Постанова 4803 № 193/701/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1564/20 Справа № 193/701/19 Суддя у 1-й інстанції - Шумська О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відповідач- ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк`на заочнерішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2019 року, ухваленого суддею Шумською О.В. у с.Софіївка, Софіївського району, Дніпропетровської області (відомості про складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ : У травні 2019 року позивач, АТ КБ «Приватбанк», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 13181,90 грн., а також просив стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 1921,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що, відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву б/н від 28.12.2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 5000,00 гривень у вигляді встановленого ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з чим позивач вважає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (далі - Договір). Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни за рішенням та ініціативи банку. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Договору. При цьому позивач посилається на ч.1 ст. 634 ЦК України згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином в установлений строк відповідно до умов договору і вимог закону. Позивач зазначив, що виконав свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредиту. Відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту. У позові зазначено, що в порушення своїх зобов`язань за договором відповідач своєчасно не сплачував за кредитом, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 13181,90 грн., яка складається з наступного: 4028,62 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2728,26 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - нараховано відсотків за користування кредитом; 4791,39 грн. - заборгованість за пенею; 529,73 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; 500,00 грн. -штраф (фіксована частина); 603,90 грн. - штраф (процента складова). Заочним рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2019 року у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 28.12.2011 року відмовлено. Позивач АТ КБ «Приватбанк», не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про повне задоволення заявлених позовних вимог. Скаржник, посилаючись на статтю 31 та ч.4 ст.32 ЦК України, вказує на те, що системний аналіз цих норм закону свідчить, що відповідач, будучи неповнолітнім, на момент вчинення правочину наділений цілим обсягом цивільних прав, до яких зокрема входить право самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеними на своє грошовими коштами на рахунку. Зазначає, що укладений між сторонами договір не виходить за межі дрібного побутового правочину, у зв`язку із чим укладення угоди не потребує подальшої згоди батьків. Окрім того, позивач наголошує на тому, що вже після досягнення клієнтом повноліття ІНФОРМАЦІЯ_1 року при зверненні відповідача до банку йому було відкрито картковий рахунок та видано кредитну карту на яку встановлено кредитний ліміт в розмірі 300 грн. Скаржник зазначає, що відповідач почав користуватися кредитними коштами з 23.06.2013 року, тобто після досягнення повноліття, тому вважає доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем договору, який складається не лише із заяви позичальника, а й також з Умов та правил надання банківських послуг. Позивач вказує, що відповідачем не доведено відсутність заборгованості, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу позивача не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Матеріалами справи і судом встановлено, що 28.12.2011 року відповідач, ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (копія анкети-заяви, а. с. 10-11). У даній заяві зазначені прізвище, ім`я та по батькові відповідача, дата народження, місце його проживання, паспортні дані, телефони, сімейний стан, розмір заробітної плати, службове становище і місце роботи, підпис особи. Також в заяві зазначено, що ця заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, правилами та умовами обслуговування та кредитування, зазначеними в рекламному буклеті, складають між особою та банком договір про надання банківських послуг. При цьому, у графі «Виявляю бажання оформити на своє ім`я…» (надалі зазначається перелік видів карток - платіжна картка «Кредитка «Універсальна», зарплатна картка, картка Голд, пенсійна карта, зберкнижка (депозит»), дебетова особиста карта, ідентифікація з паспортом) -відсутня позначка щодо отримання платіжної картки «Кредитка «Універсальна». Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволені позовних вимог керувався нормами статей 31, 32, 207, 526, 628, 638, 1049, 1054 ЦК України, й виходив з того, що факт ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, не можна визнати доведеним, а самі Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, а також з того, що 28.12.2011 року відповідач перебував у віці 17 років, тобто не мав повної цивільної дієздатності, яка наступає у 18 років, тому не мав права самостійно укладати кредитний договір, а матеріали справи не містяться будь-яких документів, які б підтверджували наявність згоди батьків (усиновлювачів, піклувальників) неповнолітньої на той час особи, одержаної банком згідно вимог закону. Колегія суддів погоджується із висновком суду і не може погодитись з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів вважає, що оскаржуване позивачем судове рішення відповідає зазначеним вище нормам закону. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.. У спорі, пов`язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися (листи, телеграми, телетайпне чи електронне повідомлення тощо). При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити підписи відправників. Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що право кредитора вимагати повернення кредиту наступає у разі прострочення позичальником повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, тому позивач повинен надати суду докази у підтвердження даних обставин, а також довести розмір заборгованості, яку просить стягнути з відповідача. Суд встановив, що 28.12.2011 року відповідач, ОСОБА_1 , підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (копія анкети-заяви, а. с. 10-11). Окрім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 і на момент підписання ним анкети-заяви 28.12.2011 року йому виповнилося 17 років, тобто відповідач був неповнолітнім. Відповідно до статті 32 Цивільного кодексу України фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має неповну фізичну дієздатність, і, окрім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку). Згідно ст.31 ЦК України ця особа також має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Відповідно до ч.2, 4 ст.32 ЦК України неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону. За статеє 33 ЦПК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року (справа №289/1996/16-ц) викладена правова позиція щодо застосування норм права до правовідносин, які виникли між сторонами у даній цивільній справі, де зазначено, що для укладання кредитного договору, фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність, усвідомлювати наслідки вчинення такого правочину, а у разі її відсутності на час укладання договору, такий договір за вимогами статті 215 ЦК України може бути визнано недійсним. Нормами статті 32 ЦК України визначено неповну цивільну дієздатність осіб від 14 до 18 років, обсяг якої дає право цим особам розпоряджатися своїм заробітком, відкривати вкладні рахунки, накопичувати кошти, тобто вчиняти дії, які позитивно впливатимуть на розвиток фізичної особи та її самостійності, а не право на укладання кредитних договорів. Те, що кредитний ліміт було установлено на платіжну картку позичальника у червні 2013 року, після досягнення ОСОБА_1 повноліття не мають правового значення, оскільки кредитний договір, складовими якого є заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, був укладений коли відповідач не мав повної цивільної дієздатності. Колегія суддів з урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справа №289/1996/16-ц не може погодитись із доводами позивача про те, що відповідач ОСОБА_1 на час укладення кредитного договору мав право самостійно укладати кредитний договір, який не потребував згоди батьків, оскільки цей договір не виходив за межі дрібного побутового правочину, та про те, що на час відкриття карткового рахунку, видання кредитної карти з встановленим кредитним лімітом відповідач був повнолітнім, тому повинен нести відповідальність за невиконання зобов`язання за кредитним договором, оскільки, неповнолітня особа не наділена правом на укладення кредитних договорів, а наділена правом відкривати вкладні рахунки, накопичувати кошти, тобто вчиняти дії, які позитивно впливатимуть на розвиток фізичної особи та її самостійності. Відповідно до ч.2 ст.203 ЦПК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно о ст.215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Таким чином, правочин, вчинений особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності є нікчемним правочином з моменту його вчинення і визнання його недійсним в судовому порядку не потребується. Отже, колегія суддів вважає правильним і повністю погоджується із висновком суду щодо відсутності підстав для задоволення позову. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2019 року залишити без змін Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 30 січня 2020 року. Головуючий: Судді: