Постанова 4857 № 260/743/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий суддя у першій інстанції : Іванчулинець Д.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2020 рокуЛьвівсправа № 260/743/20 пров. № А/857/8251/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М. за участю секретаря судового засідання: Мельничук Б.Б. представника позивача: Доброзіра О.М. представника апелянта: Крупа-Газуда М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі № 260/743/20 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення, ВСТАНОВИВ : 27.03.2020р. позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі ФОП ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002563306, №0002573306 від 25.03.2020р., рішення про застосування штрафних санкцій та донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0002543306 від 25.03.2020р. та вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0002533306 від 25.03.2020р. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.06.2020р. позов задоволено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Державної податкової служби у Закарпатській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.06.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Представник апелянта Крупа-Газуда М.В. в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу із підстав у ній зазначених. Представник позивача Доброзір О.М. в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Як видно із матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність у галузі вантажних перевезень автомобільним транспортом з 29.01.1995р. Видам господарської діяльності останнього є діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту (код КВЕД 49.41 основний) та допоміжного обслуговування наземного транспорту (код КВЕД 52.21), технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, (код КВЕД 45.20). 13.03.2020р. податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2018р. - 31.12.2019p. За результатами перевірки складено акт № 176/33-06/ НОМЕР_1 від 13.03.2020р. в якому зазначено виявлені в ході перевірки порушення, а саме : - п.177.2, п. 177.4 ст.177 розділу IV Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи з фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 403538,74 грн., в тому числі за 2018 рік - 178534,96 грн., за 2019 рік - 225003,78 грн.; - пп.1.2 п.161 підрозділу 10 розділу XX, пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано військовий збір від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 33628,22 грн., в тому числі: за 2018 рік - 14877,91 грн., за 2019 рік - 18750,31 грн.; - п.3.2 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 4 від 13.01.2015р., а саме у Податкових розрахунках, у період 2018 - 2019 роки, платником не відображалися суми виплачених доходів фізичним особам - підприємцям за ознакою доходу « 157» - дохід, виплачений самозайнятій особі; - п.1 ч.2 ст. 6, п.11 ст.8 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», із змінами і доповненнями, в результаті чого донараховано єдиний внесок на загальну суму 10140,90 грн., в тому числі за 2019 рік - 10149,90 грн. Зокрема, перевіркою встановлено завищення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 за рахунок віднесення до складу витрат амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби на загальну суму 1782442,90 грн. та вартості послуг з охорони та диспетчерування (надання охоронних послуг) об`єктів нерухомості та території на загальну суму 459439,00 грн. Податковий орган дійшов висновку, що у позивача відсутні правові підстави включати до витрат амортизаційні відрахування за придбані транспортні засоби, а саме сідельних тягачів і напівпричепів, оскільки вважає що це вантажні автомобілі. Заниження доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується військовий збір та заниження суми військового збору відбулось за рахунок заниження чистого оподаткованого доходу в результаті завищення витрат пов`язаних з отриманням доходу. На підставі акту перевірки контролюючий орган виніс: - податкове повідомленням-рішенням № 0002563306 від 25.03.2020р., яким збільшено грошове зобов`язання у розмірі 403538,74 грн. та донараховано штрафні санкції у розмірі 201769,37 грн. - податкове повідомленням-рішенням № 0002573306 від 25.03.2020р., яким збільшено суми грошового зобов`язання з військового збору у розмірі основного платежу 33628,22 грн., штрафних санкцій - 16814,11 грн.; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0002533306 від 25.03.2020р., якою донараховано єдиний внесок на загальну суму 10140,90 грн. - рішення про застосування штрафних санкцій та донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0002543306 від 25.03.2020р. яким застосовано штрафні санкції за не нарахування єдиного внеску на суму 1014,09 грн. Щодо податкового повідомленням-рішенням №0002563306 від 25.03.2020р., яким збільшено грошове зобов`язання у розмірі 403538,74 грн. та донараховано штрафні санкції у розмірі 201769,37 грн. колегія суддів зазначає наступне. Зокрема щодо амортизаційних відрахувань нарахованих на основні засоби ( вантажні автомобілі-тягачі та напівпричепи) на загальну суму 1782442,90 грн. в тому числі: за 2018р. 798754,90 грн., за 2019 р.