Постанова 4803 № 215/4239/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4825/20 Справа № 215/4239/19 Суддя у 1-й інстанції - Науменко Я. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відповідач- ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2020 року, ухваленого суддею Науменко Я.О. у м.Кривому Розі, Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 31 січня 2020 року,- ВСТАНОВИВ : У липні 2019 року позивач, АТ КБ «Приватбанк», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначив, що відповідач з метою отримання банківських послуг звернулась до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», в зв`язку з чим підписала заяву б/н від 10.03.2011, згідно з якою їй було надано кредит у розмірі 16000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У порушення умов договору відповідач не повернула своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, її заборгованість станом на 18.06.2019 разом із штрафними санкціями складає 54077 грн. 64 коп. Просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 54077 грн. 64 коп. заборгованості за кредитним договором б/н від 10.03.2011 р., з яких: 16050 грн. заборгованість за кредитом; 34726 грн. 32 коп. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 250 грн. пені та комісії; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина); 2551 грн. 32 коп. штраф (процентна складова), а також судовий збір в розмірі 1921 грн. Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (місце знаходження: вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 14360570) 16050 (шістнадцять тисяч п`ятдесят) гривень заборгованості за кредитним договором від 10.03.2011 та 570 (п`ятсот сімдесят) гривень 14 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Позивач АТ КБ «Приватбанк, не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, неповне дослідження обставин, що мають значення для справи, ставить питання про його скасування в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, пені та штрафів, та ухвалення у цій частині нового рішення, яким задовольнити вимоги банку у цій частині в повному обсязі. Скаржник не погоджується із висновком суду про відсутність домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом і посилаючись на довідку про умови кредитування, додану до апеляційної скарги, вказує, що сторони узгодили розмір базової відсоткової ставки, а також узгодили розмір та умови нарахування неустойки. Позивач наголошує на тому, що при укладені кредитного договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України. Зазначає, що розмір відсотків, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначені в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Позивач зазначає, що банк виконав умови договору та у виписці по рахунку, що додана до скарги, проінформував відповідача про зміну відсотків по кредиту, натомість відповідач не зверталась до банку з письмовими заявами про розірвання кредитного договору, а продовжувала зняття та погашення коштів, а отже відповідач прийняла нові тарифи та погодилась із їх зміною. Скаржник вважає, що суд, встановивши, що позивач надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула не мав жодних підстав відмовляти позивачу у стягненні відсотків по кредиту. Вказує, що при вирішенні даного спору, суд першої інстанції повинен був виходити із положень статей 634, 1054 ЦК України та задовольнити заявлені банком позовні вимоги в повному обсязі, оскільки укладений між сторонами кредитний договір є дійсним та підлягає виконанню, оскільки довідкою про умови кредитування сторонами погоджено всі істотні умови договору, у тому числі щодо сплати відсотків, пені та штрафів. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч. 1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 10.03.2011, та отримала кредит у розмірі 7000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок за умовами кредитування картки «Універсальна, GOLD» (а.с. 7). У цій заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку затверджених наказом від 16.03.2010 р. №СП-2010-256 (а.с.8, 9-35). Відповідач ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти, взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту належним чином не виконала, у повному обсязі кредит не сплатила. Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором (а.с. 5-6) відповідач має заборгованість перед позивачем станом на 18.06.2019 у розмірі 54077 грн. 64 коп., яка складається з: 16050 грн. заборгованість за кредитом; 34726 грн. 32 коп. заборгованість по відсоткам; 250 грн. пені та комісії; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина); 2551 грн. 32 коп. штраф (процентна складова). Суд першої інстанції, частково, задовольняючи позовні вимоги позивача керувався нормами статей 207, 530, 610, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1054 ЦК України, й виходив з того, що оскільки грошові кошти використовувались відповідачем та на даний час не повернуті позивачу, кредитор має право на повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відмовляючи позивачу у стягненні відсотків за користування кредитом та неустойки, суд першої інстанції виходив з того, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не погоджується із доводами скаржника, викладеними у скарзі з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Суд першої інстанції дотримався зазначених вище норм закону, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13, - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, в частині, що стосуються питання форми правочину, істотних умов договору та виконання зобов`язань за кредитним договором, а також Законом України «Про захист прав споживачів». Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника відсутні умови договору щодо права на одержання від позичальника відсотків за користування кредитом та встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Разом з цим, банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками. Суд встановив, що у самій Анкеті-заяві від 10.03.2011 року про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, підписаній відповідачем, домовленості сторін щодо процентів і штрафних санкцій не зазначено, а надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг, якими передбачені проценти за користування кредитом і встановлена відповідальність Позичальника у разі невиконання/неналежного виконання своїх зобов`язань, не містять підпису відповідача, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи Договір, а також те, що Умови містили такі положення щодо відсотків і штрафних санкцій в момент підписання Договору Позичальником, або в подальшому такі Умови не змінювались. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції про те, що Умови і правила надання банківських послуг надані позивачем на підтвердження позовних вимог щодо нарахованих процентів за користування кредитом, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами Договору від 10.03.2011року, що повністю узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Верховного суду від 11 березня 2015 року у цивільній справі № 6-16цс15 та від 03 липня 2019 року у цивільній справі №342/180/17. Слід зазначити, що у деяких анкетах-заявах позичальників чітко визначені процентні ставки за користування кредитними коштами, тому в таких випадках суди задовольняють вимоги банку про стягнення процентів за користування кредитом, тоді, як в даному випадку процентна складова в анкеті-заяві ОСОБА_1 від 10.03.2011 року не зазначена, а отже висновок суду першої інстанції про відсутність підстав у задоволенні позову в цій частині є правильним, у зв`язку із чим, доводи скаржника про наявність підстав для стягнення процентів за користування кредитними коштами та неустойки, колегія суддів відхиляє. Згідно ч.3 ст.367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів вважає, що надана позивачем до апеляційної скарги довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду (а.с.91), в якій зокрема зазначені відсотки за користування кредитними коштами 2,5% на місяць та інші складові, такі, як пеня та штрафи, і яка особисто підписана відповідачем 10 березня 2011 року, яку скаржник просив взяти до уваги під час апеляційного перегляду справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи, не була досліджена судом першої інстанції під час судового розгляду, хоча позивач під час подання позову до суду мав можливість надати суду цей доказ, у зв`язку із чим, виходячи з положень ч.8 ст.83 ЦПК України, довідка не може бути прийнята до розгляду судом апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2020 року залишити без змін Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 30 квітня 2020 року. Головуючий: Судді: