Постанова 4857 № 140/3119/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3119/19 пров. № А/857/2511/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Старунського Д.М., суддів Качмара В.Я., Курильця А.Р., за участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І., розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року у справі № 140/3119/19 (рішення ухвалено в м. Луцьк, головуючий суддя Денисюк Р.С., повне судове рішення складено 15.01.2020) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), в с т а н о в и в: ОСОБА_1 22.10.2019 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 №Ф-9000-55 У. В обґрунтування позову зазначає, що у 1990 роках був зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснював підприємницьку діяльність. Однак, у період з 1997 року по 2019 рік господарської діяльності не здійснює та податкової звітності не подає. Звертає увагу на те, що був працевлаштований та роботодавець сплачував за нього єдиний соціальний внесок. З 14.03.2017 і по даний час працює водієм на приватному підприємстві "Транс-Атлас" і вказане підприємство сплачує за нього єдиний соціальний внесок. Отже, вважає, що є застрахованою особою і єдиний соціальний внесок в період не здійснення підприємницької діяльності нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не меншому від мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного соціального внеску ним як фізичною особою-підприємцем, зокрема в період, коли він був найманим працівником і не здійснював господарської діяльності. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 №Ф-9000-55 У.Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 768,40 грн. Для вирішення питання про судові витрати призначено судове засідання на 27.01.2020. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Головне управління ДПС у Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суду першої інстанції необхідно було дослідити правомірність моменту узгодження вимоги та її надіслання до органу державної виконавчої служби для примусового стягнення, а не правомірність нарахування грошового зобов`язання, зазначаючи, що підставою для формування та надіслання вимоги від 18.06.2019 № Ф-8927-52- «У» є момент узгодження. Вважаючи, що зобов`язання є узгодженим, 18.06.2019 ГУ ДФС у Волинській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8927-52-«У» для подання до органу державної виконавчої служби для примусового стягнення. Стверджує, що Головне управлінням ДФС у Волинській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому наводить, що позивач як фізична особа-підприємець, який одночасно є найманим працівником підприємства, не звільняється від сплати єдиного внеску та подання звітності за себе як фізична особа-підприємець. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджуються матеріалами справи, що згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Сац С.С. 24.06.1998 зареєстрований як фізична особа-підприємець. 15.08.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . З копії трудової книжки позивача видно, що ОСОБА_1 з моменту реєстрації фізичною особою-підприємцем був працевлаштований на різних підприємствах та з 14.03.2017 прийнятий на посаду водія автотранспортного засобу ПП "Транс-Атлас", де працював і на час даний розгляду справи, що підтверджено довідкою ПП "Транс-Атлас". 04.02.2019 ГУ ДФС у Волинській області сформовано вимогу №Ф-9000-55 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.01.2019 у сумі 18276,72 грн відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. 18.06.2019 ГУ ДФС у Волинській області сформовано для подання до органу державної виконавчої служби для примусового стягнення узгоджену вимогу №Ф-9000-55-У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18276,72 грн відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Вказана вимога позивачу не надсилалася, а про її винесення позивачу стало відомо з постанови державного виконавця від 30.07.2019 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги ГУ ДФС у Волинській області від 18.06.2019 № Ф-9000-55У про стягнення з позивача 18276,72 грн. боргу по ЄСВ. Не погодившись з вказаною вимогою позивач оскаржив її в адміністративному порядку. Рішенням ДПС України від 19.09.2019 № 2474/6/99-00-08-06-01 розглянуто скаргу ОСОБА_1 та повідомлено, що на підставі цих даних ГУ ДФС у Волинській області станом на 31.01.2019 загальна сума заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить 18276,72 грн, у зв`язку з чим сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 № Ф-9000-55, яка направлена позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Дане поштове відправлення повернуто 04.04.2019 за зворотною адресою, як невручене з відміткою Укрпошти "за закінченням встановленого строку зберігання". Таким чином, вимога вважається врученою. Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 №Ф-9000-55-У сформовано для подання до органу державної виконавчої служби для примусового стягнення і така не може бути предметом оскарження в адміністративному порядку. Не погодившись з даною вимогу, вважаючи її протиправною, позивач до суду звернувся з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з урахуванням того, що позивач не мав обов`язку по сплаті єдиного внеску як фізична особа-підприємець у розмірі мінімального страхового внеску, оскільки у 2017 - 2018 роках був найманим працівником та застрахованою особою у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"№2464-VI і єдиний внесок за нього в період його працевлаштування щомісяця нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального та за відсутності доказів здійснення ним підприємницької діяльності з отриманням відповідного доходу від такої діяльності у ці періоди. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI). Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками. Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як визначено частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Так, абзац перший пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI та абзац другий пункту 2 частини першої цієї ж статті із змінами, внесеними згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016 викладено в такій редакції: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати. Пункт 5 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VI визначає, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Згідно абз. 3 ч. 8 ст.9 Закону № 2464-V (в редакції станом на 01.01.2017) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Наведена вище норма з 01.01.2018 змінена та викладена в такій редакції:платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Згідно пунктів 2 та 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску Частиною 12 ст. 9 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. З системного аналізу наведених вище норм суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати єдиного внеску за винятком фізичних осіб-підприємців, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого законом та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. За визначенням п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Згідно ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2017 року - 3200,00 грн та з 01 січня 2018 року - 3723,00 грн. Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI). Частиною 4 ст. 8 Закону № 2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. За змістом ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску. У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. Відповідно до частини 16 статті 25 Закону № 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Наказом Міністерства доходів і зборів України №449 від 20.04.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 розділу VІ цієї Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). За доводами контролюючого органу, усупереч обов`язків платника єдиного внеску, ОСОБА_1 не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску:за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс.);за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.);за II квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.);за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.);за IV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.). Внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка склала 18276,72 грн. Відповідно до інтегрованої картки платника податків по коду класифікації доходу бюджету "71040000" (єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців) відповідачем здійснювались нарахування позивачу як фізичній особі-підприємцю, яка обрала спрощену систему оподаткування, єдиного внеску за 2017 рік на загальну суму 8448,00 грн та за чотири квартали 2018 року на загальну суму 9828,72 грн, що загалом складає суму недоїмки - 18276,72 грн. Разом з тим, позивач у своїх доводах заперечує обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок у вказані періоди, посилаючись на те, що в період з 1997 року по 2019 рік не здійснював будь-яку підприємницьку діяльність та жодної податкової звітності не задавав, натомість він є найманим працівником, а єдиний соціальний внесок за нього як за застраховану особу сплачував роботодавець. Досліджуючи вказані доводи, колегією суддів враховується, що як встановлено судом, позивач 24.06.1998 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа за нормами чинного на той час Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 року №276. Відповідно до пункту 14 цієї постанови суб`єкти підприємницької діяльності - фізичні особи підлягали внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів. Скасування ж державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснювалося шляхом виключення його з цього Реєстру. З 01.07.2004 набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" №755-IV від 15.05.2003, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців (далі - Закон №755-IV). Згідно зі статями 4, 16, 17 Закону №755-IV (у редакції, чинній на момент його прийняття) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток. Пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV було передбачено, що державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується. 01.07.2010 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" №2390-VI, який набрав чинності 10.02.2011. Відповідно до пунктів 2 - 4, 7 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними. Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців. Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру. Згідно з пунктом 8 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Отже, встановлений пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершився 10.02.2012. Судом встановлено, що позивач, який був зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою до 01.07.2004, у строки, встановлені пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV та пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI не ініціював включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки для включення відомостей про нього до ЄДР та для заміни свідоцтва про їх державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка. Доказів протилежного відповідач суду не надав. Водночас, відомості щодо включення позивача як фізичну особу-підприємця до цього реєстру внесені11.12.2013. З матеріалів справи також встановлено, що у протягом 2017 - 2018 років позивач був працевлаштований як працівник у ПП "Транс-Атлас", що підтверджується записом у його трудовій книжці та довідкою вказаного підприємства. Згідно наданих позивачем індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-7, щомісяця починаючи з 2017 року по 2018 рік роботодавцем страхувальником ПП "Транс-Атлас" за позивача як за застраховану особу нараховувався та сплачувався єдиний внесок. Судом ставиться під сумнів, що у вказаний період позивач займався підприємницькою діяльністю, оскільки відповідач не надав суду докази, що у спірний період у позивача було дійсним свідоцтво про державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця, що загалом ставить під сумнів правомірності внесення позивача до реєстру в статусі фізичної особи-підприємця в період нарахування йому сум єдиного внеску. Крім того колегія суддів зауважує, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З врахуванням такого колегія суддів приходить до висновку, який відповідає правовій позиції Верховного суду, висловленій при постановленні 04.12.2019 постанови у справі №440/2149/19, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Беручи до уваги наведені вище норми законодавства та встановлені обставини, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про необхідність визнання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 №Ф-9000-55У протиправною та її скасування за недоведеністю відповідачем щодо її правомірного формування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Отже, враховуючи встановлені обставини справи та норми права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Згідно статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи встановлене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законними та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційноїскаргивисновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та не впливають на правомірність прийнятого рішення, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року у справі № 140/3119/19- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя Д. М. Старунський судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 06.05.2020