Постанова 4815 № 559/2179/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2020 року м. Рівне Справа № 559/2179/19 Провадження № 22-ц/4815/578/20 Головуючий суддя в суді 1 інстанції : Ралець Р.В. Рішення ухвалене в м. Дубно Рівненської області Дата ухвалення повного тексту не зазначено Рівненський апеляційний суд : в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючий : Боймиструк С.В., судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (АТ КБ "Приватбанк") звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Генеральною угодою №б/н від 24.07.2015 року та судових витрат у справі. Позов мотивує тим, що з ОСОБА_1 24.07.2015 укладено Генеральну угоду б/н, згідно якої вона отримала кредит у розмірі 19247,90 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Вказує, що у зв`язку зі значними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачка, станом на 19.09.2019 має заборгованість з врахуванням процентів та штрафних санкцій в сумі 72551,29 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачки. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 лютого 2020 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 24.07.2015 у розмірі 19247,91 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У поданій апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" не згодний з вказаним рішенням в частині відмовлених позовних вимог, вважає, що воно прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Вказує, що заборгованість відповідачки в даній справі виникла саме з Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, в якій чітко зазначені умови кредитування, в тому числі щодо сплати відсотків та штрафів. Зазначає, що підписавши Генеральну угоду, відповідач особистим підписом підтвердила, що вона ознайомилася і згідна з Умовами та Правилами, а також отримала повну інформацію про умови кредитування. Відповідач користувалася кредитними коштами, а тому зобов`язана повернути суму отриманих кредитних коштів,сплатити відсотки за користування ними та неустойку у зв`язку з порушенням нею взятих на себе зобов`язань. Крім того, вказує на безпідставність посилань місцевого суду в оскаржуваному рішенні на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки вказана позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору, як погоджені між сторонами у належний спосіб, а в підписаних відповідачем документах такі умови не містяться. Також зазначає про безпідставність відмови в позові в частині стягнення відсотків, штрафу та пені, оскільки матеріалами справи підтверджено факт укладення кредитного договору, а також погодження істотних умов договору, в тому числі щодо сплати відсотків, штрафу та пені. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористались. Згідно з ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 274, ч.1 ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду у порядку письмового та спрощеного позовного провадження, як малозначна справа. За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача щодо умов кредитування та узгодження зі споживачем саме таких умов, які вважав узгодженими банк. З урахуванням наведеного, дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, пенею, а також штрафів не підлягають задоволенню. Такі висновки місцевого суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором у вигляді заборгованості за тілом кредиту банком не оскаржується, а тому в силу ч. 1ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається. Як слідує з матеріалів справи, АТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт. Судом встановлено, що 24.07.2015 між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (далі - Генеральна угода), за умовами якої позичальник отримав кредит в сумі 19247,91 грн. на строк 36 місяців з 24.07.2015 по 31.07.2018 шляхом встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту з кінцевим терміном повернення 31.07.2018 (а.с.6). В п.1.1.1 Генеральної угоди сторони домовились зменшити розмір заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту, а саме процентів на 0,00 грн., комісії на 0,00 грн., пені на 0,0 грн., штрафу на 804,09 грн. В угоді зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця угода разом із запропонованими АТ КБ "Приватбанк" Умовами та Правилами, Тарифами банку складають між ним та банком кредитний договір. Відповідач був ознайомлений та погодився з умовами та правилами Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карт (а.с.6 зв.). 21.11.2012 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.5). До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", 30 днів пільгового періоду" (а.с.7-30, 31). Згідно поданого до позовної заяви розрахунку заборгованості відповідача за Генеральною угодою станом на 19.09.2019 вона становить 72551,29 гривень, з яких: 19247,91,64 грн. заборгованість за кредитом; 12813,75 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 36955,68 грн. заборгованість за пенею та комісією; 3533,95 грн. - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди (а.с.5). Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 2ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. В силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Положеннями ч. 1ст. 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст.ст.610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені). Факт укладення між сторонами кредитного договору підтверджується доказами по справі, а саме копією Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 24.07.2015, підписаної сторонами. ОСОБА_1 своїм підписом в Генеральній угоді взяла на себе зобов`язання виконувати договір на умовах, визначених у самій Генеральній угоді, а також згідно Умов та правил надання банківських послуг. Відсутність у матеріалах справи підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг, унеможливлює встановлення усіх умов кредитного договору, проте не свідчить про те, що сторони не перебувають у договірних правовідносинах. Враховуючи те, що позичальник належним чином зобов`язання по поверненню кредиту не виконав, суд правомірно стягнув з нього на користь банку основну суму боргу 19247,91 грн. Проте, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог банку в частині стягнення з відповідача відсотків та штрафу, оскільки такий висновок не узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини. З наданої позивачем копії Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 24.07.2015 вбачається, що сторони, досягнувши згоди щодо реструктуризації заборгованості за кредитним договором № б/н від 03.09.2013, №б/н від 04.09.2013, №ROF0-6135580 від 10.09.2013, №SAMDN52000070910998 від 01.12.2012, уклали дану угоду, у якій домовились зменшити розмір заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту, а саме проценти на 0,00 грн., комісії на 0,00 грн., пені на 0,0 грн., штрафу на 804,09 грн. В п.2.2 Генеральної угоди згідно із ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України у випадку порушення позичальником строків погашення заборгованості, вказаних в цій Генеральній угоді, Умовах і правилах, більше ніж на 31 день, за зобов`язаннями, строк по яких не настав, сторони узгодили, що строком повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою, позичальник сплачує банку штраф в розмірі 3533,95 грн. Пунктом 2.3 визначено для надання послуг, банк видає позичальнику платіжну карту відповідно до п.2.1 Генеральної угоди. Оскільки ОСОБА_1 припинила виконувати зобов`язання за укладеною з банком Генеральною угодою від 24.07.2015 і має непогашену заборгованість за кредитом та процентами, а також несплачений відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди штраф, то суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом та штрафу відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. Разом з тим, як вбачається з п. 2.1 Генеральної угоди, сторони погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, сторони погодили, що кредит надається відповідачу в сумі 19247,91 грн. на строк 36 місяців з 24.07.2015 по 31.07.2018. Повернення кредиту та сплату процентів відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві з «1» по «25» число кожного місяця грошові кошти на погашення заборгованості по кредиту в сумі 698,31 грн. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.07.2018. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання. На зазначене суд першої інстанції не звернув увагу. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Розрахунок заборгованості за Генеральною угодою від 24.07.2015, в тому числі за відсотками та проведений позивачем станом на 19.09.2019. За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 36 місяців - до 31.07.2018 включно. Відтак, у межах строку кредитування до 31.07.2018 відповідач мала, зокрема, повернути позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 25 числа кожного місяця. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. За таких обставин, позивач після спливу строку кредитування, тобто після 31.07.2018 не мав права нараховувати відсотки за Генеральною угодою. Як видно з розрахунку заборгованості, станом на 31.07.2018 розмір заборгованості за відсотками становив 10749,95 грн., які і підлягають стягненню з відповідача на користь банку. З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 10749,95 грн. та штрафу відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди в розмірі 3533,95 грн. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача вищевказаних сум заборгованості. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази і не дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив незаконне й необґрунтоване судове рішення, яке не відповідає вимогам закону. Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Враховуючи викладене, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "Приватбанк" не повернуті. Колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість по процентах за користування кредитом в розмірі 10749,95 грн. та штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди в розмірі 3533,95 грн. Разом із цим, судом першої інстанції вірно відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення пені та комісії, оскільки анкета-заява від 21 листопада 2012 року та умови Генеральної угоди від 24 липня 2015 року не передбачали нарахування пені і комісії за неналежне виконання умов кредитного договору. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", 30 днів пільгового періоду". При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені у комісії. Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана стороною і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "ПриватБанк" дотрималося вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем. Такий правовий викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом та штрафу підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 46,2 % (розрахунок : 33531,81 грн. (задоволена частинна вимог) : 72551,29 грн. (ціна позову)) х 100 = 46,2%. На підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, а саме судовий збір за подачу позовної заяви у суд першої інстанції в розмірі 887,50 грн (13,9% від 1921,00 грн.) та судовий збір за апеляційний розгляд справи в сумі 1331,25 грн (13,9% від 2881,50 грн), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст.374,376,381 - 384,п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 лютого 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом та штрафу скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по відсотках та штрафу задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість по відсотках за користування кредитом в розмірі 10749,95 гривень та штраф в розмірі 3533,95 гривень відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди від 24.07.2015. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 887,50 грн. та за звернення з апеляційною скаргою в розмірі 1331,25 грн., а всього 2218,75 гривень. В іншій частині позовних вимог залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складений 30 квітня 2020 року. Головуючий: С.В. Боймиструк Судді: Н.М.Ковальчук С.С. Шимків