- 9883688,00 грн. Судом першої інстанції встановлено, що в додатках Ф2 до податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2018-2019 р. ФОП ОСОБА_1 у складі вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю відображено амортизаційні відрахування в розмірі 798754,90 грн. за 2018р. та 983688,00 грн. за 2019р. Дані амортизаційні відрахування застосовувались по придбаних транспортних засобах, а саме сідельні тягачі та напівпричепи. Згідно п.164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених відповідним розділом Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням п.164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до п.177.2 ст.177 та п.178.3 ст.178 цього Кодексу. ст.177 Податкового кодексу України встановлено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. Отже, включенню підлягають не всі види витрат, а лише ті, які безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю ФОП. При цьому, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України встановлено вичерпний перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування. Із змісту пп.177.4.5, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України видно, що не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати. Зазначені у цій статті підприємці відповідно до пп.177.4.6 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: -витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; -витрати на самостійне виготовлення основних засобів. Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі. Тобто, враховуючи пп. 177.4.5 п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України, фізична особа-підприємець не має права зменшувати оподаткований дохід на суму амортизаційних відрахувань по визначених у пп.177.4.6 п. 177.4 ст.177 цього Кодексу основних засобах подвійного призначення. Колегія суддів вважає зазначити, що для правильності вирішення спірних правовідносин необхідно з`ясувати, чи відноситься сідельний тягач та напівпричіп до вантажних автомобілів у розумінні Податкового кодексу України. При чому, вирішальним фактором при віднесенні транспортного засобу до відповідної категорії є його технічні умови, сфера застосування та призначення. Так, правові засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт». Відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт. Автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій. Автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів. Напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача. Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку, що напівпричіп за своєю конструкцією призначений для використання з сідельним тягачем і частина повної маси якого передається на цей тягач через сідельно-зчіпний пристрій. Напівпричіп призначений для з`єднання з автомобілем таким чином, щоб його частина обпиралась на автомобіль і останній ніс на собі значну частину ваги напівпричепа та ваги його вантажу. Проте, у ст.1 Закон України «Про автомобільний транспорт» відсутнє визначення «сідельний тягач». Згідно Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД), затвердженої Законом України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 № 584-VII далі «Митний тариф» - вантажні автомобілі відносяться до товарної позиції УКТ ЗЕД код 8704. Вантажні автомобілі, призначені для перевезення вантажів. До них зокрема належать: фургони ( відкриті з брезентовим верхом, закриті тощо), деякі пікапи, самоскиди, вантажні автомобілі з автоматичними розвантажувальними пристроями ( з перекидним кузовом тощо); автомобілі-цистерни ( незалежно від того, обладнані вони насосами чи ні) тощо. В даному випадку - сідельний тягач належить до товарної позиції трактори колісні для напівпричепів (УКТ ЗЕД код 8701 20). У цій групі термін «трактор» означає транспортні засоби, призначені головним чином для буксирування чи штовхання інших транспортних засобів, пристроїв і вантажів, незалежно від того, мають вони чи ні допоміжні пристосування. При цьому, трактор не відноситься ні до вантажних, ні до легкових автомобілів. Крім цього, згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наведених у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, таким є транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа. Щодо напівпричепів, то це не автомобіль, не має джерела енергії який приводить даний транспортний засіб в рух. Тобто, напівпричіп відрізняється від автомобіля тим, що не приводиться в рух джерелом енергії та окремо від тягача не може здійснювати перевезення людей чи вантажів. Тому, напівпричіп не може бути віднесено до основних засобів подвійного призначення. Із змісту Митного тарифу видно, що напівпричепи бортові, тентові, напівпричепи-рефрижератори, напівпричепи контейнеровози відносяться до товарної позиції УКТ ЗЕД під кодом 87163930 і не можуть бути вантажним автомобілем. При цьому, вирішальним фактором при віднесені транспортного засобу до відповідної товарної позиції УКТ ЗЕД є технічні умови, сфера застосування та призначення, визначені заводом виробника при виготовлені конкретної моделі транспортного засобу або його модифікація. Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що підтвердження транспортних засобів: сідельних тягачів і напівпричепів до товарної позиції УКТ ЗЕД за кодами 87012010 та 87163930 є митні декларації, видаткові накладні які знаходяться в матеріалах справи. Не приймає до уваги апеляційний суд доводи апелянта про те, що сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом відноситься до категорії вантажних автомобілів, оскільки це два транспортні засоби зареєстровані як окремі види транспорту, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів які знаходяться в матеріалах справи, та кожний окремо не може перевозити вантажі. З огляду на вказане, сідельні тягачі які використовуються в господарській діяльності позивача, належать до товарної позиції УКТ ЗЕД за кодами 87012010, а напівпричепи до 8716, а тому не є вантажними автомобілями згідно наведених норм права, які визначені як основні засоби подвійного призначення відповідно до пп.177.4.6 п.177.4 ст.177 ПК України. Податковий кодекс України не містить визначення (критеріїв), за яких обставин (умов) основні засоби подвійного призначення визначаються такими, що мають ознаки подвійного призначення, які б відповідно мали визначати на які цілі вантажні автомобілі можуть використовуватись частково/повністю фізичною особою-підприємцем через те, що їх власником є фізична особа. З аналізу правових норм неможливо дійти висновку чи є усі без виключення вантажні автомобілі основними засобами подвійного призначення. Неможливо також дійти висновку, яке подвійне призначення (крім надання послуг перевезення) може мати такий транспортний засіб, як сідельний тягач та напівпричіп. пп.4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України визначено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. За змістом вказаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано). Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч.2 ст.77 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого ч. 1 ст.71 КАС України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи, як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ч.4 ст.9 КАС України. Разом з тим, із змісту експертного висновку № К-84 від 26.02.2020р. який виданий Закарпатською Торгово-промисловою палатою; звіту № 25/20 про визначення типу колісного транспортного засобу від 18.03.2020р.; звіту № 26/20 про визначення типу колісного транспортного засобу від 18.03.2020р. видно, що сідельні тягачі та напівпричіпи які належать позивачу не відносяться до вантажних автомобілів. Сідельний тягач є самохідною транспортною одиницею з двигуном і відноситься до тракторів, створений для буксирування напівпричіпних конструкцій за допомогою сідельно-зчіпного пристрою. Напівпричепи це різновид причепів. Він кріпиться до тягача за допомогою зчіпного механізму, на відмінну від фургонів і вантажних автомобілів, об`єднаних конструктивно кузивною частиною. За таких обставин, колегія суддів вважає, що контролюючий орган дійшов помилкового висновку про те що напівпричепи та сідельні тягачі які позивач використовує у господарській діяльності відносяться до вантажних автомобілів та є основними засобами подвійного призначення, відповідно витрати на їх утримання не можуть бути враховані у складі підприємницьких витрат. Оскільки сідельні тягачі та напівпричепи які використовуються в господарській діяльності позивача, не є вантажними автомобілями згідно наведених норм права, які визначені як основні засоби подвійного призначення відповідно до пп.177.4.6 п.177.4 ст.177 ПК України. Тому, збільшення грошове зобов`язання у розмірі 403538,74 грн. та донарахування штрафних санкцій у розмірі 201769,37 грн. згідно податкового повідомленням-рішенням №0002563306 від 25.03.2020р. є протиправним. Щодо вартості оплачений послуг з охорони та диспетчерування ( надання охоронних полуг) об`єктів нерухомості та територій на загальну суму 459439,00 грн,, в тому числі за 2018 р. 193106 грн., за 2019 р. 266333 грн. колегія судді зазначає наступне. Так, ФОП ОСОБА_1 з ПП «ЗОДІАК І К -1» та ПП «ЗОДІАК І К-2» уклав договори на надання охоронних послуг, а саме на забезпечення охоронних заходів на об`єкті ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Як видно з матеріалів справи, під час проведення перевірки позивач надавав контролюючому органу первинні документи, які підтверджують оплату наданих послуг та які знаходяться в матеріалах справи. Актом перевірки №176/33-06/ НОМЕР_1 від 13.03.2020р. підтверджується використання об`єктів нерухомості та території (земельної ділянки) в господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 . Не приймає до уваги апеляційний суд доводи апелянта про завищення витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, у зв`язку з безпідставним віднесенням у 2018-2019р. до витрат підприємця вартості послуг на охорону об`єктів нерухомості та території, оскільки акт перевірки № 176/33-06/ НОМЕР_1 від 13.03.2020р. не містить жодних обґрунтованих доводів, які могли б свідчити про те що позивач безпідставно відніс послуги з охорони приміщень до складу валових витрат. Із змісту п. 86.1 ст.86 ПК України видно, що за результатами перевірки платників податків