимог п.8 підрозділу 1 розділу XX ПК України колегія суддів виходить з такого. Законом України № 321-VIII від 09.04.2015р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» положення якого набрали чинності 07.05.2015р., підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 8, у відповідності з яким не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року. Отже, з метою оподаткування доходи, отримані платником податку у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та суми прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці, розрахованої відповідно до п.8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, слід розглядати окремо. За змістом наведених положень у разі якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до п.8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у відповідності до пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство чітко визначало, що сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 01.01.2014р., не є додатковим благом, у силу визначеного п.8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України правового врегулювання, однак необхідною передумовою є саме зміна валюти кредитування. Доказів того, що така умова мала місце, або, що позивачу відмовлено банком у застосуванні такої умови, сторонами не надано, а судом їх не встановлено. Зокрема, сторонами кредитного договору не укладався договір про внесення змін до кредитного договору № 1589-024/08Р від 28.08.2008р. (щодо зміни валюти зобов`язання). Таким чином, сума прощеної позивачу основної заборгованості за кредитом у розмірі 406106 грн. 89 коп. є доходом платника податку в повному обсязі та підлягає оподаткуванню як податком на доходи фізичних осіб, так і військовим збором. З огляду на встановлені судом обставини, нарахування сум ПДФО та військового збору саме за прощення (анулювання) кредитором за його самостійним рішенням основної суми боргу (кредиту), відсутності доказів зміни валюти за відповідним кредитом з іноземної валюти у гривню, колегія суддів приходить до висновку про те, що такий борг набуває статусу додаткового блага та відповідно до вимог пп.«д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постановах Касаційного адміністративного суду від 10.04.2020р. у справі № 500/583/19, від 13.03.2018р. у справі № 826/6380/15, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору. В частині позовної вимоги про визнання протиправним визнання відповідачем ГУ ДФС у Закарпатській обл. доходу, отриманого позивачем ОСОБА_1 у III кварталі 2016 року, як додатковим благом у вигляді прощеної ПАТ КБ «Правекс Банк» частини боргу за кредитним договором № 1589-024/08Р від 28.08.2008р., колегія суддів зазначає, що така вимога фактично охоплюється заявленими вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, а тому додаткового вирішення не потребує, через що в цій частині позивачем обраний невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів. Щодо решти доводів позовної заяви колегія суддів виходить з того, що такі не мають вирішального та принципового значення для вирішення наведеного спору. Також апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на виконання умов кредитного договору по сплаті тіла кредиту позивачем було повернуто банку суму коштів, яка в еквіваленті до національної валюти України гривні, станом на день погашення кожного чергового платежу перевищує суму одержаного кредиту в еквіваленті до національної валюти України гривні, відповідно позивачем не отримано доходу як додаткового блага. При цьому, обов`язок зі сплати податку на доходи фізичних осіб не ставиться законодавцем у залежність від суми виданого та поверненого кредиту. Повернення позичальником основної суми боргу (наданих банком кредитних коштів), так і сплати процентів за кредитним договором з банком, обумовлені умовами самого кредитного договору, і не регулюються приписами податкового законодавства. Звідси, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, через що підлягає до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів (визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, що призводить до визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги). Решта висновків суду першої інстанції, окрім висновків щодо порушення порядку проведення перевірки, не відповідають вимогам закону, а відтак не можуть покладатися в основу задоволення заявленого позову. Водночас, колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак помилково застосував норми матеріального права (застосував закон, який не підлягає застосуванню), через що оскаржуване рішення суду слід змінити в мотивувальній частині шляхом викладення дійсних мотивів часткового задоволення позовних вимог. В решті рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми. З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ДФС у Закарпатській обл. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській обл. задовольнити частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.11.2019р. в адміністративній справі № 260/674/19 змінити в частині мотивів задоволення позову ОСОБА_1 , виклавши такі в мотивувальній частині постанови апеляційного суду. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головного управління ДФС у Закарпатській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. С. Затолочний В. Я. Макарик Дата складення повного тексту судового рішення: 06.05.2020р.