Постанова 4812 № 473/2620/19

28.04.20 22-ц/812/555/20 Провадження № 22-ц/812/555/20 Суддя першої інстанції Висоцька Г.А. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 28 квітня 2020 року м. Миколаїв Справа № 473/2620/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., із секретарем - Біляєвою В.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 січня 2020 року про забезпечення доказів, постановлену під головуванням судді Висоцької Г.А., в приміщенні цього ж суду, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, В С Т А Н О В И В: 21 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив встановити факт його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем у період з 01 січня 2012 року по 08 червня 2019 року, визнати спільною власністю позивача та відповідача чотири земельні ділянки площею 0,0626 га, 0,02 га, 0,0602 га, 0,022 га, садовий будинок, та рухоме майно відповідного до наданого переліку, визнавши за ним 2/3 частки та 1/3 частки за відповідачем від усього нерухомого майна, набутого під час шлюбу, а також поділити між сторонами спільне рухоме майно за наданим переліком. Позивач неодноразово уточнював позовні вимоги, та остаточно 27 січня 2020 року за уточненим позовом просив: встановити факт його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем у період з 01 січня 2012 року по 08 червня 2019 року, визнати спільною власністю позивача та відповідача 4 земельні ділянки площею 0,0626 га, 0,02 га, 0,0602 га, 0,022 га та рухоме майно відповідного до наданого переліку, визнавши за кожною стороною по 1/2 частці зазначених земельних ділянок, а також компенсацію 1/2 частки двох систем кондиціювання (спліт-система) «Кондиціонер Chigo 70», кондиціонер Sensei, реалізованих відповідачем без згоди позивача. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 січня 2020 року судом до розгляду з первісним позовом прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю, а саме двох земельних ділянок площею 0,0199 га та 0,0624 га, садового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 93,5 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 просила суд поділити зазначене майно, визнавши по Ѕ частці за кожною із сторін. 28 січня 2020 року позивач через свого представника звернувся до місцевого суду із заявою про забезпечення доказів шляхом вчинення певних дій, а саме зобов`язати ОСОБА_3 надати суду інформацію щодо місцезнаходження рухомого майна, яке є предметом спору по даній справі та надати доступ позивачу і його представникам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та, за необхідності, залученому спеціалісту доступ до рухомого майна для здійснення у присутності відповідача відповідного опису характеристик та ідентифікуючих даних вищевказаного майна. Підставою такого забезпечення доказів зазначав те, що на пропозиції позивача надати в письмовому вигляді ідентифікуючи дані майна, що є предметом поділу, відповідач не реагує, що перешкоджає позивачу здійснювати захист своїх прав, проведенню товарознавчої експертизи, розгляду справи в цілому. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 січня 2020 року заяву задоволено частково. Витребувано у відповідача ОСОБА_3 інформацію і докази щодо наявності рухомого майна, яке є предметом спору відповідно до уточненої позовної заяви від 27 січня 2020 року, із зазначенням його місця знаходження, відомих (наявних) ідентифікуючих характеристик (марка, модель, рік випуску, серійний номер, колір, тощо). В іншій частині клопотання представника позивача відмовлено. При цьому відмовляючи в задоволенні заяви в частині надання доступу до рухомого майна для здійснення відповідного опису характеристик та ідентифікуючих даних вищевказаного майна суд першої інстанції зазначив, що фактично такі діє є неповагою до приватного життя відповідача та до її житла, оскільки рухоме майно знаходиться у будинку, де мешкає остання, та у приміщенні, де відповідач здійснювала підприємницьку діяльність, та яке на теперішній час перебуває в оренді інших осіб. Не погодившись з ухвалою місцевого суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , оскаржив її в апеляційному порядку, де посилаючись на її необґрунтованість, просив скасувати оскаржену ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення доказів в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що суд не взяв до уваги те, що майно, яке є предметом спору (рухоме майно, нерухоме майно та незакінчений будівництвом садовий будинок) є спільною сумісною власністю сторін по справі, які тривалий час проживали в садовому будинку, який є й житлом відповідача, в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є також і житлом позивача. Отже, задоволення заяви представника позивача про забезпечення доказів не порушує прав відповідача на повагу до приватного життя та житла, а навпаки, сприятиме здійсненню своїх прав позивачем та об`єктивному та всебічному вирішенню спору. Ухвала суду першої інстанції в частині задоволених вимог заяви про забезпечення доказів не оскаржується. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач доводи апеляційної скарги не визнала, посилаючись на їх безпідставність та просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, залишивши в силі оскаржену ухвалу місцевого суду про часткове задоволення заяви про забезпечення доказів. Доводи відзиву обґрунтовано тим, що позивачем не ставиться вимога про розподіл нерухомого майна, а тільки про визнання його спільним майном, а тому у разі задоволення позовних вимог, розподілу об`єктів спору чи передачі їх одній із сторін не відбуватиметься. Під час розгляду справи у місцевому суді не знайшла свого підтвердження та обставина, що стороною позивача вживалися заходи щодо одержання даних доказів та не було встановлено можливої втрати даних доказів, а також, що збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим під час розгляду справи по суті. До заяви було додано лист, який не отримувався відповідачем та вона не надавала на нього жодної відповіді, в тому числі, щодо ненадання доступу до рухомого майна. Щодо доступу до майна, яке знаходиться в садовому будинку, то відповідач заперечувала проти доступу до будинку адвокатам позивача, де вона проживає разом з дітьми, побоюючись за себе та дітей, враховуючи, що спілкування з представником позивача відбувалося неодноразово та між ними наявні неприязні стосунки. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 172 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосується фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України) Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст. 6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом. Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст.15 ЦК України). Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.ч. 1,2,4 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Забезпечення доказів - це процесуальна дія суду, яка вчиняється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо вони вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчиняти певні дії щодо доказів. Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 року № 5 під час попереднього судового засідання за заявою особи, яка бере участь у справі, суд може вирішити питання про забезпечення доказів, якщо для цієї особи подання потрібних доказів є неможливим або в неї є труднощі у поданні цих доказів. Закон не обмежує коло доказів, які можуть бути забезпечені судом, і здійснення процесуальних дій щодо забезпечення доказів. Таким чином, підставами для забезпечення доказів є заяви осіб, які побоюються, що подання до суду необхідних для них доказів згодом стане неможливим або утрудненим. З наданих матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить ухвалити судове рішення про встановлення факту його проживання однією сім`єю з відповідачем ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2012 року по 08 червня 2019 року, визнання їх спільною власністю 4 земельних ділянок та рухомого майна відповідного до наданого переліку, а також визнати за кожною із сторін в порядку поділу спільно нажитого майна право власності на Ѕ частку вищевказаних земельних ділянок та компенсацію 1/2 частки двох систем кондиціювання (спліт-система) кондиціонер «Chigo 70», кондиціонер « Sensei ». В своїй заяві про забезпечення доказів позивач просив суд надати йому та його представникам - адвокатам Усікову О.В. та Андрухову М.І. та, за необхідністю, залученому спеціалісту доступ до рухомого майна, яке є предметом спору у даній справі та у присутності відповідача здійснити відповідний опис характеристик та ідентифікуючих даних вищевказаного майна. При цьому в заяві не конкретизується в яке приміщення позивач просив надати йому доступ, а міститься посилання на звернення представника позивача до відповідача, де він просить надати доступ до садового будинку в АДРЕСА_3 , в якому проживає відповідач із сім`єю, та у приміщення кав`ярні, що розташована у АДРЕСА_4 , яке перебуває в оренді та у власності третіх осіб. До заяви було додано лист-звернення представника позивача на адресу відповідача про добровільність надання доступу до спірного майна, який, як стверджує відповідач, нею не отримувався, між тим позивач не надав доказів, що такого листа ОСОБА_3 отримала та він залишився без відповіді. Отже фактично позивач просив забезпечити докази, надавши невизначеному колу осіб доступ до житла відповідача та членів його сім`ї, а також до іншого приміщення, яке знаходиться у користуванні третіх осіб, тобто має місце втручання у право відповідача на повагу до його житла. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що втручання у права відповідача на повагу до його житла у світлі відповідних принципів ст. 8 Конвенції не є необхідним при вирішення процесуального питання щодо забезпечення доказів у даній цивільній справі, зокрема не є співмірним із переслідуваною метою - опис характеристик та ідентифікуючих даних спірного майна. Тим більш, що суд першої інстанції вже зобов`язав відповідача надати такий опис характеристик та ідентифікуючих даних зазначеного майна. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не взято до уваги, що майно, яке є предметом спору, є спільною сумісною власністю сторін по справі, які тривалий час проживали в садовому будинку, який є й житлом позивача не можуть бути взяті до уваги, оскільки між сторонами є спір саме щодо визнання зазначеного рухомого та нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя. Матеріали справи не містять доказів, що приміщення, до яких вимагає доступу позивач та зазначені ним в заяви особи, є власністю позивача. Навпаки з огляду на предмет доказування у даному спорі між сторонами, підлягають доказуванню факти проживання однією сім`єю та належності рухомого та нерухомого майна до спільної сумісної власності. Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Ухвала суду першої інстанції в частині задоволення вимог про витребування доказів не оскаржувалася, а тому судом апеляційної інстанції законність і обґрунтованість ухвали в цій частині не перевірялись. Враховуючи зазначене, судова колегія приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення доказів у спосіб надання доступу до рухомого майна, яке є предметом спору у даній справі та здійснення відповідного опису характеристик та ідентифікуючих даних спірного майна є законною і обґрунтованою, постановлена з дотриманням вимог процесуального права, підстави для її скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні вимог про забезпечення доказів залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 28 квітня 2020 року.