контролюючий орган складає акт, а за відсутності порушень вимог законодавства довідку. В п.5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015р., що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.10.2015р. за № 1300/27745 (зі змінами і доповненнями) видно, що факти виявлених порушень законодавства з питань податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів. ( далі Порядок № 727 від 20.08.2015 р. ) Тобто, із аналізу Порядку № 727 від 20.08.201 р. видно, що висновок акта перевірки щодо оцінки повноти та своєчасності виконання платником зобов`язань перед бюджетом, дотримання вимог іншого законодавства має ґрунтуватись на визначених ст. ст 73-75 КАС України належних, достовірних та допустимих доказах, отриманих безпосередньо від платника податків, а також з інших джерел у встановленому законом порядку. Доведення правомірності висновків перевірки повинно бути переконливим, логічним, аргументованим. Відображення в акті (довідці) перевірки необґрунтованих даних, а також суб`єктивних припущень перевіряючих, які не мають підтверджуючих доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб платника податків не допускається. Таким чином, в матеріалах справи відсутні жодні належні, достовірні та допустимі докази, із посиланням на фактично перевірені відповідні документи бухгалтерського обліку, первинні документи тощо за відповідний звітний період які могли б свідчити про те що позивач необґрунтовано відніс послуги з охорони приміщень на загальну суму 459439,00 грн,, в тому числі за 2018 р. 193106 грн., за 2019 р. 266333 грн. до складу валових витрат. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що витрати за отримання охоронних послуг підтвердженні первинними доказами, а тому правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат. Щодо податкового повідомлення-рішення №0002573306 від 25.03.2020р., яким збільшено суми грошового зобов`язання з військового збору у розмірі основного платежу 33628,22 грн., штрафних санкцій - 16814,11 грн.; вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0002533306 від 25.03.2020р., якою донараховано єдиний внесок на загальну суму 10140,90 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій та донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0002543306 від 25.03.2020р. яким застосовано штрафні санкції за не нарахування єдиного внеску на суму 1014,09 грн. колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про їх протиправність з огляду на наступне. Згідно п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5 відсотків об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Відповідно до п.п 161.1.1 ст.161 Податкового кодексу України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 ст. 162 Податкового кодексу, а саме фізична особа - резидент (нерезидент), яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент. Крім того, п.п.161.1.5 ст.161 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені ст.171 Податкового кодексу України. Колегія суддів вважає зазначити, що обчислення єдиного внеску є похідним від встановленого порушення контролюючим органом у акті перевірки та збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за порушення положень ст.167, ст.168, п.177.2, 177.4 ст.177 Податкового кодексу України. Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. п.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. В п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Із змісту ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» видно, що платники єдиного внеску, зазначені у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. В п.3 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема, за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. Таким чином, колегія суддів вважає зазначити, що в ході розгляду справи не встановлено з боку ФОП ОСОБА_1 заниження податку з доходів фізичних осіб від провадження підприємницької діяльності за 2018-2019 роки, що у свою чергу призвело до безпідставного донарахування військового збору та єдиного внеску, а тому наведені вище доводи стосуються і встановленого заниження суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу та заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу від підприємницької діяльності. Оскільки є безпідставним донарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а тому відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 1014,09 грн згідно п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач Головне управління Державної податкової служби у Закарпатській області як суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб, що визначені законами та Конституцією України та всупереч ст.77 КАС України не виконав обов`язку щодо доказування правомірності своїх рішень, дії чи бездіяльності. Інші доводи які викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновки колегії суддів. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі № 260/743/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя Н.В. Бруновська Суддя С.М. Кузьмич Суддя З.М. Матковська Окрема думка судді С.М. Кузьмича приєднується до даної постанови. Постанова в повному обсязі складена 09.11.2020р.