Постанова 4824 № 752/24877/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 лютого 2020 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 752/24877/19 Номер провадження 22-ц/824/3917/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Вербової І.М., суддів: Саліхова В. В., Шахової О. В., розглянувши в порядку письмового провадженняв місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року, постановлену під головуванням судді Шкірай М. І., у справі за заявою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про забезпечення доказів, в с т а н о в и в : У листопаді 2019 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з заявою про забезпечення доказів шляхом витребування у Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації паспортних даних, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, та іншу інформацію про зареєстрованих осіб в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; витребування у Пенсійному фонді України інформації про здійснення нарахування пенсії ОСОБА_3 , а у випадку припинення здійснення нарахувань вказати дату останнього нарахування; витребування інформації у Міністерства юстиції України щодо наявності реєстрації факту смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 . Подану заяву обґрунтовував тим, що 06 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На момент укладення вищевказаного договору в будинку були зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Разом з тим, продавцем було повідомлено про те, що його бабуся ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01 червня 2016 року за місцем реєстрації не проживає. У Витязі з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 від 07 листопада 2019 року міститься інформація про те, що в будинку зареєстрована одна особа, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Враховуючи вище наведене, скаржник дійшов висновку, що цією особою є ОСОБА_3 . Враховуючи, що ОСОБА_3 є людиною похилого віку, заявник звернувся до Відділу державної реєстрації смерті Головного управління юстиції у місті Києві з метою з`ясування факту державної реєстрації смерті останньої. Листом № 5041/17.2-09 від 07 листопада 2019 року йому було повідомлено про те, що державна реєстрація смерті ОСОБА_3 не проводилась. Із моменту придбання ОСОБА_2 . житлового будинку ОСОБА_3 в ньому не проживає, комунальні платежі не сплачує, особистих речей в будинку немає. Таким чином, факт реєстрації ОСОБА_3 в вищевказаному житловому будинку перешкоджає повноцінній реалізації права власності ОСОБА_2 . Разом з тим, поточних відомостей про ОСОБА_3 недостатньо для подання позовної заяви про позбавлення права користування та зняття з місця реєстрації. Заявник намагався самостійно отримати необхідну інформацію, проте відомості щодо реєстрації місця проживання громадян належать до категорії персональних даних про особу і надаються виключно у випадках, передбачених законами України чи за згодою особи. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року (а.с. 18 - 19) заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про забезпечення доказів до подання позову до суду - повернуто заявнику. Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду, 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 направив апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року та направити справу до суду першої інстанції для нового розгляду. Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що судом першої інстанції зроблено висновок про необґрунтованість необхідності забезпечення доказів, не надання доказів на підтвердження того, що в скаржника існують перешкоди щодо отримання зазначеної інформації та ненадання доказів на підтвердження того, що скаржник звертався до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Пенсійного фонду України та Міністерства юстиції України. Разом з тим, на думку скаржника в заяві про забезпечення доказів, ним детально обґрунтовано необхідність отримання вказаних доказів, зокрема для можливості звернення з позовною заявою до суду. Крім того, в оскаржуваній ухвалі судом не було надано оцінку доказам, які були подані разом з заявою про забезпечення доказів. Скаржник зазначає, що з метою отримання інформації, яку він просить витребувати, останній звертався до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації через Центр надання адміністративних послуг Голосіївської районної державної адміністрації в місті Києві, на що отримав Витяг з реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні та Витяг з реєстру територіальних громад міста Києва № 41038408 від 08 липня 2019 року. Після звернення до Головного територіального управління юстиції у місті Києві, що є підпорядкованим органом Міністерства юстиції України, скаржник отримав листа № 5041/17.2-09 від 07 листопада 2019 року Відділу державної реєстрації смерті Головного управління юстиції у місті Києві. До Управління пенсійного фонду скаржник не звертався, так як немає відповідних відомостей для здійснення запиту. Таким чином, твердження суду першої інстанції щодо відсутності доказів звернення до вищевказаних установ з метою отримання доказів є безпідставними. Крім того, враховуючи вищенаведене, факт утруднення збирання та подання доказів є очевидним. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року поновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано учасникам справи строк для подачі відзиву. Відзиву подано не було. Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Заслухавши доповідь судді-доповідача Вербової І.М., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Повертаючи заяву про забезпечення доказів, суд першої інстанції виходив з того, що скаржником не обґрунтовано необхідність такого забезпечення та не надано доказів на підтвердження того, що в нього існують перешкоди щодо отримання зазначеної інформації. Разом з тим, суду не надано доказів, які б підтверджували звернення заявника до Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, Пенсійного фонду України та Міністерства юстиції України для отримання зазначених доказів. Крім того, заявником не доведено факт неможливості самостійного отримання зазначеної інформації, та те, що зазначені докази можуть бути втрачені або збирання/подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів дійшла висновку, що постановлена судом ухвала повністю відповідає вимогам процесуального закону, з огляду на таке. Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви. Частина перша статті 117 ЦПК Українимістить перелік вимог до заяви про забезпечення доказів, зокрема у заяві необхідно зазначити докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази. Виходячи зі змісту ч.4 ст.117 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. Заявник, звертаючись із заявою про забезпечення доказів, мотивував її вимоги тим, що ці докази необхідні для реалізації його права на звернення до суду з позовом про позбавлення права користування та зняття з місця реєстрації. Скаржник посилається на те, що на підтвердження його звернення до відповідних установ, ним було надано ряд доказів, зокрема, Витяг з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні № 10975170 та Витяг з реєстру територіальних громад міста Києва № 41038408 від 08 липня 2019 року, які є результатом звернення до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації. Крім того, останній звертався й до Головного управління юстиції у місті Києві, яке підпорядковане Міністерству юстиції України, на що отримав лист № 5041/17.2-09 від 07 листопада 2019 року Відділу державної реєстрації смерті Головного управління юстиції у місті Києві. Разом з тим, скаржник не в змозі звернутись до Пенсійного фонду України у зв`язку з відсутністю необхідної кількості відомостей для запиту. Як свідчить практика Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернення до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Разом з тим, у суду немає підстав вважати, що вищевказані документи були надані скаржнику на запити, здійснені з метою отримання інформації про ОСОБА_3 для подальшого звернення з позовом до суду. Крім того, процесуальний механізм забезпечення доказів - це не лише спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Разом з тим, ризик такої втрати має ґрунтуватися на об`єктивних фактах. Тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів. Таким чином, перевіряючи відповідність поданої заяви вимогам ЦПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявником не наведено достатніх підстав того, що докази які останній просить витребувати, можуть бути втрачені або їх збирання чи подання стане згодом неможливим або утрудненим. За наведених обставин висновок суду першої інстанції про повернення заявнику заяви про забезпечення доказів ґрунтується на вимогах цивільного процесуального законодавства України. Доводи апеляційної скарги заявника не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Враховуючи, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року - залишити без змін. Керуючись статтями 367-368, 369, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, Київський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 07 лютого 2019 року Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: В. В. Саліхов О. В. Шахова